Справа № 753/21385/24 Головуючий у суді І інстанції Лужецька О.Р.
Провадження № 22-ц/824/8606/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
23 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Желепи О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь пеню за несвоєчасну сплату аліментів на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 77 445,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідач, який на підставі судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року зобов'язаний щомісячно сплачувати їй аліменти у частці від свого доходу (заробітку) на малолітню доньку, не виконує це зобов'язання, чим допустив виникнення заборгованості у розмірі 69 131,90 грн, про що свідчать розрахунки заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 04 грудня 2023 року та виписки по картковому рахунку, відкритому для зарахування аліментів, тому відповідно до вимог статті 196 СК України вона має право на отримання неустойки (пені), розмір якої за її обрахунками складає 77 445,21 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача у несплаті аліментів та виникнення відповідної заборгованості, оскільки про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів він не був повідомлений позивачкою. Адреса реєстрації відповідача в м. Ізмаїлі Одеської області, яка була зазначена в судовому наказі, не відповідає його місцю проживання, який фактично проживає в м. Києві, отже ні від суду, ні від державного виконавця відповідач не отримував ніяких повідомлень. Після надходження виконавчого документа до місця роботи відповідача ним була повністю погашена заборгованість по аліментам перед позивачкою.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Беніцької В. І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх доводів зазначила, що в діях ОСОБА_2 , який зобов'язаний сплачувати аліменти за судовим наказом, вбачається вина, яка виражається як у формі його бездіяльності, так і у формі прямих дій винної особи.
Стверджує, що перед зверненням ОСОБА_1 до суду із заявою про стягнення аліментів у наказному провадженні між батьками дитини в позасудовому порядку усно й письмово обговорювалось питання щодо утримання доньки її батьком. Позивачка обговорювала умови договорів з ОСОБА_2 і направляла йому відповідні проекти договорів, які в тому числі містили її банківські реквізити для оплати аліментів. На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи була надана переписка сторін спору. У позасудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо утримання батьком дитини, тому, перш ніж звернутися в суд, позивачка повідомила відповідачу, що подає заяву про стягнення аліментів на утримання доньки в судовому порядку, що також підтверджується перепискою.
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, позивачка в ній вказала єдину відому їй адресу місця реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 . Саме ця адреса й була зазначена у судовому наказі і саме за цією адресою державний виконавець Ізмаїльського ВДВС в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направляв документи виконавчого провадження.
Вищевказана обставина особисто відповідачем була підтверджена суду, який на запитання суду повідомив, що свою адресу фактичного проживання у м. Києві він дійсно не повідомляв позивачці і вона її не знала.
За наведених обставин позивачка вважає, що відповідач фактично визнав свою винну поведінку у формі бездіяльності, яка полягає у неповідомленні свого фактичного місця проживання, що у свою чергу є відсутністю дії, спрямованої на вжиття заходів, які б дозволили їх зазначати в процесуальних документах його фактичну адресу для забезпечення реалізації можливості щодо отримання ним кореспонденції.
Судове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року у формі судового наказу в справі № 753/8651/23 станом на 26 червня 2023 року вже було розміщено в додатку Дія, що підтверджено доданою до справи інформацією з онлайн-додатку Дія позивачки.
Отже, відповідач, починаючи із 26 червня 2023 року мав можливість отримати судове рішення, але його не отримав і знову ж таки з підстав своєї бездіяльності, що є винною поведінкою. При з'ясуванні вказаного питання судом на запитання про те, чи має відповідач онлайн-додаток Дія, останній повідомив, що має, але його не відкривав.
Вказує, що станом на лютий місяць 2024 року ОСОБА_2 був достовірно обізнаний і про наявність судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року і про існування своєї заборгованості зі сплати аліментів, які підлягають сплаті за вказаним судовим рішенням.
Проте, тільки станом на листопад 2024 року відповідачем була остаточно погашена заборгованість в порядку примусового виконання рішення суду, що встановлено судом першої інстанції, але в цьому суд не вбачав винної поведінки відповідача, з чим не погоджується позивачка, адже особисто відповідачем не вживались будь-яких самостійних дій на погашення свого боргу перед нею.
Платник аліментів не довів, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, тому є винуватим у виникненні заборгованості та існують усі правові підстави для стягнення неустойки (пені). За усталеною практикою саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
З цих підстав хибним є дослідження судом першої інстанції обставин чи вживала стягувачка аліментів - ОСОБА_1 будь-яких дій для забезпечення можливості ОСОБА_2 виконати рішення суду, як то надати свій рахунок для їх сплати, повідомити, що є рішення суду при умові, що не знає фактичне місце проживання відповідача тощо.
За викладених обставин суд першої інстанції, встановивши, що з лютого 2024 року відповідач знав про свій борг і його не погасив, надав цим обставинам неналежну правову оцінку. З того часу, коли відповідач знав про судове рішення від 19 червня 2023 року у справі № 753/8651/23 і про заборгованість, він не довів будь-якими належними та допустимими доказами, що вживав хоч якісь заходи, які б надали йому можливість його погасити. В силу приписів закону, навіть незнання банківського рахунку позивачки не було перешкодою для сплати боргу і не є підставою, яка унеможливила виконання відповідачем свого зобов'язання.
На апеляційну скаргу від представника відповідача - адвоката Клименко Я .М. надійшов відзив, у якому вказано, що суд першої інстанції вірно встановивши, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від сплати аліментів з травня 2023 року, прийшов до обґрунтованого висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутня винна поведінка щодо несплати аліментів, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин, що також свідчить про відсутність в нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, тому підстав для стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів немає.
Просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року у справі № 753/8651/23 стягнуто з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судовий наказ видано стягувачці 04 серпня 2023 року.
Постановою державного виконавця Ізмаїльського ВДВС в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мазуранчика Г. І. від 04 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного судового наказу.
Постановою державного виконавця Мазуранчика Г. І. від 05 грудня 2023 року звернуто стягнення на доходи - заробітну плату боржника, яку він отримує у ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» у м. Києві. Постановлено заборгованість, починаючи з 25 травня 2023 року розраховувати самостійно та утримувати у розмірі 50 % заробітної плати до повного її погашення. Після погашення заборгованості утримувати згідно судового наказу у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 11 серпня 2035 року. Заборонено відповідальній особі за утримання коштів самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка вважала, що відповідач, допустивши невиконання судового наказу до відкриття виконавчого провадження та звернення стягнення на його заробітну плату, повинен нести відповідальність у вигляді сплати їй неустойки (пені) за прострочення сплату аліментів за період з 25 травня 2023 року по 07 березня 2024 року в сумі 77 445,21 грн.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтею 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Водночас особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 278/725/20 (провадження № 61-690св21).
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Враховуючи фактичні обставини у справі, встановлені судом першої інстанції, від яких залежить правильне вирішення спору, та наведені вище норми матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вина ОСОБА_2 у несвоєчасній сплаті аліментів у даному випадку відсутня, оскільки останній не знав про існування судового наказу про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої доньки.
Доводи позивачки в апеляційній скарзі про обізнаність відповідача щодо наявності судового рішення про стягнення з нього аліментів є голослівними. Надані позивачкою докази переписки сторін в мессенджерах щодо умов розірвання шлюбу, поділу майна, укладення договору про місце місця проживання їх спільної дочки та сплату аліментів містять одну дату 01 жовтня. При цьому не можна встановити, в якому році відбувалась ця переписка. З цього доказу не можна й встановити, що після 19 червня 2023 року відповідач був обізнаний про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів на дочку і виникнення у нього обов'язку щомісячно сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Також з цього доказу не вбачається, що позивачка повідомляла відповідачу номер банківської картки, на яку останній мав сплачувати аліменти поза межами виконавчого провадження.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, судовий наказ позивачка фактично отримала в суді лише у серпні 2023 року і пред'явила його до примусового виконання тільки 04 грудня 2023 року. Лише з моменту направлення державним виконавцем на адресу місця роботи відповідача - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» постанови про звернення стягнення на заробітну плату відповідачу стало відомо про судове рішення і з нього почали стягуватись аліменти.
Посилання апеляційної скарги на те, що відповідач мав самостійно відстежувати в Дії наявність прийнятого рішення і бути обізнаним з його обов'язком сплачувати аліменти на підставі судового наказу не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки такий обов'язок у боржника відсутній.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач не виплатив всю заборгованість одразу, а сплачував її частинами у розмірі 50 % від нарахованої заробітної плати, що свідчить про його подальше ухилення від сплати аліментів, також не можуть бути сприйняті апеляційним судом. Відповідач сплачував заборгованість по аліментам у порядку, визначеному законом та державним виконавцем. Доказів його ухилення від аліментів суду не надано.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а зводяться до незгоди позивачки з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 рокуу даній справі - без змін.
Оскільки позивачка була звільнений від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 рокуу даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Желепа
Д.О. Таргоній