Іменем України
30 листопада 2010 року Справа № 5020-6/041
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 26.10.99, ОСОБА_2;
позивача: ОСОБА_3, довіреність №1-1754 від 10.09.10, ОСОБА_2;
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Лазарев С.Г.) від 12 жовтня 2010 року у справі №5020-6/041
за позовом ОСОБА_2 АДРЕСА_1
до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" (вул. Руднєва, 1-г, місто Севастополь, 99029; пр. Ген. Острякова, 61-8, Севастополь, 99029)
про стягнення вартості частки майна товариства, яка підлягає виплаті учаснику, що вибув з товариства, в розмірі 333730,60 грн.
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” про стягнення вартості частки майна товариства, яка підлягає виплаті учаснику, що вибув з товариства, в розмірі 333 730,60 грн. (а.с. 2-3).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 лютого 2000 року ОСОБА_2 вийшла зі складу засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”, що підтверджується протоколом №1/2000 засновницьких зборів товариства та встановлено рішенням суду від 21 лютого 2008 року у справі №2-280/05-20-7/316, яке набрало законної сили 07 квітня 2008 року, але відповідачем цей факт не визнано, що, на думку позивача є неправомірним.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12 жовтня 2010 року у справі №5020-6/041 задоволено позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" про стягнення вартості частки майна товариства, яка підлягає виплаті учаснику, що вибув з товариства, в розмірі 333730,60 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням господарським судом міста Севастополя обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" зазначає щодо неправомірного визнання судом першої інстанції вартості частки майна позивача в майні товариства на підставі висновку судово-економічної експертизи №1133 від 05 травня 2009 року, яка була проведена Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса по кримінальній справі №950680.
Також, заявник апеляційної скарги вказує на те, що позивачем був пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права на виплату їй товариством спірної грошової суми 10 лютого 2001 року, а тому з посиланням на частину 4 статті 267 Цивільного Кодексу України відповідач просив суд першої інстанції застосувати наслідки позовної давності щодо вимог позивача.
У судове засідання, призначене на 30 листопада 2010 року, представник відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності представника відповідача.
Представник позивача та позивач проти вимог заявлених в апеляційній скарзі заперечували та наполягали на залишенні її без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
ОСОБА_2 - є засновником та учасником товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”.
Рішенням загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”, яке було оформлено протоколом №1/2000 від 11 лютого 2000 року, ОСОБА_2 виключена із складу учасників товариства з виплатою її частки до 14 лютого 2001 року.
В матеріалах справи міститься рішення господарського суду міста Севастополя від 21 лютого 2008 року по справі №2-280/05-20-7/316, з мотивувальної частини якого вбачається, що протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” від 18 січня 2004 року прийняті рішення:
- про визнання ОСОБА_2 такою, що не має права на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” на підставі того, що нею не була сплачена частка в статутному фонді товариства;
- про визнання ОСОБА_2) такою, що вийшла зі складу товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”;
- про розподіл часток в статутному фонді товариства у зв'язку з виходом ОСОБА_2 зі складу товариства;
- про внесення змін до установчих документів у зв'язку з виключенням ОСОБА_2 з товариства.
Цим же рішенням, судом визнано недійним рішення зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” від 18 січня 2004 року в частині визнання ОСОБА_2 такою, що не має права на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2008 року рішення господарського суду міста Севастополя від 21 лютого 2008 по вищевказаній справі залишено без змін.
16 березня 2008 року та 12 травня 2010 року позивач звернулась до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” з заявами про виплату її частки у зв'язку з поданою заявою про вихід зі складу засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” (а.с. 30-32).
Але на теперішній час вимога позивача щодо виплати вартості її частки у майні товариства не задоволена, що і стало причиною для звернення до господарського суду з вказаним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є корпоративними та підлягають регулюванню за правилами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та спеціальними нормами Закону України „Про господарські товариства”.
На підставі статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними правами - розуміються права особи, частка яких визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, які включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, здобуття певної частини прибутку (дивідендів) даної організації і активів в разі ліквідації останньою відповідно до закону, а також інша правомочність, передбачена законом і статутними документами.
Відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Згідно статті 54 Закону України „Про господарські товариства” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Відповідно до статті 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Отже, виходячи з норм чинного законодавства, учасник одержує право на повернення йому вартості частини майна, пропорційно його частці в статутному фонді товариства. Вартість майна, що підлягає поверненню, за своїм визначенням, не є тотожною поняттю внеску до статутного фонду і залежно від стану господарської діяльності товариства та загальних економічних процесів у суспільстві може не співпадати з ним за розміром (зокрема, бути більшою чи меншою).
Враховуючи визначення поняття майна, наведене в статті 190 Цивільного Кодексу України, в оцінюванні вартості частини майна, що є еквівалентною його частці у статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки.
У, свою чергу Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, хоча й не містить норм стосовно обов'язковості оцінки майна в випадку виходу учасників з товариства, але й не виключає її проведення за необхідності в цьому. Оцінка дійсної (реальної) вартості майна товариства, що за наявності спору може бути здійснено як шляхом оцінки майна товариства відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, так і шляхом проведення відповідної судової експертизи.
На вимогу господарського суду міста Севастополя, Ленінським районним судом міста Севастополя був наданий висновок судово-економічної експертизи №1133 від 05 травня 2009 року, яка була проведена Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса по кримінальній справі №950680, згідно з яким вартість частки майна позивача в майні товариства пропорційно її частки в статутному фонді товариства на момент вибуття її зі складу учасників товариства, а саме 11 лютого 2000 року, склала 333 730,60 грн., у тому числі: 9 187,50 грн. - сума внеску ОСОБА_2 в засновницький фонд товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”, 324 543,10 грн. - частка вартості майна товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”, яка підлягає виплаті ОСОБА_2 (а.с. 75-82).
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи, надані особою, що звернулася з апеляційною скаргою, в процесі перегляду справи апеляційною інстанцією, щодо неправомірного визнання вартості частки майна позивача в майні товариства на підставі висновку судово-економічної експертизи №1133 від 05 травня 2009 року, яка була проведена Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса по кримінальній справі №950680.
Отже, відповідно до статті 1 Закону України „Про судову експертизу” судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріа льних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом по рядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані, згідно частини 2 зазначеної вище статті, встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналогічна за своїм змістом норма міститься і в законі України „Про судоустрій України”, в якій зазначено, що суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переко нання, що ґрунтується на вимогах закону.
Колегія суддів вважає, що враховуючи право суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, місцевий суд дав правомірне обґрунтування визнання вартості частки майна позивача в майні товариства на підставі висновку судово-економічної експертизи №1133 від 05 травня 2009 року, яка була проведена Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса по кримінальній справі №950680.
За змістом статті 88 Господарського кодексу України, статті 148 Цивільного кодексу України та статті 54 Закону України „Про господарські товариства” передбачено, що учасники господарського товариства мають право вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.
Також, за змістом статті 88 Господарського кодексу України, статті 148 Цивільного кодексу України та статті 54 Закону України „Про господарські товариства” передбачено, що учасники господарського товариства мають право вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.
Через приписи пункту 3.5. рекомендацій Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 року №04-5/14 „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.
Заявник апеляційної скарги вказував на те, що позивачем був пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права на виплату їй товариством спірної грошової суми 10 лютого 2001 року, а тому з посиланням на частину 4 статті 267 Цивільного Кодексу України відповідач просив суд першої інстанції застосувати наслідки позовної давності щодо вимог позивача.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та також вважає дане твердження відповідача неправомірним на підставі того, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 21 лютого 2008 по справі №2-280/05-20-7/316 визнано недійним рішення зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” від 18 січня 2004 року в частині визнання ОСОБА_2 такою, що не має права на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко”. Вказане рішення набрало законної сили 07 квітня 2008 року, а тому, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що перебіг позовної давності починається саме з цього моменту.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача вартості її частки у майні товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий центр „Еко” в розмірі 333 730,60 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ЕКО" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12 жовтня 2010 року у справі №5020-6/041 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова