про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 липня 2025 року справа № 580/8053/25
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Рідзель О.А., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
16.07.2023 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії державного реєстратора Бабенко Ліни Володимирівни щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7121584700:06:001:0519 за СТОВ "Нива" на підставі договору від 18.08.2009;
скасувати рішення державного реєстратора Бабенко Л.В. про державну реєстрацію оренди земельної ділянки, оформлене 01.02.2022;
зобов'язати державного реєстратора виконавчого комітету Іркліївської сільської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення речового права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7121584700:06:001:0519.
Ознайомившись із позовною заявою, виявлено підстави для відмови у відкритті провадження, з огляду на таке.
Згідно з п.1 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Термін “суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб'єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, які треба розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суд врахував, що майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
В контексті викладеного суд врахував, що підставою позовних вимог про визнання протиправними дій державного реєстратора та рішення про реєстрацію за СТОВ «Нива» права оренди землі, позивач визначив порушення його речового права на земельну ділянку.
Отже, передумовою звернення до суду стало порушення майнових прав позивача на земельну ділянку.
Так, відповідно до ч.ч.1-2 ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Ст.80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.
Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
При цьому, припинення дії, яка порушує право та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб відповідно до п.п.3, 10 ч.2 ст.16 ЦК України є способами захисту цивільних прав та інтересів.
Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, предмет спору у цій справі щодо скасування спірного рішення виник з цивільних правовідносин.
Тому, незважаючи на те, що предметом спору є рішення органу місцевого самоврядування, суть вимог в кінцевому результаті зводиться до майнових прав на конкретну земельну ділянку, з одного боку - позивача, який має на меті використовувати належну йому на праві власності земельну ділянку, а з другого боку - СТОВ «Нива», за яким спірним рішенням зареєстроване право оренди.
Таким чином, спір хоч і пов'язаний з оцінкою повноважень державного реєстратора щодо реєстрації речового права, проте визначальним є існування цього права на земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Суд також враховує правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №0740/993/18 відповідно до якого якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, предмет спору у цій справі виник з цивільних правовідносин.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.
Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов'язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити позивачу, що спір в цій частині віднесено до юрисдикції цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 295 КАС України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити, що спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.
3.Копію ухвали направити позивачу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складення.
СуддяОлексій РІДЗЕЛЬ