справа № 369/17174/23
провадження № 22-ц/824/10895/2025
головуючий у суді І інстанції Янченко А. В.
23 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу,
У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу.
Свої вимоги мотивував тим, що 20 вересня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 369/13928/18 про стягнення з ОСОБА_1 завданих збитків в порядку регресу в розмірі 42 914,51 грн та судового збору в розмірі 1 762 грн, а разом 44 676,51 грн.
24 березня 2020 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у цивільній справі з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 369/13928/18 від 24 листопада 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
15 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом № 369/13928/18 від 24 листопада 2020 року.
14 січня 2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .
4 жовтня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження НОМЕР_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .
Крім того, позивач вказував, що з дати винесення Києво-Святошинським районним судом Київської області рішення відповідач в добровільному порядку відшкодування не сплатив, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача 3 % річних за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 4 023,75 грн та інфляційні втрати за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 21 496,21 грн.
На підставі вище наведеного, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 4 023,75 грн, інфляційні втрати за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 21 496,21 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 3 % річних за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 4 023 грн 75 коп., інфляційні втрати за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 21 496 грн 21 коп., суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 073 грн 60 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 534 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що справа була розглянута за відсутності належного повідомлення відповідача, в матеріалах справи наявні рекомендовані поштові повідомлення, які не були вручені відповідачу та повернені до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Зазначає, що суд помилково задовольнив вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання рішення суду з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року, оскільки ФОП ОСОБА_2 набув прав кредитора у зобов'язанні на підставі договору про відступлення прав вимоги тільки 30 серпня 2021 року.
Вказує, що за період з 25 вересня 2023 року по 12 жовтня 2023 року сума заборгованості була зменшена на 36 787,30 грн та на дату звернення з позовом заборгованістьвідповідача перед позивачем складала суму - 7 889,21 грн, а 15 грудня 2023 року виконавче провадження закінчене у зв'язку із повним виконанням рішення.
Звертає увагу, що впродовж з 15 січня 2021 року по 3 вересня 2023 року рішення суду не було виконане, а борг не сплачений внаслідок бездіяльності приватного виконавця. У боржника, ОСОБА_1 наявний відкритий рахунок в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», за період з 15 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року на його рахунок було зараховано суму 126 304 грн, якої б було достатньо для покриття боргу.
Наголошує, що всі обставини свідчать про допущення приватним виконавцембездіяльності щодо стягнення суми боргу, внаслідок чого впродовж 2,8 року не було вчинено виконавчих дій, що спричинило до штучного утворення періоду прострочення виконання рішення суду і як наслідку можливості застосування до боржника відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. У зв'язку із цими обставинами, оскільки відсутня вина в діях відповідача щодо невиконання рішення суду від 20 вересня 2019 року про стягнення збитків в порядку регресу, відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України. Суд помилково поклав в основу рішення факт лише невиконаного зобов'язання без оцінки дійсних обставин справи щодо відсутності винної поведінки відповідача у простроченні виконання рішення суду.
Вказує також, що позивач жодним чином не обґрунтував завищену ціну витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки вартість позову становить лише 25 519,96 грн, то стягнення витрат судом в розмірі 9 534 грн у справі, яка розглядалась в спрощеному провадженні без виклику сторін, становить майже половину від ціни позову є неспівмірним із ціною позову.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У апеляційній скарзі відповідач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи.
Так, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права встановлено наступне.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Так, матеріалами справи встановлено, що у жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу.
14 листопада 2023 року до суду першої інстанції від Виконавчого комітету Бучанського району Київської області надійшла інформація стосовно зареєстрованого місця проживання відповідача, яка була витребувана судом для належного повідомлення учасників справи (а.с.35-36).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного провадження (а.с. 37).
11 грудня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області направлено на поштову адресу відповідача копію ухвали та позовної заяви (а.с. 39).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, поштова кореспонденція направлена на адресу ОСОБА_1 повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.42).
ЄСПЛ у рішенні від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» зазначав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи. Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, як вже було встановлено вище у цій справі, Києво-Святошинським районним судом Київської області направлялась на поштову адресу відповідача: АДРЕСА_1 копія ухвали та позовної заяви, однак поштова кореспонденція направлена на адресу ОСОБА_1 повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Крім того, апеляційним судом встановлено, що адреса, на яку суд першої інстанції направляв поштову кореспонденцію, також вказана відповідачем у апеляційній скарзі.
Таким чином, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною, як адреса для листування.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права у зв'язку із неналежним повідомлення відповідача ОСОБА_1 .
При цьому, стороні відповідача надано право щодо оскарження судового рішення та висловлення своїх заперечень щодо правильності висновків суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед позивачем, нарахування позивачем пені 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Судом встановлено, що 20 вересня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 369/13928/18 про стягнення з ОСОБА_1 завданих збитків в порядку регресу в розмірі 42 914,51 грн та судового збору в розмірі 1 762, грн, а разом 44 676,51 грн.
24 березня 2020 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у цивільній справі з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 369/13928/18 від 24 листопада 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
15 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом № 369/13928/18 від 24 листопада 2020 року.
14 січня 2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .
4 жовтня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження НОМЕР_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .
Доказів того, що з дати винесення Києво-Святошинським районним судом Київської області рішення відповідач в добровільному порядку сплатив заборгованість матеріали справи не містять.
Згідно вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ст. ст. 611, 612 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Поряд з цим, статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до положень зазначеної статті закону боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, приписи цієї статті поширюються на вісі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (Постанова ВП ВС 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Разом з тим, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошових зобов'язань.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова ВС від 7 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17).
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).
Як встановлено вище, доказів того, що з дати винесення Києво-Святошинським районним судом Київської області рішення відповідач в добровільному порядку сплатив заборгованість суду не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на стягнення з відповідача суми в порядку ст. 625 ЦК України з огляду на той факт, що рішення суду не виконане, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягнення 3 % річних за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 4 023,75 грн та інфляційні втрати за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року у розмірі 21 496,21 грн.
Позивачем надано розгорнутий обґрунтований розрахунок сум збитків, понесених у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, який міститься в матеріалах справи, який є обґрунтованим та правильно був прийнятий судом першої інстанції до уваги.
Згідно розрахунку позовної заяви, основна сума боргу - 44 676,51 грн, період прострочення грошового зобов'язання 1096 днів, загальна сума 3% річних за користування грошовими коштами складає - 4 023,75 грн, загальний розмір інфляційних втрат складає - 21 496,21 грн, які стягуються за період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року.
Відповідач вказаний розрахунок не спростував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді. Власного розрахунку відповідачем також не було надано.
Таким чином, з огляду на прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед позивачем, нарахування позивачем пені 3% річних та інфляційних втрат є правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково задовольнив вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання рішення суду з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2023 року, оскільки ФОП ОСОБА_2 набув прав кредитора у зобов'язанні на підставі договору про відступлення прав вимоги тільки 30 серпня 2021 року, оскільки при заміні стягувача, до нового стягувача переходить право вимоги у тому обсязі, який був наявний у першого кредитора.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відступлення права вимоги 30 серпня 2021 року, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Посилання відповідача на те, що утворення заборгованості за рішенням суду, в частині передбаченій ст. 625 ЦК України, нібито є наслідком бездіяльності приватного виконавця, колегія суддів вважає безпідставним, та таким, що не спростовує обов'язку відповідача виконати рішення суду в повному обсязі.
Апеляційний суд звертає увагу, що бездіяльність чи затягування виконавчих дій з боку державного чи приватного виконавця не звільняє боржника від обов'язку виконати рішення суду, зокрема у добровільному порядку, а також не усуває наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів зазначає, що ст. 625 ЦК України передбачає автоматичну компенсацію за прострочення грошового зобов'язання, незалежно від вини боржника.
Таким чином, незалежно від причин, з яких рішення суду не було виконано вчасно, боржник зобов'язаний сплатити суму основного боргу, індекс інфляції та 3% річних.
Крім того, відповідач не подав до суду доказів того, що він вчиняв активні дії для належного та своєчасного виконання рішення суду або звертався з відповідними скаргами на бездіяльність виконавця до компетентних органів. Відсутність таких дій свідчить про пасивну позицію боржника та не виключає застосування ст. 625 ЦК України.
Таким чином,твердження відповідача про нібито штучне утворення заборгованості у зв'язку з бездіяльністю приватного виконавця є безпідставними та не впливають на правову кваліфікацію зобов'язання відповідача за ст. 625 ЦК України.
З урахуванням наведеного, колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 9 534 грн.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України.
За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою ст. 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частинами 1, 3 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Крім того, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатське: бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Таким чином, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України».
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається із матеріалів справи, в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 11 917,50 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу за наданні послуги до суду подано копії наступних документів: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 1818 від 25 травня 2021 року, Додаткова угода № 1/Акт приймання - передачі правової (правничої) допомоги від 25 вересня 2023 року до Договору № 1818 від 25 травня 2021 року та, квитанція до прибудинкового касового ордеру № 1/1818 від 25 вересня 2023 року.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, відповідач зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтував завищену ціну витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки вартість позову становить лише 25 519,96 грн, то стягнення витрат судом в розмірі 9 534 грн у справі, яка розглядалась в спрощеному провадженні без виклику сторін, становить майже половину від ціни позову є неспівмірним із ціною позову.
В той же час, як вбачається із рішення суду першої інстанції, суд першої інстанції при визначенні розміри витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, зменшив їх розмір з 11 917,50 грн до 9 534 грн з урахуванням співмірності таких витрат.
Таким чином, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги сторони відповідача щодо не співмірності таких витрат, оскільки матеріалами справи встановлено, що судом першої інстанції було задоволено частково клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу з урахуванням оцінки співмірності.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК.П. Приходько
С.О. Журба