"07" грудня 2010 р. Справа № 49/176-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Гончар Т. В., суддя Кравець Т. В.
при секретарі Горбачовій О.А.
за участю представників сторін:
позивача -Юрченко І.М. (дов. №31/10 від 09.06.2010р.),
відповідача -Стрельника П.М. (директор); Ткаченко С.В. (дов. №359/1 від 01.09.2010р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3925Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 12.10.10 у справі № 49/176-10
за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в ос. Харківської філії м. Харків
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова Харківської області
про стягнення 448 630,17 грн.,
встановила:
У серпні 2010р. позивач -Харківська філія ДК "Газ України" "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача -Борівського комунального підприємства теплових мереж, на свою користь 448 630,17 грн., з яких: 292819,07 грн. основного боргу, 34018,54 грн. пені, 99217,67 грн. інфляційних та 22574,89 грн. 3% річних за договором № 08/08-72 БО-02 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державних та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, укладеним між сторонами 13.10.2008 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від12.10.2010 р. у справі № 49/176 -10 (суддя Кононова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК Нафтобаз України" в особі Харківської філії, м. Харків, - 292819,67 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 34018,54 грн. пені, 99217, 67 грн. інфляційних витрат, 22574,89 грн. трьох відсотків річних, 4486,30 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від від12.10.2010 р. у даній справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 34018,54 грн. пені, 99217,67 грн. в наслідок інфляційних процесів, 22 574, 89 грн. 3% річних, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в ході розгляду справи судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи в частині правомірності застосування позивачем: пені в сумі 34 018,54грн., інфляційних в сумі 99 217,67 грн. та 3% річних в сумі 22 574,89грн., внаслідок чого оскаржуване рішення від 12 жовтня 2010р. прийнято з порушенням матеріального і процесуального права. Зокрема, посилається на Постанову КМУ від 03 грудня 2008р. №1082 (із змінами та доповненнями) «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ», якою було встановлено Порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ», вимоги якої відповідач був змушений виконувати та положення якої стали обставинами неналежного виконання умов договору та виникли не з вини відповідача.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, а також у судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства, тому просить залишити його без змін. Свої заперечення проти апеляційної скарги представник ДК "Газ України", зокрема, обґрунтовує тим, що Постанова КМУ від 03 грудня 2008р. №1082 не містить норми, яка б встановлювала строки розрахунків за спожитий природний газ між сторонами в договорах поставки газу, та не містить заборони щодо його включення в якості умови договору. Зміст цих послідовних дій, визначений у нормативі відрахування коштів, який містить формули, згідно з якими розраховуються у відсотковому відношенні нормативи перерахування грошових коштів з поточних рахунків підприємств теплоенергетики на рахунок ДК «Газ України». Цей Порядок жодним чином не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі споживачів природного газу. Крім того, вимоги ДК «Газ України»не стосуються коштів, що надходили на поточний рахунок із спеціальним режимом використання від споживачів природного газу.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, 13 жовтня 2008 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в ос. Харківської філії (далі постачальник) та Борівським комунальним підприємством теплових мереж (далі покупець) був укладений договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 08/08-72 БО-02 (далі договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався передати природний газ, а покупець (відповідач) - прийняти та оплатити в обсязі, передбаченому у статті 2 договору (п.1.1.).
Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що оплата за газ та послуги його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору, позивач за період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року передав відповідачеві природний газ в обсязі 746,911 тис. куб. м, на загальну суму - 1 713 784,52 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2008р., 30.11.2008р., 31.12.2008р., 31.01.2009р., 28.02.2009р., 31.03.2009р., 30.04.2009р., 30.04.2009р. підписані повноважними особами як з боку споживача, так і з боку покупця, та скріплені печатками підприємств сторін.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, покупець - Борівське комунальне підприємство теплових мереж, свої договірні зобов'язання за спірний період виконав не у повному обсязі, сплативши 1 420 965,45 грн., тому на момент звернення позивача до господарського суду станом на 20.08.2010 року заборгованість відповідача складає 292 819,07 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2010р. (а.с. 47).
Відповідач в у запереченнях на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі посилається на те, що вказана така заборгованість виникла у нього внаслідок виконання вимог Постанови КМУ від 03 грудня 2008р. №1082 (із змінами та доповненнями) «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ», якою було запроваджено розрахунок базового нормативу (у відсотках до фактичних надходжень) та нормативу відрахування коштів безпосередньо на рахунки ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», що не співпадає з порядком проведення розрахунків відповідно до статті 6 (п. 6.1) договору.
З такими запереченнями відповідача не погоджується ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Зазначена Постанова КМУ прийнята з метою вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ, якою постановлено відкрити в уповноважених банках поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, які надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів.
Даною постановою, передбачено, що кошти, які надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, двічі на день установи банків зараховують на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики постачальників природного газу. Ці кошти установи банків відповідно до нормативів перерахувань та умов банківського рахунка здійснюють до 10-00 та 16-00 кожного банківського дня розподіл та перерахування коштів, що надійшли як плата за послуги з теплопостачання, на поточний рахунок ДК «Газ України»як плату за спожитий природний газ згідно з умовами договорів про постачання природного газу для вироблення теплової енергії.
Таким чином це обумовлено мобілізуванням розподілу та отримання коштів між підприємствами теплоенергетики та ДК «Газ України». Тобто, дана Постанова не містить норми, яка б встановлювала строки розрахунків за спожитий природний газ між сторонами в договорах поставки газу, та не містить заборони щодо його включення в якості умови договору.
Зміст цих послідовних дій визначений у нормативі відрахування коштів, який містить формули, згідно яких розраховуються у відсотковому відношенні нормативи перерахування грошових коштів з поточних рахунків підприємств теплоенергетики на рахунок ДК «Газ України».
Цей Порядок жодним чином не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі споживачів природного газу. Вимоги ДК «Газ України»не стосуються коштів, що надходили на поточний рахунок із спеціальним режимом використання від споживачів природного газу.
Таким чином, договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 08/08-72 БО-02 від 13.10.2008 року за своєю правовою природою є господарським правочином і методика зазначеної вище постанови КМУ стосовно розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики не впливає на виконання обов'язків, передбачених умовами даного договору.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, поставив відповідачу природний газ для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання послуги з централізованого опалення, проте відповідач за нього розрахувався частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 292 819,07 грн.
Порядок та умови оплати послуг поставки природного газу передбачено статтею 6 договору, зокрема, вказаним вище пунктом 6.1.
Як свідчать матеріали справи, будь-яких доказів оплати суми у розмірі 292 819,07 грн. та у спростування наявності заборгованості відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції в обґрунтування доводів скарги надано не було, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 292 819,07 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Таким чином, відповідач, не погасивши заборгованість перед позивачем у розмірі 292 819,07 грн., був правомірно визнаний місцевим господарським судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання за договором № 08/08-72 БО-02 від 13.10. 2008 року.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Також, за змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 230, ч.6, ст. 231 Господарського кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з п. 7.2. договору зобов'язання відповідача забезпечуються нарахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
З урахуванням вищезазначених приписів чинного законодавства та положень пункту 7.2. договору, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано задоволені позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 34 018,54 грн.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 99 217,67 грн. інфляційних витрат та 22574,89 грн. трьох відсотків річних є також правомірною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що відповідач звернувшись з апеляційною скаргою, не довів яким чином його права і ким порушені, більше того, враховуючи, що він фактично отримав від позивача природний газ, використав його на свої потреби, проте і до теперішнього часу не розрахувався у повному обсязі, а звернувся з апеляційною скаргою. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач всупереч приписам п.6 статті 3 Цивільного кодексу України діє несправедливо та недобросовісно.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, що не підтверджені документально та спростовуються наявними у справі доказами.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 99,101,102, п.1 статті 103, статті 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.10.10 у справі № 49/176-10
залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Кравець Т. В.
Повний текст постанови підписано 13.12.2010 р.