23 липня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/6964/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
19.06.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 580 від 28.12.2024 в частині відсторонення командира військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків без права прийняття організаційно - штатних рішень;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) (тимчасово виконуючого обов'язки командира частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 ) № 367 від 30.12.2024 про зняття ОСОБА_1 з продовольчого забезпечення (забезпечення комплектами продуктів);
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (об'єднання військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») здійснити нарахування та забезпечити виплату йому грошового забезпечення військовослужбовця в повному обсязі за період з 28.12.2024.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 24.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків його позовної заяви, подавши до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказанням інших підстав для його поновлення та з наданням доказів поважності причин такого пропуску.
На виконання ухвали суду представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначає що відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1960/12-30 на момент винесення спірного наказу, позивач перебував на стаціонарному лікуванні. Крім того, як зазначено в довідці КНП «Семенівська міська лікарня) у позивача наявні наслідки гострого порушення мозкового кровообігу ішемічного характеру.
Розглядаючи вказану заяву про поновлення строку звернення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною перша статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 та від 04.12.2019 у справі №815/2681/17, в яких зазначено, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норми спеціального процесуального закону, які визначають місячний строк звернення до суду.
Суд зазначає, що в цій справі предметом спору, зокрема, є наказ командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 580 від 28.12.2024 та наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 367 від 30.12.2024, проте, позивач з цим позовом звернувся до суду лише 19.06.2025, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.
Так, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Разом із цим, суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (зокрема, постанова Верховного Суду від 28.08.2024 №580/9690/23).
Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Представник позивача на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначає, що позивач є інвалідом війни другої групи, постійно лікується амбулаторно та стаціонарно, потребує періодичного медичного обстеження.
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об'єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку, оскільки доказів, що лікування було безперервне, суду не надано. Крім того, відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1960/12-30 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 25.12.2024 по 06.01.2025, проте, з цим позовом звернувся до суду лише 19.06.2025, перебуваючи на стаціонарному лікуванні з 11.06.2025 по 25.06.2025 відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого відділення неврології та реабілітації №3601.
Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Оскільки вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, позовну заяву належить повернути позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя Марія ДУБІНА