"01" грудня 2010 р. Справа № 46/71-05
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М. , суддя Черленяк М.І.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Яценко А.О., дор. № 508 від 07.05.2010 р.
відповідача - Хурі Басель - директор
третьої особи - не з'явився
РВ ФДМУ по Харківській області - Антонюк В.М., дор. № 181 від 08.10.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. № 3915Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14.09.10 у справі № 46/71-05
за позовом Виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків
до ТОВ "Кедр ХХІ", м. Харків
третя особа - Харківська обласна громадська організація Фонду "Нова регіональна політика", м. Харків
про стягнення 109479,89 грн.
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
до 1. ТОВ "Кедр ХХІ", м. Харків
2. Виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків
про стягнення 88086,53 грн.
та за зустрічним позовом ТОВ "Кедр ХХІ", м. Харків
до Виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром", м. Харків
про тлумачення п. 3.1 договору оренди № 322
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2010 р. по справі № 46/71-05 (судді Хотенець П.В., Тихий П.В., Жельне С.Ч.) у задоволенні первісного, зустрічного позовів та позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовлено повністю. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 528 від 01.02.2004 р., укладений між ВЕП "Держпром" та Харківською обласною організацією Фонд "Нова регіональна політика".
Позивач за первісним позовом з рішенням в частині відмови у задоволенні первісного позову та визнання недійсним договору не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2010 р. в цій частині скасувати.
Відповідач за первісним позовом письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що вважає рішення суду законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних РВ ФДМУ по Харківській області таким, що прийняте з порушення та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також при невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, в іншій частині просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Третя особа за первісним позовом, ХОГО Фонду "Нова регіональна політика", відзив на апеляційну скаргу не надала, свого представника в судове засідання не направив, ухвала від 10.11.2010 р., надіслана на адресу третьої особи, зазначену в матеріалах справи повернулася до суду з відміткою пошти "за зазначеною адресою не знаходиться".
Відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України № 75 від 10.12.2002 року (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Відмітки на наявних в матеріалах справи процесуальних документах оформлені відповідно до наведених вимог названої Інструкції, а тому зазначеним підтверджується належне надіслання копій процесуальних документів сторонам судового процесу.
До повноважень господарських судів не відноситься з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, у зв'язку з чим відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи, що третя особа належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності представника третьої особи за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представників позивача, відповідача та Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача, ТОВ "Кедр ХХІ" 109479,89 грн. боргу.
29.08.2005 р. Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області звернулося з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Кедр ХХІ" та ВЕП "Держпром" на користь державного бюджету України орендну плату у розмірі 88086,53 грн. пропорційно сумам, отриманим ВЕП "Держпром" та не сплаченим ТОВ "Кедр ХХІ" (т. 1, а.с. 111-113).
26.02.2008 р. ТОВ "Кедр ХХІ" подало зустрічний позов про тлумачення пункту 3.1 договору № 322 оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2000 року (в редакції додаткової угоди № 322/2 від 02 січня 2002 року), укладеного між ВЕП "Держпром" та ТОВ "Кедр ХХІ" щодо розміру орендної плати і орендної ставки (т. 2, а.с. 148-149).
Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2000 року між ВЕП "Держпром" (орендодавець) та ТОВ "Кедр ХХІ" (орендар) був укладений договір оренди № 322 нежитлових приміщень по вул. Сумській, 39 у м. Харкові. Відповідно до додаткової угоди № 322/2 від 02 січня 2002 року між ВЕП "Держпром" та ТОВ "Кедр ХХІ" був укладений договір оренди нежитлового приміщення в новій редакції (т. 1, а.с. 34-38).
Відповідно до акту приймання-передачі від 02 січня 2002 року на виконання пункту 2.1. договору оренди в новій редакції у користування відповідача за первісним позовом було передано цокольне приміщення по вул. Сумській, 39, м. Харкова загальною площею 226,0 м2 (т. 1, а.с. 40).
Згідно з п. 3 договору оренди в редакції від 02.01.2002 р. орендар повинен своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцеві орендну плату, суми експлуатаційних витрат та комунальних послуг, перераховуючи їх щомісячно, не пізніше 15-го числа.
20 червня 2004 р. ВЕП "Держпром" та ТОВ "Кедр ХХІ" уклали угоду № 322/7 про розірвання договору оренди № 322 та повернення орендованих приміщень орендодавцю на підставі акту приймання-передачі від 20 червня 2004 р. (т. 1, а.с. 27-28).
Відповідно до п. 3.6. договору № 322 в редакції від 02.01.2002 р. орендар зобов'язався у випадку припинення договору оренди сплатити орендну плату, експлуатаційні витрати до підписання акту прийому-передачі. Однак в порушення прийнятих на себе зобов'язань орендна плата, експлуатаційні витрати та комунальні послуги своєчасно не перераховувалися відповідачем на поточний рахунок позивача, у зв'язку з чим за період з січня 2002 р. по червень 2004 р. включно утворилася заборгованість по орендній платі, комунальним послугам та експлуатаційним витратам, розмір якої станом на 01 жовтня 2004 р. становив 109479,89 грн.
Вказані факти, на думку позивача, свідчать про неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань та стали підставою для звернення з первісним позовом.
Проте, колегія суддів вважає твердження позивача такими, що не можуть бути підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4.11 додаткової угоди № 322/2 по договору оренди N322 від 01.11.2000 р. ТОВ "Кедр ХХІ" надавалось право здійснювати реконструкцію і перепланування орендованого нежитлового приміщення згідно з проектом, розробленим спеціалізованими проектними організаціями і узгодженим з управлінням містобудування і архітектури Харківської обласної державної адміністрації, органами пожежної державної охорони та санітарно-епідеміологічної служби, при наявності відповідного рішення Харківського міськвиконкому и письмової згоди орендодавця.
Вимоги цього пункту відповідачем були повністю виконані, а саме: отримана згода позивача на реконструкцію орендованого приміщення, про що свідчать листи № 554 від 25.04.2002 р. та № 582 від 08.05.2002 р. (т. 2, а.с. 61-62).
Крім того, Харківська міська рада рішенням від 30 жовтня 2002 року надала ТОВ "Кедр ХХІ" дозвіл на реконструкцію орендованих приміщень магазину продовольчих товарів під кафе швидкого харчування. Спеціалізованою проектною організацією "Український державний проектний інститут"Укрміськбудпроект" був розроблений проект вищевказаної реконструкції та погоджений з управлінням містобудування і архітектури Харківської обласної державної адміністрації, органами пожежної державної охорони та санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до затвердженого проекту ТОВ "Кедр ХХІ" була проведена реконструкція орендованих приміщень, в яких раніш розташовувався магазин продовольчих товарів, під кафе швидкого харчування. Вартість робіт по реконструкції та матеріалів склала 447118 грн.
Таким чином, ТОВ "Кедр ХХІ", посилаючись на ч. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, вважає себе таким, що має право на відшкодування вартості витрат, пов'язаних з реконструкцією або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вказаної норми права наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідач за первісним позовом у відповідності до затвердженого проекту провів реконструкцію орендованих приміщень, в яких раніше розташовувався магазин продовольчих товарів, під кафе швидкого харчування. Вартість робіт по реконструкції та матеріалів склала 447118 грн.
Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідачем були самостійно укладені договори з постачальниками комунальних послуг, у зв'язку з чим є безпідставним включенням позивачем до розрахунку позовних вимог експлуатаційних витрат та комунальних послуг з урахуванням ПДВ.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Що стосується позовних вимог Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області про стягнення з ТОВ "Кедр ХХІ" та ВЕП "Держпром" 88086,53 грн. орендної плати пропорційно сумам, отриманим ВЕП "Держпром" та не сплаченим ТОВ "Кедр ХХІ", то вони також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як зазначає позивач, в процесі виконання Державної програми приватизації у 1993 році Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області було відчужене організації орендарів орендного будівельного підприємства № 86 м. Харкова державне майно цілісного майнового комплексу орендного будівельного підприємства № 86, до складу якого входив адміністративно-виробничий будинок по вул. Сумській, 39. Однак зазначений будинок до складу майна ЦМК № 86, яке було передане організації орендарів у власність, не увійшов, оскільки таке майно було виключене зі складу об'єктів, підлягаючих приватизації (план приватизації ЦМК №86 від 02 листопада 1993 року), але залишився на його позабалансовому рахунку. Тобто після приватизації ЦМК № 86 право власності на будинок по вул. Сумській, 39 залишилось за державою. У подальшому організацією орендарів, на базі приватизованого майна було засноване закрите акціонерне товариство "Трест № 86".
Відповідно до Акту прийому-передачі пам'ятника архітектури по вул. Сумській, 39 від 01 жовтня 1997 року зазначений будинок передано ЗАТ "Трест № 86" на баланс ВЕП "Держпром" із залишенням права власності на нього за державою.
Таким чином, на думку Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області, на момент укладення договору оренди № 322 від 01.11.2000 р. між ВЕП "Держпром" та ТОВ "Кедр ХХІ" будинок по вул. Сумській, 39 мав статус майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ "Трест № 86", створеного в процесі приватизації, і залишалось у державній власності, незважаючи на передачу його на баланс ВЕП "Держпром".
Враховуючи викладені обставини, орендна плата за договором оренди нежитлового приміщення № 322 від 01.11.2000 р. сплачена на рахунок ВЕП "Держпром", проте, Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області вважає, що вона підлягає спрямуванню до Державного бюджету України в особі органу державного казначейства у розмірі 88086,53 грн.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати посередньо з актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, за яким одна сторона (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) визначені дії (заплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди, зокрема, є умова про орендну плату, виконання зобов'язань.
Статтею 18 вказаного Закону України до основних обов'язків орендаря відноситься обов'язок вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" для об'єктів, що перебувають у державній власності Методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 17 "Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2995 року № 786 (з наступними змінами) у випадку оренди державного майна, що не увійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного в процесі приватизації, орендна плата спрямовується до Державного бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.2006 р. по справі № 47/302-05, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. та постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2007 р., було відмовлено у позові прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області до Управління майном комунальної власності Харківської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться у м. Харків по вулиці Сумській, 39, який був укладений між Управлінням майном та громадською організацією "Нова регіональна політика".
Під час розгляду вказаної справи було встановлено, що майно, яке є предметом договору, вибуло з володіння за волевиявленням органу, уповноваженого державою на управління таким майном, Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області, шляхом передання майна в довірче управління ВЕП "Держпром". Крім того, зазначеним рішенням був встановлений факт набуття права власності на об'єкт, частина приміщень якого була предметом оренди, розташовані за адресою: вул. Сумська, 39, що підтверджується свідоцтвом на власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради у 2004 р.
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням Господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть ті самі сторони.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт вибуття нежитлового приміщення, що знаходиться у м. Харкові по вул. Сумській, 39, із державної власності і перехід до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області є встановленим і доказування не вимагає.
Колегія суддів також зазначає, що Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, обґрунтовуючи свої вимоги, неправомірно посилається на абзац 2 п. 17 Методики з рахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМ України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами в редакції Постанови КМ України від 19 січня 2000 року № 75), оскільки п. 17 Методики використовується лише в тому випадку, коли орендодавцем зазначеного майна виступає Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, а враховуючи, що суб'єктний склад договору оренди № 322 від 01.11.2000 р. інший, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо спрямування орендної плати за використання нерухомого майна до державного бюджету.
Крім того, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не є стороною договору оренди № 322 від 01.11.2000 р., будь-яких зобов'язань щодо сплати, зарахування або розподілу грошових коштів за оренду державного майна не погоджувало. Ці положення були узгоджені самими сторонами договору, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Що стосується висновків суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать .
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 3.1 договору оренди № 322 в редакції додаткової угоди № 322/2 від 02.01.2002 р. розмір орендної плати за приміщення визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів № 786 від 04.10.1995 р. (з наступними змінами та доповненнями) та складає станом на 02.01.2002 р. 2374,95 грн., крім того, ПДВ 20% - 474,99 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Ставка орендної плати становить 12% на рік.
Договір оренди № 322 від 01.11.2000 р. був розірваний з 20.06.2004 р. шляхом укладення відповідної угоди.
Згідно зі ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Позивачем за зустрічним позовом в своїй позовній заяві не викладено змісту тлумачення спірного договору, який він просить суд надати, а також, не надано доказів на підтвердження факту різного тлумачення сторонами умов договору оренди, не надано документів, які б свідчили про те, яким чином тлумачать спірні умови договору сторони по договору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Що стосується рішення суду першої інстанції про визнання недійсним договору № 528 від 01.02.2004 р., укладеного між ВЕП "Держпром" та ХОГО Фонд "Нова регіональна політика", то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: 1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; 2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; 3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; 4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах; 5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; 6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 Цивільного кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно зі ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Невідповідність умов договору № 528 від 1 лютого 2004 року, укладеного між ВЕП "Держпром" та Харківською обласною громадською організацією Фонд "Нова регіональна політика" полягає в тому, що договір стосується одного й того ж самого нерухомого майна, яке є предметом спору по даній справі.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди вищих інстанцій при постановленні відповідних рішень посилались на нього як на такий, що укладений паралельно з договором, відносно якого виник спір, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсним договір № 528 від 01.02.2004 р.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2010 року у справі № 46/71-05 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
У задоволенні апеляційної скарги позивача за первісним позовом відмовити.
Рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2010 р. у справі № 46/71-05 залишити без змін.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Черленяк М.І.
Повний текст постанови підписаний 06.12.2010 р.