23 липня 2025 року м. Київ
Справа № 754/14606/20
Провадження: № 22-ц/824/39/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланов С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валітудо», третя особа: ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.02.2020 року звернувся за медичною допомогою до лікаря стоматолога ОСОБА_2 , який працює у ТОВ «Валітудо» з приводу дискомфорту та болю у 5 зубі нижньої щелепи. Лікарем ОСОБА_2 було проведено огляд, здійснено рентгенівський знімок та призначено протизапальні ліки. 20 та 21 лютого 2020 року біль поширився, проте лікар відмовив у прийнятті, посилаючись на зайнятість. У ніч з 22 на 23 лютого 2020 року позивач звернувся до швидкої медичної допомоги, де було зроблено укол та відкриття каналу зубу, проте вказані дії допомогли тимчасово. 24.02.2020 року ОСОБА_2 після огляду, здійснив видалення зуба. Після видалення зубу набряк поширився, біль наростала, а загальний стан погіршився, в результаті позивач звернувся до лікарні щелепно-лицьової хірургії, де було проведено операцію та встановлено діагноз «гнійний періостит». Позивач вказує на те, що моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, позбавлений можливості жити повноцінним життям, відчуваючи сильний біль. Станом на 07.10.2020 року стан здоров'я не покращився, набряк нижньої губи зберігається, через що вимушений звертатися до різних лікарів. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ТОВ «Валітудо» майнову шкоду у розмірі 1 170 грн та моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку за результатами клініко-експертної комісії від 07 вересня 2020 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою лікаря ОСОБА_2 та завданою йому шкоди, а також інші докази: роздруківку розмови з месенджера та аудіо запис розмови.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Тута І. В. в інтересах ТОВ «Валітудо» заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що ОСОБА_2 було вжито усіх залежних від нього дій з метою надання позивачеві належної медичної допомоги та збереження 35 зуба. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження необхідності оперативного втручання в період з 19.02.2020 року по 24.02.2020 року. Позивач не ініціював проведення експертного дослідження на предмет того, чи завдані позивачу наслідки, пов'язані із діями лікаря, що працює в ТОВ «Валітудо». Окрім того, лікар, який надавав медичну допомогу позивачеві в ніч з 22.02.2020 року на 23.02.2020 року, не видалив зуб, що свідчить про відсутність підстав для видалення зуба з 19.02.2020 року по 22.02.2020 року. Також вказала, що, окрім лікаря ОСОБА_2 , йому також було надано медичну допомогу анонімною особою в ніч на 22.02.2020 року, яка полягала у розпиленні коронкової частини 35 зуба. Вказувала і про те, що висновок КЕК не містить жодного згадування про надання лікарем неякісних медичних послуг, а також про наявність причинно-наслідкового зв'язку між виявленими порушеннями лікаря та наслідками, які зазначив позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 19.02.2020 року мало місце звернення позивача ОСОБА_1 з приводу зубного болю до лікаря стоматолога ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ТОВ «Валітудо». ОСОБА_1 прибув на прийом до лікаря ОСОБА_2 із скаргою на зубний біль у зубі № 35. Після огляду зубу йому було призначено полоскання, прийом медичного препарату Немісіл та рекомендовано з'явитися на прийом у понеділок.
20.02.2020 року та 21.02.2020 року, приймаючи ліки, які призначені 19.02.2020 року лікарем ОСОБА_2 больові відчуття не пройшли, у зв'язку із чим позивач в телефонному режимі звернувся безпосередньо до вказаного лікаря. Проте прийом не відбувся через зайнятість лікаря іншими пацієнтами. Дана обставина сторонами по справі не заперечувалась, а відтак згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України не підлягає доведенню.
Відповідно до графіку роботи головного лікаря ТОВ «Валітудо» - ОСОБА_2 на лютий 2020 року, останній працює: понеділок, середа, п'ятниця - з 09:00 по 20:00, вівторок, четвер - з 9:00 до 14:00, субота та неділя є вихідними (а.с. 37).
Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого, ОСОБА_1 з 28.02.2020 року по 02.03.2020 року перебував у стаціонарі Київської клінічної міської лікарні № 12, діагноз гострий гнійний періостит.
Відповідно до висновку за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_1 в умовах ТОВ «Валітудо» від 03.09.2020 року стоматологічна допомога, надана ОСОБА_1 не відповідає ліцензійним умовам, лікар стоматолог ОСОБА_2 не атестований, хірургічна стоматологічна допомога (видалення 35 зубу) ОСОБА_1 в умовах ТОВ «Валітудо» не відповідає протоколам надання медичної стоматологічної допомоги за спеціальністю «Хірургічна стоматологія», медична документація ТОВ «Валітудо» не відповідає вимогам чинного законодавства України. В документах, наданих ТОВ «Валітудо», відсутні рентгенологічні знімки, що унеможливлює підтвердити правильність встановленого діагнозу (а.с. 17-21).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що лікування хворого зуба та ліквідація наслідків лікування було здійснено у декількох медичних установах та відповідно різними лікарями. Позивачем всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою лікаря ОСОБА_2 та завданою йому, позивачу, шкодою.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, що переглядається, предметом спору є відшкодування збитків та компенсація моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що: «…у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Медична послуга - це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров'я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, у результаті чого у дію вступатиме механізм делікту.
Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 906 ЦК України).
З урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов'язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Виконавець зобов'язаний, отримавши розумну вимогу, надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, який не дає йому змоги висловити свою волю, - особі чи організації, уповноваженій приймати рішення на користь пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди і він стверджує, що це є результатом того, що відповідальна особа не виконала обов'язок виявити професіоналізм і турботливість, то невиконання обов'язку проявити професіоналізм і турботливість, а також причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою, що настає, презюмуються.
Слід зазначити, що у випадку, якщо між сторонами не укладено правочину у письмовій формі, одна зі сторін заперечує факт його укладання, то сторона, яка прагне довести факт вчинення правочину (угоди), може це зробити за допомогою письмових доказів, засобів аудіо-, відеозапису та інших доказів. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (постанова Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 306/3189/14-ц).
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Мають пред'являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв'язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 344/3764/21).
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що у зв'язку з неякісним надання стоматологічних послуг ТОВ «Валітудо», він декілька днів страждав від нестерпного болю, втратив зуб та отримав гострий гнійний періостит, який довелося лікувати в умовах стаціонару КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12», що свідчить про завдання йому майнової та моральної шкоди.
На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 долучив до позовної заяви висновок за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_1 в умовах ТОВ «Валітудо» від 03.09.2020 року, відповідно до якого, стоматологічна допомога, надана ОСОБА_1 не відповідає ліцензійним умовам (в переліку лікарських спеціальностей ліценції (серія АВ № 539800 від 03.06.2010) відсутні спеціальності «стоматологія» та «хірургічна стоматологія». Лікар стоматолог ОСОБА_2 не атестований (термін дії сертифікату № 1151 лікаря спеціаліста за спеціальністю «Стоматологія» закінчився 19.05.2019 року). Хірургічна стоматологічна допомога (видалення 35 зубу) ОСОБА_1 в умовах ТОВ «Валітудо» не відповідає протоколам надання медичної стоматологічної допомоги за спеціальністю «Хірургічна стоматологія», затвердженим наказом МОЗ України від 23.11.2004 року № 566 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями «Ортопедична стоматологія», «Терапевтична стоматологія», «Хірургічна стоматологія», «Ортодонтія», «Дитяча терапевтична стоматологія», «Дитяча хірургічна стоматологія». Медична документація ТОВ «Валітудо» не відповідає вимогам чинного законодавства України: медична картка стоматологічного хворого форми 043/о на ім'я ОСОБА_1 заповнена з порушеннями вимог наказу МОЗ України від 14.02.2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», а саме: не повністю заповнена паспортна частина Медичної картки стоматологічного хворого форми 043/о на ім'я ОСОБА_1 (не зазначена дата народження та вік пацієнта); відсутня «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення» (форма № 003-6/о), затверджена наказом МОЗ України від 14.02.2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування» (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2014 року № 549); відсутній план лікування та діагностичних обстежень; відсутній підпис пацієнта про ознайомлення з планом лікування та діагностичними обстеженнями; відсутня «Анкета-опитувальник» (з особистим підписом пацієнта), відповідно до вимог наказу МОЗ України від 30.12.2015 року № 916 «Уніфікований клінічний протокол екстреної, первинної вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при медикаментозній алергії, включаючи анафілаксію»; відсутні дані об'єктивного огляду. В документах наданих ТОВ «Валітудо» відсутні рентгенологічні знімки, що унеможливлює підтвердити правильність встановленого діагнозу.
Допитана у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції свідок ОСОБА_3 , яка працює асистентом у лікаря стоматолога ОСОБА_2 , пояснила, що позивач знайомий із лікарем ОСОБА_2 близько 6 років. ОСОБА_1 прибув на прийом до лікаря ОСОБА_2 із скаргою на зубний біль у зубі № 35. Після огляду зубу йому було призначено полоскання, прийом медичного препарату Немісіл та рекомендовано з'явитися на прийом у понеділок.
З пояснень ОСОБА_1 убачається, що 20.02.2020 року та 21.02.2020 року, приймаючи ліки, які призначені 19.02.2020 року лікарем ОСОБА_2 , больові відчуття не пройшли, у зв'язку із чим позивач в телефонному режимі звернувся безпосередньо до вказаного лікаря. Проте прийом не відбувся через зайнятість лікаря іншими пацієнтами.
Лікар ОСОБА_2 у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції вказав, що в телефонній розмові рекомендував позивачу, у разі не зменшення больових відчуттів звернутися до іншого лікаря, оскільки у м. Києві безліч медичних установ, які можуть йому надати медичну допомогу.
Крім того, позивач в поясненнях зазначав, що 23.02.2020 року він звернувся до швидкої допомоги, де йому зробили укол та відкрили канал. Крім того, за рекомендацією знайомого лікаря хірурга, йому було зроблена ін'єкція з метою зменшення больових відчуттів.
Також у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції, сторони підтвердили ту обставину, що 24.02.2020 року ОСОБА_2 , за усною згодою позивача, здійснив видалення хворого зубу.
Вказані обставини сторонами по справі не заперечувались, а відтак згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України не підлягають доведенню.
Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого, ОСОБА_1 з 28.02.2020 року по 02.03.2020 року перебував у стаціонарі Київської клінічної міської лікарні № 12, діагноз гострий гнійний періостит.
У свою чергу, відповідач не спростував факт надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачу.
Встановивши зазначені обставини у їх сукупності, дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Валітудо» на користь пацієнта ОСОБА_1 майнової шкоди, яка полягає у стягненні витрат, сплачених ним за надання стоматологічних послуг, у сумі 1 170 грн, що підтверджується копіями товарних чеків ТОВ «Валітудо» від 19.02.2020 року на суму 100 грн, від 22.04.2020 року на суму 180 грн, 24.02.2020 року на суму 790 грн, 26.02.2020 року на суму 100 грн (а.с. 11).
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 200 000 грн, позивач посилався на те, що своїми діями відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, позбавленні можливості жити повноцінним життям, відчуваючи сильний біль. Оцінюючи спричинену йому моральну шкоду, позивач просив стягнути 200 000 грн, що, на його думку, відповідає ступеню та глибині моральних страждань, завданих діями відповідача.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим ч. 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, якщо інше не встановлено законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
На підставі викладеного, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію його вини у настанні негативних наслідків щодо погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 внаслідок протиправної поведінки лікаря ОСОБА_2 та завданою позивачу шкодою, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди повинен бути зменшений до достатнього та необхідного розміру у сумі 5 000 грн, які підлягають стягненню з ТОВ «Валітудо» на користь ОСОБА_1 .
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у достатньому обсязі не перевірив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому дійшов помилкових висновків, відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ «Валітудо» на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 1 170 грн майнової та моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ураховуючи, що наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції є ухвалення апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позову на користь ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Валітудо» на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 61,76 грн у зв'язку із розглядом справи судом першої інстанції та в розмірі 92,64 грн у зв'язку з розглядом апеляційної скарги, а всього 154,40 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валітудо» (ЄДРПОУ 36799995, адреса: м. Київ, пров. Артилерійський, 7-9, прим. 68) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) майнової шкоди у розмірі 1 170 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, а всього 6 170 (шість тисяч сто сімдесят) грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валітудо» (ЄДРПОУ 36799995, адреса: м. Київ, пров. Артилерійський, 7-9, прим. 68) на користь держави судовий збір у розмірі 154 (сто п'ятдесят чотири) грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура