23 липня 2025 рокусправа № 380/4414/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні командира відділення - командира машини 3 відділення інженерної розвідки роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 у запас, прийнятого за результатом розгляду рапорту від 24.01.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити командира відділення - командира машини 3 відділення інженерної розвідки роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 з лав Збройних сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - через сімейні обставини, у зв'язку із загибеллю сина під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходить військову службу у Збройних Силах України по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення - командира машини 3 відділення інженерної розвідки роти інженерної розвідки частини НОМЕР_1 . Повідомив, що у січні 2025 року звернувся із рапортом до командира роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2025 року про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, перелік яких визначений ч. 12 цієї статті, зокрема через загибель сина під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Вказав, що сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.09.2022 № 38 позивача повідомлено про те, що його син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході керування транспортним засобом на ділянці дороги Баштанка -Привільне Миколаївської області, не справився із управлінням автомобілем та в результаті зіткнувся з деревом. Позивач стверджує, що його син загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, тому вважає відмову відповідача у задоволенні рапорту протиправною. Тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 07.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23860 від 20.03.2025) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що 31.01.2025 у військовій частині НОМЕР_1 за вх. № 922 зареєстровано рапорт командира відділення - командира машини 3 відділення інженерної розвідки роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_3 з клопотанням про його звільнення із військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону через сімейні обставини, перелік яких визначений частиною 12 цієї статті, зокрема загибель сина під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Вказав, що рапорт позивача, відповідачем було розглянуто відповідно до вимог «Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, і 07.02.2025 за вих. № 568 надано обґрунтовану та вмотивовану відповідь про відмову у його звільненні із військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону через сімейні обставини, перелік яких визначений частиною 12 цієї статті, зокрема загибель сина під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Повідомив, що відмова ґрунтується на тому, що позивач не підтвердив наявність підстав для звільнення його із військової служби у запас. Звернув увагу на те, що у сповіщенні про смерть від 29.09.2022 № 38 зазначено, що молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під час керування транспортним засобом Mitsubishi Pajero на ділянці автодороги Баштанка-Привільне Миколаївської області не справився з керуванням автомобілем та здійснив зіткнення із деревом, в результаті чого загинув. Тобто у сповіщенні про смерть та в інших документах, які надав позивач не зазначено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Також в додатках до рапорту на звільнення, який був поданий відповідачем, відсутні інші документи, які підтверджують загибель сина ОСОБА_2 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами по справі, та підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Відповідно до наявних у справі копій свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_2 .
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у селі Привільне Баштанського району Миколаївської області.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 231 від 22.08.2022 року ОСОБА_2 , молодшого сержанта командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї НОМЕР_7 механізованого батальйону, було залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Миколаївській області з 22.08.2022.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 26 від 28.09.2022 року ОСОБА_2 , молодшого сержанта командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї НОМЕР_7 механізованого батальйону 27.09.2022 року визнано таким, що припинив участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Миколаївській області у зв'язку із смертю (загибеллю).
ОСОБА_1 звернувся до командира роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини, перелік яких визначений частиною 12 цієї статті, зокрема загибель сина під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. До вказаного рапорту позивач додав: копію паспорта та картки платника податків, нотаріально посвідчену копію свідоцтва про зміну імені, нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть виданого повторно серії НОМЕР_3 , нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження виданого повторно серії НОМЕР_4 , сповіщення № 38 від 29.09.2022, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 266 від 28.09.2022, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 231 від 22.08.2022.
Листом від 07.02.2025 № 568 відповідач відмовив позивачу у звільненні позивача з військової служби у зв'язку з тим, що у сповіщенні про смерть від 29.09.2022 № 38 зазначено, що молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під час керування транспортним засобом Mitsubishi Pajero на ділянці автодороги Баштанка-Привільне Миколаївської області не справився з керуванням автомобілем та здійснив зіткнення із деревом, в результаті чого загинув. У сповіщенні про смерть чітко не зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України "Про оборону України", Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України дію воєнного стану продовжено, та такий триває станом на момент вирішення спору.
Як встановлено судом ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами по справі, та підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 24.01.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку із тим, що його син загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою цієї статті визначено такий перелік сімейних обставин:
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати;
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_10 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктом 12.1, розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» та визначено підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Суд встановив, що позивач звернувся до командира роти інженерної розвідки військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини, перелік яких визначений частиною 12 цієї статті, зокрема загибель сина під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Дотримання позивачем порядку звернення до безпосереднього командира відповідачем не заперечується.
До вищевказаного рапорту позивач додав: копію паспорта та картки платника податків, нотаріально посвідчену копію свідоцтва про зміну імені, нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть виданого повторно серії НОМЕР_3 , нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження виданого повторно серії НОМЕР_4 , сповіщення № 38 від 29.09.2022, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 266 від 28.09.2022, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 231 від 22.08.2022.
Листом від 07.02.2025 № 568 відповідач відмовив позивачу у звільненні позивача з військової служби у зв'язку з тим, що у сповіщенні про смерть від 29.09.2022 № 38 зазначено, що молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під час керування транспортним засобом Mitsubishi Pajero на ділянці автодороги Баштанка-Привільне Миколаївської області не справився з керуванням автомобілем та здійснив зіткнення із деревом, в результаті чого загинув. У сповіщенні про смерть чітко не зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Суд зауважує, що приписами сьомого абзацу підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби зокрема якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
Суд враховує що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 231 від 22.08.2022 року ОСОБА_2 , молодшого сержанта командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї НОМЕР_7 механізованого батальйону, було залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Миколаївській області з 22.08.2022.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 26 від 28.09.2022 року ОСОБА_2 , молодшого сержанта командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону 27.09.2022 року визнано таким, що припинив участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Миколаївській області у зв'язку із смертю (загибеллю).
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у селі Привільне Баштанського району Миколаївської області.
З урахуванням того, що наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 231 від 22.08.2022 року ОСОБА_2 , молодшого сержанта командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї НОМЕР_7 механізованого батальйону, було залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Миколаївській області з 22.08.2022, суд погоджується з доводами позивача про те, що загибель сина позивача - ОСОБА_2 трапилась під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Таким чином, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за заявою відповідне рішення або ні. Правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
За встановлених обставин, керуючись положеннями статті 9 та 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною відмови відповідача, викладену у листі від 07.02.2025 № 568, у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із загибеллю сина під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI.
У свою чергу згідно з копією квитанції до платіжної інструкції № 49 від 25.02.2025 позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, позивач сплатив судовий збір за відсутності обов'язку сплати такого.
Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі від 07.02.2025 № 568, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із загибеллю сина під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Суддя Р.П. Качур