21 липня 2025 року справа № 580/5645/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши правилами спрощеного письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом адвоката Морозова В.Ю. від імені ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним і скасування рішення та визнання протиправною бездіяльності,
21.05.2025 адвокат Морозов В.Ю. від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) (далі - відповідач) про:
визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 03.04.2025 про його призов за мобілізацією;
визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилася у ненаданні відповіді на адвокатський запит від 07.04.2025.
Обґрунтовуючи зазначили, що відповідач шляхом застосування сили і примусу мобілізований та призваний для проходження військової служби за мобілізацією та направлений до Військової частини НОМЕР_2 . Стверджує, що на момент примусової мобілізації у нього були наявні хвороби, які могли стати причиною надання йому відстрочки від призову під час мобілізації (підвищений кров'яний тиск).
Ухвалою від 22 травня 2025 року суд позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив спрощене провадження у справі та вирішив розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного провадження. Залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - третя особа).
Того ж дня ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання вх. від 21.05.2025 представника позивача про забезпечення його позову.
17.06.2025 від відповідача на адресу суду надійшли ідентичні відзиви з проханням відмовити у задоволенні позову або залишити позов без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду зі вказаним позовом. Обгрунтовуючи зазначив, що не допустив порушення прав позивача та призов на військову службу провів під час мобілізації в особливий період. На виконання вимог законодавства позивач взятий на військовий облік з 03.04.2025, про що внесено відповідну інформацію в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Оскільки раніше позивач не проходив ВЛК 03.04.2025, він направлений для її проходження та за результатами огляду визнаний придатним до військової служби. На виконання норм Порядку №560 відповідач видав наказ від03.04.2025 №191, яким позивач призваний на військову службу.
19.06.2025 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив з проханням задовольнити позов. Стверджує, що не пропустив місячний строк звернення до суду зі вказаним позовом. Зазначив, що позивач нічого не підписував, оскільки не погодився із висновком військово-лікарської комісії. Звертає увагу суду, що у відповідача відсутня правова підстава для затримання та доставлення позивача до Канівського районного ТЦК та СП задля уточнення військовооблікових даних за місцем проживання. Стверджує, що позивача фактично викрадено та примусово поставлено на військовий облік без його згоди.
Усі подані документи суд долучив до матеріалів адміністративної справи.
Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.
Оцінивши доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Довідкою ВЛК №10 від 03.04.2025 при відповідачу підтверджується, що позивачу 03.04.2025 проведено медичний огляд та він визнаний придатним до військової служби.
Карткою обстеження та медичного огляду від 03.04.2015 підтверджується, що позивач за медичною допомогою до психіатра та нарколога не звертався. Йому проведені додаткові обстеження, а саме загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові.
Представник позивача звертався в його інтересах до відповідача та третьої особи адвокатським запитом від 07.04.2025, в якому просив надати:
наказ про мобілізацію та/або мобілізаційне розпорядження або витяг з наказу;
інформацію щодо правової підстави затримання (наказ, витяг з наказу, протокол адмін затримання, рішення суду тощо) позивача працівниками ТЦК та СП;
інформацію з приводу того чи проходив позивач ВЛК, у разі проходження надати висновок ВЛК з проходженням усіх 6-ти лікарів, у разі відмови від ВЛК - розписку про відмову;
інформацію, з яких підстав його затримано більше ніж на три години;
копію військово-облікових документів позивача; інформацію чи складено відносно позивача протокол чи постанову про вчинення ним адміністративного правопорушення, у випадку складення надати їх копію.
Інформацію просив надіслати на адресу адвоката та електронну пошту.
Вказаний запит відповідач отримав 14.04.2025, що підтверджується відомостями відстеження із сайту Укрпошти за трекінгом №5003600702251.
Належні, достовірні та допустимі докази надання відповідачем відповіді на вказаний запит відсутні.
Водночас листом від 16.04.2025 №2/2/2 третя особа на адвокатський запит від 07.04.2025 повідомила, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації 03.04.2025 відповідачем згідно з Указом Президента України від 14.01.2025. Встановлено, що дії працівників ТЦК та СП правомірні, посадові особи діяли в нормах передбачених законодавством.
Тому позивач звернувся до суду позовною заявою.
Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не обґрунтоване та задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Питання дотримання строку звернення до суду вирішене ухвалою під час прийняття позовної заяви до розгляду та доказів спростування відповідач не надав.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Оскільки спір стосується призову позивача на військову службу, тобто прийняття його на публічну службу, застосуванню у цій справі підлягає місячний строк звернення.
Суд урахував, що представник позивача звертався з адвокатським запитом від 30.04.2025 до відповідача щодо отримання оскаржуваного наказу. Проте не отримав відповіді. Даний позов сформований в системі «Електронний суд» 20.05.2025 року, тобто місячний термін з дати останнього звернення представником позивача до відповідача. Водночас відсутні належні. Достовірні та допустимі докази щодо дати ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом. Тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - ЗУ № 3543-XII).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку. Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
2) на військовий облік військовозобов'язаних:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;
військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок).
Згідно з п.1. Порядку він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п.79 Порядку районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;
виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку;
виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п.81 Порядку взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до п.12 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки представляє інтереси Збройних Сил у відносинах з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, іншими державними органами, підприємствами та громадянами на відповідній території.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Оскільки відповідач є органом військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обліку і військової служби, саме на нього покладено обов'язок щодо прийняття рішення про взяття осіб на військовий облік у випадках, передбачених законодавством.
Щодо здійснення призову позивача на військову службу суду урахував.
Відповідно до ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Згідно з п.3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок) призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Щодо взяття позивача на військовий облік суд у рахував.
Відповідно до абз.9 п.81 Порядку у разі призову військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Суд установив, що відповідач на виконання вимог вказаного пункту Порядку здійснив призов позивача на військову службу та взяв його на військовий облік з 03.04.2025, про що вніс відповідну інформацію до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів перед їх направив на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Щодо проходження позивачем ВЛК суд урахував.
Згідно з абз. 2 п.69 Порядку особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.
Відповідно до п.70 Порядку порядок проведення медичного огляду резервістів та військовозобов'язаних, персональний склад військово-лікарських комісій, порядок їх роботи визначаються у порядку, встановленому Міноборони.
Згідно з п.72 Порядку рішення щодо придатності резервіста та військовозобов'язаного для проходження військової служби за станом здоров'я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, у разі не згоди позивача з рішенням ВЛК при відповідачу позивач на підставі його заяви міг направитися для проходження ВЛК при третій особі.
Відповідно до п.77 Порядку рішення (постанову) військово-лікарської комісії щодо придатності резервіста або військовозобов'язаного до проходження військової служби під час мобілізації вноситься до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів не пізніше ніж протягом наступного дня з дня надходження відповідного рішення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд урахував, що відповідач на виконання вимог вказаного вище законодавства направив позивача на проходження ВЛК та за результатами медичного огляду він визнаний придатним до військової служби. Належні, достовірні та допустимі докази звернення позивача з такою заявою до відповідача на рішення ВЛК від 03.04.2025 відсутні. Тому доводи позивача щодо порушень його прав під час проходження ним медичного огляду та визнання його придатним до військової служби не враховані судом. Вказана вище довідка ВЛК №10 є чинною та не скасована у законодавчо визначеному порядку. Також відсутні належні, достовірні та допустимі докази звернення позивача до органів ТЦК та СП із заявою та відповідними документами щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації. Тому в цій частині його доводи також не враховані судом.
Щодо видачі оскаржуваного наказу суд урахував.
Згідно з абз. 8 п.81 Порядку призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Відповідно до п.82 Порядку наказ про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається:
керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи);
командиром військової частини, керівником розвідувального органу або визначеним ним керівником відповідного підрозділу розвідувального органу, Головою СБУ, його заступниками чи керівником підрозділу, органу, закладу, установи СБУ - в день призову та зарахування до списків військової частини (підрозділу, органу, закладу, установи СБУ).
На виконання зазначених пунктів Порядку ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 видав наказ від 03.04.2025 №191, яким призвав позивача на військову службу.
Враховуючи вказане вище законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ виданий відповідно до вимог законодавства.
Також відсутні належні, достовірні та допустимі докази вчинення протиправних дій відповідачем, зокрема, щодо застосування сили і примусу до позивача та його затримання.
Тому його доводи не враховані судом.
Щодо бездіяльності відповідача, яка виразилася у ненаданні відповіді на адвокатський запит від 07.04.2025.
Частиною першою статті п'ять Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII "Про інформацію" встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Суд урахував, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регулює Закон України від 15.08.2020 №2939-VI “Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI).
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Вказаний Закон передбачає поняття інформації з обмеженим доступом, якою згідно з ч.1 ст.6 Закону №2939-VI є конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація.
Обмеження доступу до інформації відповідно до ч.2 вказаної статті здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до ч.4 ст.6 Закону №2939-VI інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Згідно з ч.8 цієї статті обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Службове розслідування за фактами порушень законодавства у сфері охорони державної таємниці згідно з п.3 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371, проводиться відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939. У пункті 4 цього Порядку вказано, що розслідування за фактами втрати документів або розголошення відомостей, які містять службову інформацію, проводиться відповідно до Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 736.
Водночас питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР “Про звернення громадян» (далі - ЗУ №393/96-ВР). Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ст.1. ЗУ №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Основні терміни вказані в ст.3 ЗУ №393/96-ВР.
Так, пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Частиною 1 ст.5 ЗУ №393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до ч.4 ст.5 ЗУ №393/96-ВР звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. (ч.6 ст.5 Закону №393/96-ВР).
Відповідно до ч.7 ст.5 ЗУ №393/96-ВР у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Порядок розгляду заяв встановлений ст.15 ЗУ №393/96-ВР.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.15 ЗУ №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до вимог ст.19 ЗУ №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Отже, ЗУ №393/96-ВР на відповідача покладено обов'язок щодо розгляду звернення позивача, у т. ч. адвокатського запиту в його інтересах та надання мотивованої письмової відповіді на нього.
На підставі ч.1 ст.20 ЗУ №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Водночас строк розгляду запитів на інформацію унормований в ст.20 Закону №2939-VI.
Зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною шостою ст.22 Закону №2939-VI встановлено, що відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ст.23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, законодавство покладає на відповідача обов'язок надавати за запитами відповідь, а позивач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію.
На виконання ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд урахував також висновки Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2023 року у справі №480/2784/21 відповідно до яких, зважаючи на законодавчо встановлений обов'язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надіслання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
Встановлені обставини свідчать, що адвокатський запит в інтересах позивача від 07.04.2025 вручено відповідачу 14.04.2025, що підтверджується відомостями відстеження із сайту Укрпошти за трекінгом №5003600702251. Водночас відповідач не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів щодо надання позивачу чи його представнику відповіді на вказаний вище адвокатський запит.
Врахувавши вказані вище норми законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача у цьому контексті позовних вимог. Відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення вимог чинного законодавства та не діяв у вказаній частині на підставі, у межах повноважень і спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чим порушив право позивача в частині розгляду адвокатського запиту в його інтересах на інформацію та надання відповіді на нього. Отже, допустив протиправну бездіяльність саме щодо розгляду вказаного адвокатського запиту, усунення якої можливе шляхом зобов'язання розглянути відповідний запит на інформацію у визначеному законом порядку, строк і спосіб та надати на нього повну відповідь. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаній частині.
Отже, позовна заява обґрунтована у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.
З огляду на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат відповідно до вимог ст.ст.132-139 КАС України вони розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2-20, 72-78, 138-139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду адвокатського запиту від 07.04.2025 в інтересах ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути у встановлений законом порядок, строк та спосіб адвокатський запит від 07.04.2025 в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) і надати на нього повну відповідь.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Анжеліка БАБИЧ
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 21.07.2025.