Справа №371/1859/24Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4736/2025
14 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
законного представника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали судового провадження про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12024111230001850 відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року,-
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року застосовано до ОСОБА_9 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
В поданій апеляційній скарзі перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону просить змінити ухвалу суду, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції, викладені в мотивувальній частині щодо наявності у ОСОБА_9 умислу при вчинені ним суспільно небезпечного діяння, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ОСОБА_9 на момент скоєння інкримінованих йому дій страждав на психічне захворювання та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
За доводами апелянта, судом не враховано того факту, що здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними є невід'ємною ознакою, що характеризує суб'єкта злочину за критерієм осудності.
За наслідками розгляду апеляційної скарги просить оскаржувану ухвалу суду змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_9 умислу при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
В іншій частині ухвалу просить залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, захисника та законного представника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, проаналізувавши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року до ОСОБА_9 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Як встановлено судом в оскаржуваній ухвалі, 19 вересня 2024 року приблизно о 18 годині в ОСОБА_9 , який знаходився за місцем свого проживання - за адресою: АДРЕСА_1 , виник умисел на умисне знищення загальнонебезпечним способом, а саме шляхом підпалу житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого, відповідно до витягу з реєстру прав на нерухоме майно, є ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на пошкодження чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді загрози пошкодження та знищення майна, через обраний ним загально небезпечний спосіб пошкодження - шляхом підпалу, розуміючи всю небезпечність вказаного способу, бажаючи настання наслідків у вигляді пошкодження або знищення майна, яким володіє його дружина ОСОБА_11 , знаходячись в будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 за допомогою заздалегідь підготовленої запалювальної суміші облив частину будинку та за допомогою сірників здійснив умисний підпал вказаної суміші.
Правова кваліфікація суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, а також вид застосованих до ОСОБА_9 заходів медичного характеру учасниками судового провадження не оспорюються та не оскаржуються, а тому у відповідності до положень ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.
Разом з цим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора в частині зміни ухвали суду першої інстанції у зв'язку з безпідставним посиланням суду першої інстанції на спрямованість умислу дій ОСОБА_9 при вчинені ним інкримінованого суспільно небезпечного діяння.
Згідно положень ч.1 ст.513 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Як вбачається з висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 26.09.2019 у справі №51-6228км18, осудність є однією з загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст.19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим засобам медичного характеру.
Виходячи з положень ст.ст.23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №356 від 09.10.2024, ОСОБА_9 під час вчинення інкримінованих йому дій страждав на гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, за МКХ-10 Р 23.0. ОСОБА_9 під час вчинення інкримінованих йому дій не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_9 на даний час страждає на гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, за МКХ-10 Р 23.0. ОСОБА_9 на даний час не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_9 на даний час потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом (том 2, а.с.208-210).
Із зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформульованого умислу у розумінні ст.24 КК України.
При цьому, предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення особою суспільно небезпечного діяння.
В той же час умисел є елементом суб'єктивної сторони саме злочину та встановлюється щодо осудної особи.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтується на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.
Таким чином, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора в частині необхідності виключення з мотивувальної частини ухвали суду посилання на наявність у ОСОБА_9 умислу при вчинені ним суспільно небезпечного діяння.
Відповідно до положень ст.409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.
З наведених підстав апеляційна скарга першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 513, 516 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 задовольнити.
Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали посилання суду на наявність у ОСОБА_9 умислу при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
У решті ухвалу залишити без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
________________ _________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4