23 липня 2025 року Справа № 331/3071/23 ЗП/280/1099/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області №97-к від 18 квітня 2023 року за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова І.Ю., яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області або на іншій рівнозначній посаді;
- стягнути з Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу; - судові витрати стягнути з відповідачів.
В обґрунтування позову зазначає, що з 01 квітня 2019 року позивач обіймала посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, який набрав чинності з 01 січня 2023 року, припинено діяльність Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. У зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників, позивача з 18 квітня 2023 року звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У той же час до штатного розпису ГУ ПФУ в Запорізькій області введено нові посади, до функціональних обов'язків яких відносять основні функціональні обов'язки, виконувані працівниками Фонду соціального страхування України. Позивач вважає, що при звільненні допущено порушення вимог діючого законодавства, оскільки за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, тощо, що утворились в процесі реорганізації Фонду, позивачу, як працівнику, який підпадав під скорочення чисельності та/або штату працівників, у зв'язку із реорганізацією роботодавця, не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, наявну у роботодавця, звільнення відбулось без дотримання прав працівників щодо захисту від незаконного звільнення. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2023 року залучено до участі у цій справі ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ в якості відповідача, як правонаступника УВД ФССУ у Запорізькій області;
- виключено зі складу учасників справи - Фонд соціального страхування України, голову комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматського О.О., голову комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області Сударикова І.Ю.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року по справі №331/3071/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2024 року у цій справі скасовано, а провадження у цій справі закрито. Вказаною постановою справу № 331/3071/23 передано до Запорізького окружного адміністративного суду.
19 травня 2025 року матеріали справи №331/3071/23 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2025 року зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Татаринову Д.В.
Ухвалою від 26 травня 2025 року суддею Запорізького окружного адміністративного суду Татариновим Д.В. прийнято до свого провадження адміністративну справу №331/3071/23 (ЗП/280/1099/25). Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
30 травня 2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на наступне. Внаслідок передачі Пенсійному фонду України функцій Фонду, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень, з 01 січня 2023 року виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Отже, відбулось публічне правонаступництво від Управління виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області до Пенсійного фонду України. Так відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві. Оскільки посада позивача, як і інші посади Управління виконавчої дирекції Фонду в Запорізькій області скорочені, скорочений увесь штат працівників, можливість переведення позивача на будь-яку іншу роботу в Управлінні виконавчої дирекції Фонду в Запорізькій області відсутня. Крім того, посади працівників Управління виконавчої дирекції Фонду в Запорізькій області на відміну від працівників Пенсійного фонду не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю. За таких умов, переведення працівників Фонду на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889-ХІІ. Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби. Крім того, у період з 20 січня 2023 року по 18 квітня 2023 року в Пенсійному фонді України вакансії працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, що передбачені пунктом 14 частини 3 статті 3 Закону №889-ХІІ і на яких не поширюється дія цього Закону були відсутні. Отже, враховуючи, що посада позивача в Управлінні виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області не є посадою державної служби, нею не прийнято участь у доборі на зайняття вакантних посад і посади не державної служби в Пенсійному фонді України були відсутні, а також те, що Закон №889-ХІІ імперативно встановлює, що на посади державної служби можуть бути переведені лише державні службовці, то законодавчі підстави пропонувати посаду державної служби в Пенсійному фонді України були відсутні. У задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
16 червня 2025 року представником позивача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано додаткові пояснення в обґрунтування яких, зокрема, вказано, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є належним відповідачем по справі. Вказує, що відповідно до відповіді на адвокатський запит Пенсійний фон України у листі від 22 червня 2023 року за № 2800-0601-8/34682 підтверджує, що «Пенсійний фонд України видав накази про упорядкування майнових та інших відносин, що виникли внаслідок припинення управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідних областях. Відповідно до цих наказів майно, передане управлінням виконавчої дирекції Фонду за передавальним актом (далі - майно), було закріплено за відповідним Головним управлінням Пенсійного фонду України на праві оперативного управління. Також головним управлінням Пенсійного фонду України доручено: забезпечити взяття на баланс та збереження майна, у тому числі шляхом укладення та/або виконання раніше укладених управлінням виконавчої дирекції Фонду правочинів, необхідних для його охорони, обслуговування, отримання комунальних послуг тощо, а також здійснення видатків, зокрема, зі сплати податків, зборів, інших платежів, пов'язаних з утриманням майна; проводити розрахунки з працівниками припиненого управління виконавчої дирекції Фонду; подавати відомості для обліку їх трудової діяльності в електронній формі / вносити записи до трудової книжки; виконувати інші повноваження роботодавця та страхувальника у відносинах з цими особами; забезпечити зберігання прийнятих за актом документів, не завершених в діловодстві управління виконавчої дирекції Фонду, та його архіву». Зокрема, в Запорізькій області було прийнято Наказ Пенсійного фонду України від 26 травня 2025 року № 90 «Про упорядкування майнових та інших відносин, що виникли внаслідок припинення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області». Звертає увагу суду на те, що ГУ ПФУ у Запорізькій області покладені обов'язки з проведення розрахунків з працівниками припиненого управління виконавчої дирекції Фонду, подавати відомості для обліку їх трудової діяльності в електронній формі / вносити записи до трудової книжки, виконувати інші повноваження роботодавця та страхувальника у відносинах з цими особами. Позовну заяву просить задовольнити.
16 червня 2025 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області №97-к від 18 квітня 2023 року за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити з 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 в правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рівнозначній посаді;
- стягнути з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 19 квітня 2023 року по дату поновлення Позивача на посаді, виходячи з розрахунку 853,95 грн середньоденної заробітної плати Позивача.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року вищезазначену уточнену заяву прийнято до розгляду.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.
У редакції Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2023 року, припинено діяльність Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24 травня 2023 року внесено запис № 1001031120021042745 про державну реєстрацію припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 41324 травня 2023 року20207). Правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області є Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323).
При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18 квітня 2023 року, у тому числі й посади, яку обіймала позивач.
Відповідно до попередження про наступне звільнення від 17 січня 2023 року, позивача попереджено про звільнення з 18 квітня 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням посади.
Також в цьому попередженні позивача повідомлено, що згідно з нормами чинного законодавства України та роз'яснень Міністерства економіки України від 13 січня 2023 року не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
16 грудня 2023 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято наказ № 54-090 про скорочення всього штату та усієї чисельності працівників.
Наказом №97-к від 18 квітня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з 18 квітня 2023 року з посади головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників.
Не погоджуючись з наказом про звільнення та вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не переведення позивача у зв'язку з реорганізацією юридичної особи на аналогічну або подібну за функціональним призначенням посаду Пенсійного фонду України, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем наказу суд виходить з того, що статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року №2620-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01 січня 2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.
Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16 січня 2023 року видано наказ №9-ОД “Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року.
На виконання пункту 2 Розділу VII Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 “Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації ФСС України №9-ОД від 16 січня 2023 року “Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись частиною 4 Цивільного кодексу України, статей 49-2, 49-4 КЗпП України, ст.5 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Запорізькій області видано відповідний наказ “Про скорочення чисельності та штату працівників відділень».
Правові засади i гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної i творчої праці визначає КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Зокрема, Верховний Суд в постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(в редакції, що діє з 01 січня 2023 року) (далі - Закон №1105-XIV) передбачено припинити Фонд соціального страхування України (далі - ФСС України) та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їx шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області припинено 24 травня 2023 року (номер запису №1001031120021042745, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - Пенсійний фонд України.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) aбo ліквідації.
У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно із частиною 3 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд aбo орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 “Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі управління ВД ФСС України), установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення ix реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Пунктом 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21 грудня 2022 року №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20 січня 2023 року за №124/39180) (далі - Положення №28-2), передбачено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Головні управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійного фонду України та разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.
Пунктом 12 Положення №28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення №28-2 начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Пенсійного фонду України, інших державних службовців та працівників головного управління Пенсійного фонду України, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їx заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 (далі - Положення № 280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
Таким чином, Пенсійний фонд України не є суб'єктом призначення державних службовців головних управлінь Пенсійного фонду України.
Суд також звертає увагу, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Також, у постанові від 09 грудня 2024 року у справі №712/4776/23 Об'єднана палата Верховного Суду виклала такий правовий висновок: “внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01 січня 2023 року виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта приватного права до іншого суб'єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника всіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується».
Матеріалами справи встановлено, що позивач попереджена, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників Управління виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області та його відділень, інша робота в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та його відділеннях позивачу не пропонується.
Вказане, зокрема підтверджується наявним в матеріалах справи примірником попередження, яке містить особистий підпис позивача (т. 1, а .с. 53).
Згідно з положеннями пункту 1 Положення №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України.
Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (пункт 14 Положення №280).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 (у редакції з 01 січня 2023 року) уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема Законом №1058-IV та Положенням №280.
Згідно із пунктом 12 розділу “Прикінцеві положення Закону №1058-IV» на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України “Про державну службу».
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон №889-ХІІ. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3статті 5 Закону №889-ХІІ).
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №889-ХІІ вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону №889-ХІІ без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті 6 частини 1 статті 2 Закону №889-ХІІ, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон №889-ХІІ визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу вcіx питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження, запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону №889-ХІІ.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VІІІ “Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VІІІ) у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до абзацу 3 частини 7 статті 10 Закону №389-VІІІ після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, у відповідності до абзацу 3 частини 7 статті 10 Закону №389-VІІІ є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
З огляду на вказане, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Пенсійному фонді України чи її територіальних органах (стаття 49-2 КЗпП України) та вимоги позивача на переведення на іншу рівнозначну посаду в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889-ХІІ, якщо інше не передбачено цим же законом (частина 2 статті 5 Закону №889-ХІІ), тобто для зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі №889-ХІІ.
Щодо посилання позивача на те, що відповідачами не запропоновано їй вакантні посади не державної служби, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи, проте такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача.
Посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на її переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, при тому що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи, суд вважає необґрунтованими, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржений наказ є обґрунтованим та прийнятий за наявності правових підстав, тому скасуванню не підлягає.
Заважаючи, що в ході судового розгляду спору визнано правомірним оскаржений наказ про звільнення позивача, тому похідні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову задоволені адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України, у зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов