ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" липня 2025 р. справа № 300/5691/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми “Ф» №0048671-2409-0911-UA26060150000074921 від 10.04.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником нежитлового приміщення, а саме приміщенням пилорами щодо якого податковим органом протиправно визначено податкові зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Вказав, що відповідно до рішення органу місцевого самоврядування встановлено ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до якого ставка податку за будівлі промисловості та склади, зокрема будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості визначена в розмірі “0». Окрім цього, позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю 1 групи, та згідно зазначеного рішення місцевого самоврядування звільнений від сплати податку дану категорію громадян, а тому підстав для нарахування вказаного податку та винесення оскаржуваного рішення не було. З наведених підстав вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно, оскільки підпункт “ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України застосовується за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням та з врахуванням виду діяльності платника податку. Зазначив, що для застосування податкової пільги, передбаченої підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, платник податків повинен бути підприємством промисловості із класифікуванням за відповідними видами діяльності, в такій діяльності мають фактично використовуватися будівлі промисловості за кодом 125, щодо яких вирішується питання про їх оподаткування, безпосередньо для здійснення/провадження господарської діяльності у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010. При цьому, наявність лише статусу “будівлі промисловості» за кодом 125 не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. В спірному випадку, позивач не надав жодних доказів здійснення господарської діяльності та отримання доходу з ведення господарської діяльності в 2021-2022 роках, що класифікується в секціях В-F за КВЕД ДК 009-2010, оскільки основним видом економічної діяльності позивача за КВЕД 02.20 “Лісозаготівлі». Просив в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи відповідно до вимог статті 262 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд установив наступне.
Відповідно до відомостей з Державного речових прав на нерухоме майно, позивач у 2022 році був власником об'єкта нерухомого майна - приміщенням пилорами загальною площею 736,9 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 7-13).
10.04.2024 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми “Ф» за №0048671-2409-0911-UA26060150000074921, якими позивачу визначено суму платежу з податку на вищевказане нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2022 рік (а.с.6-8).
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд установив наступне.
Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податковий кодекс України (далі - ПК України, Кодекс), який прийнятий Законом №2755-VI від 02.12.2010, зі змінами, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, Кодекс) податковим боргом є сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Кодексу визначено, що платники податків і зборів зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Підпункт 16.1.4 п.16.1 ст.16 Кодексу визначає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 Кодексу).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.4.2. пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Також відповідно приписів ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України).
Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Отже, для визначення розміру податку, загальна площа кожного з об'єктів нежитлової нерухомості множиться на відповідну ставку податку (яка визначається рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування).
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить будівля приміщенням пилорами загальною площею 736,9 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Рішенням Дубівської сільської ради від 09.03.2023 №905/17-2023 позивачу продовжено термін дії договору оренди землі для обслуговування пилорами з влаштуванням стрічкопильного вверстату в по вул. Незалежності, 13а, с. Ясеновець (а.с. 23).
Наведені обставини сторонами не заперечуються.
На виконання вимог статті 266 ПК України Дубівською сільською радою прийнято рішення від 28.05.2020 №65/3-2020 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 01.01.2021» та установлено на території Дубівської сільської ради (до якої входить с. Ясеновець) вказані ставки податку (а.с. 24-41).
Так, відповідно додатку 1 вказаного рішення до категорії класифікації будівель та споруд - за будівлі промисловості та склади, зокрема будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості ставка податку за 1 кв. метр визначена в розмірі “0».
Згідно рішення Дубівської сільської ради від 17.06.2021 №315/6-2021 термін дії рішення від 28.05.2020 №65/3-2020 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 01.01.2021» продовжено на 2022 рік (а.с. 44).
При цьому, судом також встановлено, що рішення Дубівської об'єднаної територіальної громади від 20.07.2020 №153/4-2020 від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено осіб з інвалідністю першої та другої групи та прирівняних до них осіб (а.с. 42).
Так, у матеріалах даної справи наявне пенсійне посвідчення ОСОБА_1 , згідно якого він є особою з інвалідністю 1 групи, що дає пільги від сплати вказаного виду податку (а.с. 43).
Відтак до вказано категорії будівель та споруд, що належить позивачу на праві власності, органами місцевого самоврядування встановлено нульову ставку податку, та відповідним рішення органу місцевого самоврядування встановлено пільги для осіб з інвалідністю, до яких і належить позивач, що виключає можливість нарахування позивачу спірного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).
Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до п. 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі “Hivisaari v. Finland» щодо того, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя - суд у повній мірі відповів на кожен аргумент сторін при прийнятті рішення у даній справі та належно мотивував своє рішення.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтовані правомірні, тому позов слід задовольнити повністю, визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДП форми “Ф» №0048671-2409-0911-UA26060150000074921 від 10.04.2024.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області форми “Ф» №0048671-2409-0911-UA26060150000074921 від 10.04.2024.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
відповідач: Головне управління ДПС України в Івано-Франківській області, код в ЄДРПОУ - 43142559, вулиця Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.