Номер провадження: 22-ц/813/5215/25
22-ц/813/5226/25
Справа № 509/2137/24
Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
24.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунсервіс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року у складі судді Панасенка Є.М. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунсервіс» на додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 березня 2025 року у складі судді Панасенка Є.М.
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунсервіс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнень до позову (а.с. 73-80) просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в сумі 43992,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що основними видами діяльності ТОВ «Комунсервіс» є будівництво водних споруд, комплексне обслуговування об'єктів, забір, очищення та постачання води, каналізація, відведення й очищення стічних вод, тощо. Окрім того, товариство є виконавцем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на території Таїровської с/р ОТГ, в тому числі на територіях села Лиманка, сел. Таїрове, тощо. Відповідач ОСОБА_1 є індивідуальним споживачем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що надаються ТОВ «Комунсервіс» за адресою: АДРЕСА_1 , о/р НОМЕР_1 . В зв'язку з несплатою послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, позивач вимушений звернутися до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комунсервіс» заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в сумі 43992,28 грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.
Додатковим рішенням цього ж суду від 28 березня 2025 року заяву ТОВ «Комунсервіс» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комунсервіс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року та прийняти постанову, якою відмовити ТОВ «Комунсервіс» у задоволенні заявлених позовних вимог, стягнути з ТОВ «Комунсервіс» понесені судові витрати при розгляді справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, оскільки прийнято заяву про збільшення позовних вимог в порушення вимог ст. 43, 49 ЦПК України. Так, період за який позивач просить суд стягнути заборгованість не зазначається, а лише з тексту самої заяви вбачається, що період за який намагається позивач стягнути заборгованість, це з 01.01.2019 по 15.08.2024 та складає суму в розмірі 43992,28 грн. При цьому, до заяви про збільшення суми позовних вимог позивач додав докази, які були складенні вже після звернення до суду з відповідною заявою та після відкриття провадження у справі. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду не зазначається період за який необхідно стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Крім того, стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комунсервіс»витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп. є протиправними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ТОВ «Комунсервіс» на додаткове рішення
Не погодившись з вищевказаним додатковим рішенням суду, ТОВ «Комунсервіс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 березня 2025 рокута ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комунсервіс» витрат на професійну правову допомогу в сумі 15000 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що провадження у справі було відкрито в квітні 2024 року. Починаючи з квітня 2024 року у справі було призначено сім засідань. Дійсно, не всі призначені судом у цій справі засідання відбулись по причині їх відкладення на підставі клопотань представника відповідача адвоката Гришка С.О. Проте кожного разу адвокат Шаркова Н.Р., робочим місцем якої є м. Одеса, витрачала свій час на підготовку до призначеного судом засідання, дорогу до Овідіопольського районного суду м. Одеси (40 км в один кінець), очікування та повернення до свого офісу. Ухвалюючи додаткове рішення, районний суд більше ніж в 4 рази зменшив суму понесених ТОВ «Комунсервіс» судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, тим самим оцінивши працю адвоката у 318 грн. на місяць.
В судовому засіданні представник ТОВ «Комунсервіс» підтримала доводи власної апеляційної скарги, вважала необґрунтованою апеляційну скаргу ОСОБА_1
ОСОБА_1 повторно в судове засідання не з'явився, надав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на наявність причин.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, повторність неявки в судове засідання ОСОБА_1 , освідомленість про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Апеляційна скарга ТОВ «Комунсервіс» на додаткове рішення не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ТОВ «КОМУНСЕРВІС» є виконавцем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на території Таїровської селищної ради Об'єднаної територіальної громади, в тому числі на території села Лиманка, що підтверджується виданою Одеською обласною державною адміністрацією ліцензією від 26.06.2020 №423/од-2020.
ОСОБА_1 є індивідуальним споживачем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що надаються ТОВ «КОМУНСЕРВІС» за адресою: АДРЕСА_1 , о/р НОМЕР_2 .
Послуги з централізованого водопостачання та водовідведення надаються ОСОБА_1 на підставі договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, який є публічним договором приєднання та укладений сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток до договору), сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.
Відповідно до ст. 10 Закону №2189- VII ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
У період з 01.01.2019 по 09.05.2019 послуги з централізованого водопостачання та водовідведення надавалися ТОВ «КОМУНСЕРВІС» за тарифами, встановленими рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради №180 від 17.07.2018, а саме на централізоване водопостачання 14,02 грн., на водовідведення 11,31 грн., всього 25,33 грн. за 1 куб.м.; у період з 10.05.2019 по 30.09.2022 за тарифами, встановленими рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради №93 від 26.04.2019 року, а саме на централізоване водопостачання 14,91 грн., на водовідведення 12,57 грн., всього 27,48 грн. за 1 куб.м.; у період з 01.10.2022 року по 09.06.2023 року, за тарифами, встановленими рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради №177 від 05.09.2022 року, а саме на централізоване водопостачання 16,35 грн., на водовідведення 14,75 грн., всього 31,10 грн. за 1 куб.м.; у період з 10.06.2023 року по 15.08.2024 року за тарифами, встановленими рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради №127 від 22.05.2023 року, а саме на централізоване водопостачання 19,98 грн., на водовідведення 19,32 грн., всього 39,30 грн. за 1 куб.м.
Згідно з п.5.5. договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснювати оплату за спожиті ним послуги щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиті послуги.
На порушення умов договору у зазначений період часу ОСОБА_1 сплачував спожиті ним комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з порушенням встановлених договором строків та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього створилась заборгованість.
Окрім того, судом встановлено, що, починаючи з квітня 2024 року відповідач створює перешкоди у допуску співробітників позивача до вузла обліку послуг з централізованого водопостачання Gr099 №13805732 та контрольного приладу комерційного обліку послуг з централізованого водопостачання на 24-квартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , через блокування технічного люку, в якому розташовані вищевказані прилади обліку, автомобілем NISSAN X-TRAIL білого кольору реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить дружині відповідача ОСОБА_2 , яка згідно зі ст. 9 Закону №2189-VII несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями відповідача з оплати житлово-комунальних послуг.
Указані обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи, а саме листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 12.04.2024 року №31/30-217-Аз-2024, та складеними ТОВ «КОМУНСЕРВІС» актами від 25.04.2024 року, 27.04.2024 року, 30.04.2024 року, 03.05.2024 року, 10.05.2024 року, 22.05.2024 року, 25.05.2024 року, 27.05.2024 року.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, однак дійшов помилкового висновку в частині визначеної суми, яка підлягає до стягнення.
Додаткове рішення суд першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Мотиви відхилення/прийняття аргументів, викладених в апеляційних скаргах та прийняття/відхилення аргументів викладених у відзиві на апеляційні скарги
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.03.2025, колегія суддів виходить з наступного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не було зазначено в судовому рішення період за який стягується заборгованість. Однак, вказані твердження апелянта є безпідставними, оскільки відповідно до мотивувальної частини судового рішення, яке оскаржується, вбачається, що судом стягується заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.01.2019 по 15.08.2024, яка складає 43992,28 грн.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не було враховано положення ст. 49 ЦПК України, щодо строків звернення із заявою про збільшення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
У частині першій, шостій статті 127 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (див постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)).
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частини перша статті 367 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що 11 квітня 2024 року ТОВ «Комунсервіс» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01.01.2019 по 31.03.2024 у розмірі 39043,53 грн.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 квітня 2024 року у справі відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19 червня 2024 року з повідомлення сторін.
19.06.2024 від представника ОСОБА_1 - адвоката Гришко С.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи.
Судовий розгляд справи призначений на 19 червня 2024 року не відбувся у зв'язку з неявкою сторін у справі.
Розгляд справи було відкладено на 22.08.2024.
20.08.2024 ТОВ «Комунсервіс» звернулось до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01.01.2019 по 15.08.2024 у розмірі 43992,28 грн.
В подальшому судовий розгляд неодноразово відкладався.
Оскільки перше судове засідання у справі було призначено на 19 червня 2024 року, таким чином позивач мав право на збільшення позовних вимог саме до 19 червня 2024 року.
Однак, звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог позивачем не було враховано строки встановлені ч. 2 ст. 49 ЦПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заява про збільшення позовних вимог не містить клопотання про поновлення строку на звернення із вказаною заявою.
Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу, що заява про збільшення позовних вимог була подана з пропуском строку встановленого законом та не містить клопотання про його поновлення, таким чином суд першої інстанції повинен був повернути вказану заяву без розгляду та вирішувати спір за вимогами, які викладені в первісному позові.
Щодо суті спору, колегія суддів враховує, що доводи апеляційної не містять аргументів щодо невірного вирішення справи судом першої інстанції відповідно до вимог матеріального права, лише зводяться до не згоди апелянта з висновками суду першої інстанції про врахування вимог заяви про збільшення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не було спростовано розмір заборгованості за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01.01.2019 по 31.03.2024 у розмірі 39043,53 грн., які позивач просив стягнути в позовній заяві.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення підлягає зміні, яким необхідно змінити період стягнення вказаної заборгованості з 01.01.2019 по 31.03.2024 у розмірі 39043,53 грн.
Крім того, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення судом з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 3028 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить - 3028 гривні.
Позовну заяву подано до суду 11.04.2024 та заявлено вимогу майнового характеру із ціною позову 39043,53 грн.
Таким чином, враховуючи положення пп. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (на день подання позову), за звернення до суду із вказаним позовом ставка судового збору становила 3028 грн.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 8 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
ТОВ «Комунсервіс» звернувся до суду із вказаним позовом через підсистему Електронний суд, тому підлягав застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, ставка судового збору за звернення до суду із вказаним позовом становила 3028*08=2422,40 грн.
Суд першої інстанції не врахував вказані обставини, та помилково стягнув з відповідача сплачений судовий збір за звернення до суду із позовом 3028 грн.
Судом не було враховано положення ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», відповідно до якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Щодо оскарження додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що за результатами розгляду вказаного спору ТОВ «Комунсервіс» звернулось до суду із заявою про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.
Як було зазначено вище, додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 березня 2025 року, вказану заяву було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комунсервіс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, ТОВ «Комунсервіс» було надано: Договір про надання правової допомоги укладеним 04.04.2024 між адвокатом Шарковою Н.Р. та ТОВ «КОМУНСЕРВІС».; Додаткову угоду № 4 до договору про надання правової допомоги від 04.04.2024, в якій визначено суму гонорару адвоката 15000 грн.; акт прийому-передачі послуг.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Представник відповідача в заяві про зменшення позовних вимог просив, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, виконаною роботою адвокатом, часом витраченим адвокатом, обсягом надання ним послуг, результатом розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, сторона відповідача вважає що заява підлягає частковому задоволенню в межах суми 3500 грн., відповідно така сума буде достатньою для компенсації.
Колегія суддів враховує, що згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:
1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:
• заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);
• суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);
• заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
На підставі вищевказаного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи, ціна позову), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування додаткового рішення в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «Комунсервіс».
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Комунсервіс» на додаткове рішення суду, є безпідставними, а тому вона не підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Додаткове рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «Комунсервіс».
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року в частині стягнення заборгованості та судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30626249, місцезнаходження: 65037, Одеська область, Одеський район, ж/м «Совіньйон», с. Лиманка, Одеський бульвар, 3) заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення період з 01.01.2019 по 31.03.2024 в сумі 39043 (тридцять дев'ять тисяч сорок три) грн. 53 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30626249, місцезнаходження: 65037, Одеська область, Одеський район, ж/м «Совіньйон», с. Лиманка, Одеський бульвар, 3) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунсервіс» залишити без задоволення.
Додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: