21 липня 2025 року справа № 580/4862/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “МЕДІТ-СЕРВІС» до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,
встановив:
Приватне підприємство “МЕДІТ-СЕРВІС» (далі - ПП “МЕДІТ-СЕРВІС», позивач) подало позов до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якому, з урахуванням заяви від 15.05.2025, просить скасувати як незаконну постанову в.о начальника відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Укртрансбезпеки Лучина О. про застосування до Приватного підприємства “Медіт-Сервіс» адміністративно-господарських штрафів на загальну суму 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: постанову від 18.03.2025 р. № 157703 про застосування до позивача адміністративно- господарського штрафу в сумі 17000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що спірна постанова є протиправною, адже зазначені в акті перевірки порушення режиму праці та відпочинку водіїв за період січня 2025 року за своєю суттю є триваючим правопорушенням, за яке можливо застосувати адміністративно-господарський штраф лише один раз, а не за кожний день такого порушення.
Крім того, представник позивача вказує, що на момент перевірки у водія була наявна індивідуальна контрольна книжка, про що свідчить наведений інспектором перелік відсутності записів в ній. При цьому відсутність записів у індивідуальній контрольній книжці за відповідні дні пояснюється тим, що вказані дні є днями відпочинку цього водія згідно графіка змінності, який інспектор чомусь не витребував для перевірки.
Також представник позивача зауважив, що відповідач під час проведення рейдових перевірок не врахував введення в Україні воєнного стану, що свідчить про виникнення надзвичайної ситуації державного рівня.
Ухвалою від 20.05.2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.05.2025 представниця відповідача подала до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просила у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на момент перевірки у водія позивача не було в наявності будь-якого документу, згідно якого можна було б перевірити фактичні дані стосовно дотримання останнім 03.02.2025, 04.02.2025, 07.02.2025, 08.02.2025, 09.02.2025 режим його праці та відпочинку (наприклад копії графіка змінності водіїв, що відповідно до п. 6.3 Порядку № 340 є альтернативою індивідуальної контрольної книжки водія), що не заперечується позивачем. Звернула увагу суду, що формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках. Саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини. Носієм доказової інформації щодо встановлених обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до правил і процедур, передбачених профільними нормативно-правовими актами. Приписи Закону № 2344-ІІІ зобов'язують автомобільних перевізників та водіїв мати та пред'являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху документи, на підставі яких виконують пасажирські перевезення саме під час проведення перевірки. Надання позивачем до позову копії графіка змінності водіїв не є юридично значимим документом, оскільки такий документ був відсутній на місці події, про що посадовою особою Укртрансбезпеки зафіксовано в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.02.2025 № АР113285.
Крім того, посилання позивача на Указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» № 64/2022 від 24.02.2022 вважає безпідставними, оскільки цим Указом запроваджено воєнний стан, а це особливий правовий режим, який не охоплюється режимами, що передбачені ч. 1 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що на підставі направлення від 07.02.2025 № НР001104 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами здійснення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 11.02.2025 старший державний інспектор Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Обухов О.І. склав Акт рейдової перевірки № АР113285 від 11.02.2025 відповідно до якого встановив, що о 08 год. 58 хв. в м. Черкаси, вул. Генерала Момота 1а, по маршруту № 4 Приватне підприємство “МЕДІТ-СЕРВІС» за допомогою водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки Богдан д/н. НОМЕР_1 здійснювало перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених статтею 39 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: у водія ОСОБА_1 відсутня індивідуальна контрольна книжка із записами щодо режимів праці та відпочинку водія за 03.02.2025, 04.02.2025, 07.02.2025, 08.02.2025, 09.02.2025, або копія графіка змінності водіїв, або бланк підтвердження діяльності водія ОСОБА_1 , чим порушено вимоги наказу МТЗУ від 07.06.2010 № 340, ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Водій від надання пояснень та підпису відмовився, про що працівником Укртрансбезпеки зроблено відповідний запис.
За вказане порушення постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 18.03.2025 № 157703 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн.
Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України “Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Статтею 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з п. 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567) державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Частинами 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону № 2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Пунктами 12, 14 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктами 16 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів.
Суд врахував, що в силу статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
З урахуванням доводів адміністративного позову та відзиву на позов, предметом доказування у цій справі є документальна доведеність факту відсутності на момент перевірки належних документів про облік робочого часу водія.
Статтею 2 Закону № 2344-ІІІ визначено обсяг законодавства про автомобільний транспорт, а саме: Закон України “Про автомобільний транспорт», Закони України “Про транспорт», “Про дорожній рух», чинні міжнародні договори та інші нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України “Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 № 340 затверджене Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), відповідно до пунктів 1.2, 1.3 якого встановлено особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно п. 6.1-6.4 Положення № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.
Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.
Системний аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км, веде індивідуальну контрольну книжку водія. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни. Разом з тим, саме у водія, під час перевезень, має бути копія графіка змінності водіїв.
Відповідно до ст. 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Частиною 2 ст. 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Перевізник повинен вести табель обліку роботи водіїв на підставі обліку водіями свого робочого часу та відпочинку.
Одним із способів контролю водіїв, в разі не оснащення транспортного засобу тахографом відповідно до п. 6.3 Порядку № 340, є індивідуальна контрольна книжка або копія графіка змінності водіїв, які відображають відомості про тривалість змінного періоду керування.
При цьому чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Згідно з п. 7.1. Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 2344-ІІІ водій автобуса зобов'язаний мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи передбачені законодавством.
Отже, обов'язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативних актів - Положення № 340 передбачено чинним законодавством.
З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що положеннями статті 39 Закону № 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності у водія інших документів, передбачених законодавством, а саме: індивідуальної контрольної книжки водія, або копії графіка змінності водіїв, або бланку підтвердження діяльності водія, які б містили записи щодо режимів праці та відпочинку водія за 28+1день (день перевірки), як це передбачено нормами Положення № 340.
Суд встановив, що у ході перевірки водій позивача надав посадовим особам відповідача індивідуальну контрольну книжку із заповненими відомостями за 02.02.2025, 05.02.2025, 06.02.2025, 10.02.2025, 11.02.2025. Разом з тим, у водія позивача не було в наявності будь-якого документу, згідно якого можна було б перевірити фактичні дані стосовно дотримання останнім 03.02.2025, 04.02.2025, 07.02.2025, 08.02.2025, 09.02.2025 режим його праці та відпочинку (копії графіка змінності водіїв, що відповідно до п. 6.3 Порядку № 340 є альтернативою індивідуальної контрольної книжки водія), що не заперечується позивачем.
Суд зазначає, що графік змінності водіїв, наданий позивачем до позовної заяви не може бути прийнятий судом у якості належного доказу, оскільки відсутність на момент перевірки у водія його копії встановлена Актом перевірки. Суд зазначає, що позивач не надав належних доказів наявності копії графіку змінності водіїв у ОСОБА_1 під час перевірки 11.02.2025, у зв'язку із чим протилежні доводи представника позивача суд відхиляє як непідтверджені належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 2344-ІІІ водій автобуса зобов'язаний мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи передбачені законодавством.
Суд відхиляє покликання представника позивача на те, що вказаний графік змінності водіїв не витребовувався посадовими особами відповідача, оскільки саме на водія перевізника покладено обов'язок, визначений ч. 2 ст. 40 Закону № 2344-ІІІ, мати необхідні документи та пред'являти їх під час перевірки.
Стосовно твердження представника позивача щодо дії на території України надзвичайної ситуації воєнного характеру та безпідставність в зв'язку з цим застосування Положення № 340, суд зазначає таке.
Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - Кодекс), надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Згідно зі ст. 5 цього ж Кодексу, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.
Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об'єктовий.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу, єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах: 1) повсякденного функціонування; 2) підвищеної готовності; 3) надзвичайної ситуації; 4) надзвичайного стану.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Таким чином Указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 запроваджує воєнний стан, що є особливим правовим режимом, який не охоплюється режимами, що передбачені ч. 1 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України.
З урахуванням зазначеного, покликання представника позивача у цій частині суд також відхиляє, як необґрунтовані.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - Приватне підприємство “МЕДІТ-СЕРВІС» (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 127, код ЄДРПОУ 25211844);
2) відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 21.07.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК