Справа № 734/5957/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/369/25
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_2
22 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження № 12023270000000311 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_7 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_12 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року
щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кіпті Козелецького району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Цим вироком ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з часу приведення вироку до виконання, зарахувавши в строк відбуття покарання час його фактичного затримання - з 09 листопада 2023 року (затримано о 23.18 год. ) до 13 листопада 2023 року (дата внесення застави), з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 164 800 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок. Стягнуто зі ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 164 800 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок. Стягнуто зі ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнуто на користь держави з обвинуваченого ОСОБА_10 , витрати на проведення експертиз, що становлять 26 504 (двадцять шість тисяч п'ятсот чотири) грн 80 коп.
Долю речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.
До набрання вироком законної сили було залишено без змін запобіжний захід у виді застави у розмірі 161 040,00 грн.
Після набрання вироком законної сили визначено заставу, сплачену ОСОБА_13 в сумі 161 040,00 грн, - повернути платнику ОСОБА_13 .
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_10 09 листопада 2023 року, приблизно о 17 год. 15 хв., керуючи автомобілем FORD Тransit Connect, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у с. Лемеші Чернігівського району Чернігівської області автодорогою Київ-Чернігів-Нові - Яриловичі у напрямку від м. Києва до м. Чернігова, зі швидкістю 90 км/год., неподалік магазину «Маркет», розташованого по вул. Магістральній, 36, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, перевищив максимально дозволену швидкість у населених пунктах, позначених дорожнім знаком 5.49, тим самим створивши своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, та при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода, якого об?єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_14 , яка перетинала проїзну частину дороги у межах нерегульованого пішохідного переходу зліва на право відносно напрямку руху автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_14 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки - перелому грудини, переломів 3, 4, 5, 6 ребер зліва, подвійних переломів ребер справа 2, 3, 4, 5, 6, 7 та одиночних переломів 8, 9, 10, 11, 12 ребер справа, перелому 3-го грудного хребця, розривів правої легені; множинних переломів кісток тазу справа; розривів печінки; травматичної ампутації правої гомілки з множинними переломами обох кісток правої гомілки; закритого перелому обох кісток лівої гомілки; множинних саден на голові, множинних саден на верхніх кінцівках, множинних саден на передній черевній стінці, садна та синці на нижніх кінцівках, які мають ознаки тяжкого ступеню тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв?язку з комплексом отриманих тілесних ушкоджень.
Смерть ОСОБА_14 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події внаслідок комплексу тілесних ушкоджень: множинних переломів ребер зліва та справа, перелому грудини, перелому грудного відділу хребта, розривів правої легені, розривів печінки, множинних переломів кісток тазу, травматичної ампутації правої гомілки з множинними переломами обох кісток правої гомілки, закритого перелому обох кісток лівої гомілки, які супроводжувались гострою зовнішньою тa внутрішньою кровотечою, тa ускладнились травматичним, плевропульмональним та геморагічним шоками.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_10 порушив вимоги п. 2.3 б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п. 2.3 д (не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), п. 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу), п. 12.4 у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.), п. 12.9 б (водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4), п. 18.1 (водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, що знаходиться у прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Не погодившись із рішенням суду, потерпілий ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій, просить вирок суду скасувати та призначити ОСОБА_15 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_15 на його користь моральну шкоду в сумі 364 800,00 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 24000,00 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, понесені ним при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та стягнуті судом суми відшкодування підлягають збільшенню. Вважає судом безпідставно було застосовано положення ст. 69 КК України. Не було враховано, що обвинуваченим не було відшкодовано матеріальну шкоду, оскільки така буде відшкодовуватися страховою компанією на підставі страхового поліса, а визнання вини обвинуваченим та надання правдивих показань не підтверджує такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину. Також вважає, що суд дійшов неправильного висновку щодо відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу, не враховано часу, витраченого захисником на дорогу, категорія справи та складність, що було підтверджено належними документами у судовому засіданні. Також вважає, що судом не правильно було оцінено завдану йому моральну шкоду в сумі 400000 грн, та не в повній мірі враховано ту обставину, що він поніс найвищу немайнову втрату (загибель члена сім'ї першого ступеню спорідненості) та не дотримано принцип розумності та справедливості.
Адвокат ОСОБА_12 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, стягнути зі ОСОБА_10 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 364800 грн та витрат на правничу допомогу 24000 грн та 12000 грн за участь в суді апеляційної інстанції. В решті вирок залити без змін.
Не оспорюючи фактичних обставин та доведеності вини, вважає, що суд безпідставно застосував положення ст. 69 КК України при призначенні покарання та не в повній мірі оцінив ступінь тяжкості вчиненого, внаслідок грубого порушення ряду пунктів ПДР, що призвело до смерті людини, що само по собі не може істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Також вважає, що суд безпідставно зменшив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, залишивши поза увагою доводи потерпілого про втрати немайнового характеру, які призвели до надмірних моральних переживань в результаті смерті дружини потерпілого. Також вважає, що невірно судом визначені витрати на правничу допомогу, які були підтверджені документально та підлягали стягненню у повному обсязі.
Прокурором також подано апеляційну скаргу на вирок суду, в якій він просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що сукупність обставин, а саме тяжкість злочину, наслідки, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, його поведінка після вчинення злочину та позиція потерпілих свідчить про те, що призначеним судом першої інстанції покаранням не буде досягнуто його мети.
Захисник ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченого, в якій просить змінити вирок суду та пом'якшити призначене ОСОБА_10 покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував пом'якшуючі обставини зокрема: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування потерпілим завданої шкоди, а також обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а саме: поведінку після вчинення кримінального правопорушення, під час досудового розслідування та розгляду справи у суді, сімейний стан, малолітню дитину та вагітну дружину на той час, на час апеляційного перегляду після скасування вироку та ухвали ВС, має двох малолітніх дітей; те що обвинувачений приймав участь в зоні АТО з 2014 по 2015 рік, має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, висновок органу пробації, щодо можливого його виправлення без ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідь судді,
прокурора, який підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити із викладених підстав, не заперечував проти задоволення апеляційних скарг потерпілої сторони та заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого;
представника потерпілого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та потерпілих, які підтримали вимоги поданих ними апеляційних скарг та прокурора та просили призначити обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі та задовольнити їх цивільні позови у повному обсязі, у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту в інтересах обвинуваченого просили відмовити,
обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої сторони та змінили апеляційні вимоги апеляційної скарги, поданої в інтересах обвинуваченого і просили залишити вирок суду І інстанції без змін;
перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалене згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні зазначених у вироку протиправних діянь, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними у судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, установлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними у матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені у судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, тому в цій частині вирок не перевіряється. Дії ОСОБА_10 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.
Обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся.
Стосовно доводів апеляційних скарг прокурора та потерпілої сторони щодо безпідставно призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією, то колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з положень ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації.
Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Відповідно до положень статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Призначаючи ОСОБА_10 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини, які пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття та часткове відшкодування моральної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які його обтяжують, дані про особу обвинуваченого, який раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, працевлаштований, позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, те, що на спеціальних обліках не перебуває, має постійне місце роботи та реєстрації, має на утриманні неповнолітню дитину (на даний час двох малолітніх дітей), відношення обвинуваченого до вчиненого, досудову доповідь органу пробації, конкретні обставини вчинення злочину, неумисну форму вини та думку потерпілих і дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 69 КК України та призначення основного покарання у виді позбавлення волі на 2 роки з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 3 роки.
Визнання судом І інстанції обставин, що пом'якшують покарання, не суперечить його повноваженням і обставинам, встановленим при розгляді провадження.
Розкаяння передбачає окрім визнання особою провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 виказав щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки, активно сприяв розкриттю злочину, а також частково відшкодував потерпілим завдані моральні збитки.
Тому доводи апеляційних скарг потерпілої сторони про відсутність факту щирого каяття обвинуваченого, яке, на їх думку, зумовлене розумінням наслідків та відсутність активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки оцінка суду таких обставин відповідає фактичним обставинам та поведінці обвинуваченого. Поряд з цим, в ході досудового розслідування були встановлені такі пом'якшуючі покарання обставини, що знайшло своє відображення в обвинувальному акті.
Однак суд апеляційної інстанції вважає, що наведені судом дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують його покарання, які були враховані при призначенні покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
ОСОБА_10 вчинено злочин, об'єктом якого є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи, непорушність яких гарантовано Конституцією України.
На думку колегії суддів, суд І інстанції хоча і посилався на ступінь тяжкості кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, проте врахував їх не у повній мірі, оскільки вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого, невиправним наслідком якого стала смерть людини та обставини, які спричинили ДТП, зокрема, неврахування обвинуваченим дорожньої обстановки та значне перевищення швидкості руху, що, фактично стало причиною ДТП. Отже визнання встановлених обставин, які пом'якшують покарання, на переконання колегії суддів, не здійснюють такого впливу на суспільну небезпечність вчиненого щоб істотно знизити ступінь його тяжкості та що дало б обґрунтовані підстави для застосування положень ст. 69 КК України. При цьому, судом не в повній мірі враховано думку потерпілої сторони, яка, хоча і не є вирішальною при призначенні покарання, але є впливовою при обранні такого, зокрема, якщо мова йде про призначення його нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті закону про кримінальну відповідальність.
У відповідності до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Призначаючи нове покарання ОСОБА_10 , колегія суддів ураховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, суспільну небезпечність вчиненого, конкретні обставини його вчинення, наслідки, які настали та думку потерпілої сторони і приходить до висновку, що застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України, є таким, що не відповідає тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого через його м'якість, тому апеляційні скарги прокурора та потерпілої сторони підлягають задоволенню.
Обвинуваченому ОСОБА_10 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами і таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Стосовно апеляційних вимог потерпілих у частині вирішення судом цивільних позовів та необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яку вони просять стягнути в сумі 364 800 грн кожному, то колегія суддів вважає такі вимоги необґрунтованими.
Стягнувши зі ОСОБА_10 на користь потерпілих по 164 800 грн моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини вчиненого, глибину душевних страждань та переживань потерпілих внаслідок втрати близької людини через винні дії обвинуваченого, який добровільно частково відшкодував моральну шкоду потерпілим по 195 000 грн кожному, про що зазначають самі потерпілі, тому дійшов цілком обґрунтованого висновку про стягнення таких сум моральної шкоди, належним чином умотивувавши своє рішення.
Стосовно доводів апеляційних скарг щодо стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів приходить таких висновків.
Задовольняючи частково вимоги потерпілих про стягнення понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції у вироку послався на договори про надання правничої допомоги у кримінальному провадженні, додаткові угоди до них із фіксованими сумами 12000 грн за участь на досудовому розслідуванні та 12000 грн за участь у суді першої інстанції, оцінив обсяг наданої правової допомоги, перевіривши на відповідність критерію реальних адвокатських витрат, розумності їх розміру, виходячи із обставин кримінального провадження та дійшов висновку про необхідність їх стягнення у розмірі 10000 грн на користь кожного із потерпілих.
За правилами ч. 1 ст. 124 КПК України усі здійснені потерпілим документально підтверджені процесуальні витрати суд стягує на його користь із обвинуваченого.
Суд першої інстанції, з дотриманням вимог ст. 124 КПК України, поклав обов'язок відшкодування процесуальних витрат потерпілих, зокрема витрат на правничу допомогу, на обвинуваченого у сумі, яка відповідає засадам справедливості та верховенства права і доводи апеляційних скарг не ставлять під об'єктивний сумнів правильність висновків суду з цього приводу.
Разом з тим, розглядаючи апеляційну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, понесених під час апеляційного розгляду, то колегія суддів приходить до висновку, що такі слушні.
Згідно з актом отримання гонорару від 10.03.2024 (том 2, а.п. 45) та квитанцією від 20.03.2024 (том 2, а.п. 52), такі витрати підтверджені у сумі 12000 грн, понесених потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , відповідно, тому вони підлягають стягненню з обвинуваченого на їх користь.
На підставі, викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420, п. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_12 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_10 в частині призначеного покарання - скасувати у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.
ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Стягнути зі ОСОБА_10 : на користь потерпілого ОСОБА_7 12000 (дванадцять тисяч) грн та на користь потерпілого ОСОБА_8 12000 (дванадцять тисяч) грн витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбування покарання час його фактичного затримання з 09.11.2023 до 13.11.2023 (внесення застави), а також період відбування покарання з 07.08.2024 року по 24.02.2025 року.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4