Справа № 445/2050/24
провадження № 2/445/212/25
(заочне)
16 липня 2025 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Сивака В. М.
секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.
з участю
позивача ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні в м. Золочеві Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить витребувати з відповідача з незаконного володіння в належному технічно-справному стані причіп марки ГКБ моделі 819, 1990 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 та причіп 2ПТС 4, 2010 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_2 , та технічні паспорти до вищевказаних причіпів. В обґрунтування позову вказав, що він, ОСОБА_1 , є власником причіпу марки ГКБ моделі 819, 1990 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 та причіпу 2 ПТС 4, 2010 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_2 . Даними причіпами заволодів відповідач, якому надав їх позивач у тимчасове користування. На прохання ОСОБА_1 повернути причіпи відповідач не реагує, причіпи не повертає і використовує майно позивача без дозволу. З метою повернення ОСОБА_1 свого майна, останній звертався в різні організації та установи, однак усі рекомендували йому звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити такий з підстав, викладених у його змісті.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.
Тому, суд ухвалює заочне рішення в порядку ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ч. 8 ст.178 ЦПК України, так як представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Згідно відповіді Головного Управління Держпродспоживслужби у Львівській області Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 06.09.2023 на запит ОСОБА_1 , за ОСОБА_1 зареєстровані: трактор колісний Т-25Ф, 1993 року виготовлення, дата реєстрації - 30.08.2023, номерний знак НОМЕР_3 , заводський номер НОМЕР_4 ; причіп 2ПТС 4, 2010 року виготовлення, дата реєстрації - 22.10.2010, номерний знак НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_5 .
Як вбачається з відповіді ТСЦ МВС № 4643 від 29.09.2023 № 31/13-4643-986 на заяву ОСОБА_3 від 09.09.2023, щодо наявності зареєстрованих за ним транспортних засобів в ТСЦ 4643 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області, станом на 29.09.2023, згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, володільцем якого є МВС, за позивачем 02.04.2008 зареєстровано причіп марки ГКБ моделі 819, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 397 Цивільного кодексу України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.
Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України, речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Отже, об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.
У пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст.77, ч. 2 ст.78, ч. 1 ст.80 ЦПК України, належними докази,які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи не підтверджується та обставина, що відповідач заволодів майном позивача, яке останній надав у тимчасове користування відповідачу
Звертаючись до суду з позовом, саме на позивача покладається обов'язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.
Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи передусім із доведеності таких вимог позивачем.
В справі, що розглядається, позивачем не доведено наявність підстав для задоволення його позовних вимог, а також не обґрунтовано, що саме відповідач у даній справі порушив права позивача.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі № 287/363/16, вказано, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Отже, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що його майно, яке він просив витребувати у ОСОБА_2 вибуло з його володіння поза його волею та перебувало саме у відповідача.
Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 в належному технічно-справному стані причіп марки ГКБ моделі 819, 1990 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 та причіп 2ПТС 4, 2010 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_2 , та технічні паспорти до вищевказаних причіпів, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 158, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення може бути протягом 30-ти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 23.07.2025.
Суддя В. М. Сивак