"07" грудня 2010 р. Справа № 64/166-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Безлепкіній І.П.
за участю представників сторін:
позивача - Бондаренко Л.Л. (дов. б/н від 09.01.10р.)
відповідача - Пересада Н.І. (дов. б/н від 05.03.2010 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "Кібела", м. Мерефа, Харківський район, Харківська область (вх. № 3818 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.10 р. у справі № 64/166-10
за позовом Приватного підприємства "Дельта Нік і К" м. Горлівка
до Приватної фірми "Кібела" м. Мерефа
про стягнення 18 829,57 грн.
Позивач, ПП "Дельта Нік і К", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд стягнути на свою користь з відповідача, ПФ "Кібела", суму основного боргу 15 074,92 грн., суму 3% річних 433,66 грн., суму індексу інфляції 1 643,13 грн., суму пені 1 677,86 грн., суму витрат на оплату державного мита в розмірі 188,18 грн., суму витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., а також з метою вжиття заходів забезпечення позову накласти арешт на розрахунковий рахунок ПФ "Кібела" на суму 19 253,75 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.10.2010 р. по справі № 64/166-10 (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПФ "Кібела" на користь ПП "Дельта Нік і К" 15074,92 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 24,78 грн., 151,00 грн. державного мита та 189,25 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині заявлених до стягнення 1677,86 грн. пені, 408,88 грн. - 3% річних та 1643,13 грн. інфляційних витрат.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому посилається на те, що поставки товару за спірними накладними відбулися в межах укладених між сторонами по справі договорів поставки № 50/06 від 13.01.2006 р. та № 327/02/08 від 02.01.2008 р.. Вважає, оскільки умовами вказаних договорів перебіг строку для настання у відповідача обов'язку оплатити товар, отриманий за оспорюваними накладними, починається з моменту реалізації ним товару третім особам, тому виконання зобов'язання з оплати отриманого товару у нього не наступило. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010 року по справі № 64/166-10. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні 07.12.2010 року його представник з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення -без змін.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, позивач звертаючись до господарського суду зазначив про те, що між сторонами по справі існували господарські правовідносини з поставки непродовольчих товарів, за якими позивач відповідно до наданих накладних поставив товар на суму 24026,64 грн., а відповідач товар отримав, що підтверджується матеріалами справи, а саме накладними та довіреностями до них (аркуш справи 7-19, том 1), але його вартість сплатив частково та станом на час звернення з позовом до господарського суду його заборгованість склала 15074,92 грн.
В зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за отриманий товар позивач у відповідності з вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України звернувся до відповідача з вимогою про оплату за поставлений товар і направив відповідачу претензію № 02-02/771 від 27.04.2009 року, яка згідно корінця повідомлення про вручення пошти була вручена уповноваженому представнику відповідача 05.05.2009 року. Як зазначив позивач, повторна претензія разом з актом звіряння взаєморозрахунків станом на 17.03.2010 року була направлена відповідачу 18.03.2010 року.
Однак відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав, відповіді на претензію не надав, акт звірки взаєморозрахунків залишився ним неузгодженим.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача суму основного боргу 15 074,92 грн., 3% річних в розмірі 433,66 грн., 1 643,13 грн. індексу інфляції, пені в розщмірі1 677,86 грн.
Як вбачається з матеріалів справи заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що ця поставка відбувалась в межах виконання укладеного між сторонами договору №327/02/08 від 02.01.2008 року. Відповідно до цього договору зобов'язання щодо оплати товару настають після реалізації товару п.5.3 цього договору, а оскільки відповідач зазначає що товар не реалізований, то строк виконання зобов'язання, з слів відповідача не настав.
Під час розгляду справи позивач надав до господарського суду ще один договір поставки №50/06 від 13.01.2006 року, який діяв на момент поставки товару.
Оцінюючи надані сторонами доводи та докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов висновку, що поставка товару за наданими позивачем накладними відбувалась не в межах виконання будь-якого договору.
Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив, що між сторонами фактично було укладено окремі договори купівлі-продажу відповідно до кожного відвантаження товару позивачем та прийняття його відповідачем згідно відповідної накладної. А письмовим підтвердженням укладання такого договору, у відповідності до п. 1 ст. 208 ЦК України слугує відповідна письмова накладна із зазначенням найменування товару, його кількості та ціни. Проте, з урахуванням особливостей укладення цих договорів купівлі-продажу єдиною істотною їх умовою (договірною категорією) сторони визначили лише найменування та кількість товару і ціну відповідного договору, яка становить загальну вартість товару, який отримано відповідачем за відповідною видатковою накладною, а отже у подальшому сторони мали керуватися положеннями чинного законодавства, що регулює правовідносини купівлі-продажу та загальний порядок виконання зобов'язань.
Отже, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач за видатковими накладними (аркуш справи 7-19, том 1) передав відповідачу товар, останній товар отримав, що підтверджується його підписом в зазначених накладних та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Факт отримання товару по спірним накладним відповідач не заперечує.
Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як Продавець, зобов'язався поставити товар, а відповідач, як Покупець, її прийняти та сплатити. Дані відносини не були обумовлені конкретними строками поставки та розрахунків за отриманий товар.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар після його прийняття, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки сторонами не визначено строк оплати товару, то у відповідності до ст.ст. 530,655, 692 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був розрахуватись за отриману продукцію у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем.
Матеріалами справи підтверджено, що 18.03.10 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №1803/1 (аркуш справи 19, том 1), що містила в собі вимогу сплатити вартість отриманого товару у розмірі 15074,92 грн.
Вимогу про сплату боргу було отримано відповідачем 30.03.10, що підтверджується поштовим повідомленням, копію якого надано позивачем до матеріалів справи (аркуш справи 30, том 1), у зв'язку з чим, 06.04.10 у відповідача виник обов'язок щодо оплати поставленого йому товару за накладними.
Однак, вимог претензії позивача про сплату заборгованості за договором в семиденний строк відповідач не виконав, відповіді не надав.
Посилання відповідача на те, що претензія від 18.03.10 за вих. №1803/1 не стосується даного спору та на те, що господарські відносини між сторонами регулюються положеннями договору поставки №327/02/08 від 02.01.08 (а.с.55) або договором поставки №50/06 від 13.01.06 (а.с.57) правомірно визнані судом першої інстанції безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що зміст самої претензії та наявні у ній відомості свідчать про пред'явлення вимоги позивача щодо сплати відповідачем заборгованості в розмірі 15074,92 грн., яка утворилась у нього внаслідок неналежного виконання зобов'язання з розрахунків за поставлений позивачем товар, що і є предметом позовних вимог.
Окрім того, місцевим господарським судом звернуто увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
В той час, як відповідач не заперечує факту прийняття товару від позивача, але жодних дій для вирішення питання щодо оплати товару або його повернення відповідачем здійснено не було, при тому, що поставка товару, як вбачається з матеріалів справи, була здійснена ще у 2008 році.
Твердження відповідача про те, що посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений у накладній, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, оскільки, як встановлено в процесі розгляду справи у сторін господарські відносини не обмежувались поставкою за накладними, що містяться в матеріалах справи.
З врахуванням викладених обставин, беручи до уваги, що вказана сума заборгованості, відповідачем не оспорювана, відповідач доказів погашення суми боргу не представив, аргументованих заперечень не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, тому суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15074,92 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені до стягнення сума 3% річних 433,66 грн., сума індексу інфляції 1 643,13 грн. та сума пені 1 677,86 грн., нарахованих за невиконання відповідачем грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.
З урахуванням приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 3% річних визнані судом першої інстанції обґрунтованими у розмірі 24,78 грн., в решті заявлених до стягнення позовних вимог - 408,88грн., 3% річних суд відмовив, оскільки зобов'язання щодо оплати поставленого товару виникло у відповідача 06.04.10, а позивач здійснив нарахування починаючи з 12.05.09 (аркуш справи.34, том 1), отже в цій частині позовні вимоги заявлені безпідставно.
В задоволенні позовних вимог в сумі 1643,13 грн. щодо стягнення інфляційних втрат судом також відмовлено з тих підстав, що зобов'язання щодо оплати поставленого товару виникло у відповідача 06.04.10, а згідно розрахунку поданого позивачем нарахування здійснювалось ним починаючи із травня 2009 року, тобто до виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті товару. Індекс інфляції за квітень 2010 року не нараховувався вірно, оскільки становив 99,7, згідно даних Державного комітету статистики України.
Розглянувши позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 1677,86грн. пені місцевий господарський суд, визнав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором чи актом цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутня угода сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань.
З врахуванням таких встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки суд при його прийнятті взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, узгоджуються з приписами норм матеріального права, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що поставки товару за спірними накладними відбулися в межах укладених між сторонами по справі договорів поставки № 50/06 від 13.01.2006 р. та № 327/02/08 від 02.01.2008 р.. Вважає, оскільки умовами вказаних договорів перебіг строку для настання у відповідача обов'язку оплатити товар, отриманий за оспорюваними накладними, починається з моменту реалізації ним товару третім особам, тому виконання зобов'язання з оплати отриманого товару у нього не наступило.
Колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними, оскільки вони документально не підтверджені.
Так, із змісту спірних накладних (аркуш справи 7-18, том 1) не вбачається, що вони мають будь-яке відношення до зазначених договорів. Відповідачем не надано до суду замовлень на поставку товару з інформацією про асортимент, кількість товару, дату та час поставку товару, умов оплати, строку поставки, як це передбачено умовами договорів поставки № 50/06 від 13.01.2006 р. та № 327/02/08 від 02.01.2008 р., що дає можливість зробити висновок про те, що поставка товару по зазначеним накладним здійснювалась на виконання укладених договорів поставки.
Надані до матеріалів справи докази часткової оплати відповідачем товару (аркуш справи 87-93, том 1) свідчать про сплату грошових коштів в рахунок договору № 50/06 від 13.01.2006 року, але не підтверджують того факту, що поставка за оспорюваними накладними здійснювалась на підставі договору поставки № 50/06 від 13.01.2006 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що поставка товару за спірними накладними відбувалась не в межах зазначених договорів.
Колегія суддів також враховує і той факт, що ухвалою господарського суду Харківської області від 12 липня 2010 року зобов'язано сторони провести за участю уповноважених представників позивача та відповідача інвентаризацію нереалізованого товару на складі відповідача, для чого позивачу направити свого повноваженого представника до відповідача. Акт на підтвердження повноважень осіб, які його підписали надати до суду.
Однак, як свідчать матеріали справи відповідач не забезпечив виконання вимог ухвали суду щодо проведення за участю представника позивача інвентаризації товару, на вимогу позивача не надав інформації щодо залишків товару та не узгодив двосторонній акт звірки взаєморозрахунків, який було направлено позивачем.
Колегія суддів вважає, що такі дії відповідача спрямовані на уникнення виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати вартості отриманого товару, а наведені в апеляційній скарзі твердження щодо ненастання строку оплати за отриманий товар, в зв'язку з його не реалізацією, є безпідставними та документально необґрунтованими. До того ж товар було поставлено позивачем ще в 2008 році.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар доведений позивачем належним чином, відповідачем будь-якими доказами не спростований.
Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010 року по справі № 64/166-10 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватної фірми "Кібела", м. Мерефа, Харківський район, Харківська область залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 11.10.10 р. у справі № 64/166-10 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Барбашова С.В.
Суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Плужник О.В.
Повний текст постанови підписано 10 грудня 2010 року