Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 липня 2025 року Справа№753/7126/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління регіональної статистики про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки та середнього заробітку на час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з даним позовом до Головного управління регіональної статистики та просив суд:
1) зобов'язати Головне управління регіональної статистики Держстату України сплатити позивачу компенсацію за всі невикористані дні додаткових відпусток - 103 дні (130 днів - 27 днів), починаючи з 2006 року, яка становить 46794,96 грн (454,32 грн х 103 дні);
2) зобов'язати Головне управління регіональної статистики Держстату України сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за невикористані дні додаткових відпусток при звільненні в розмірі 89955,36 грн.
3) зобов'язати Головне управління регіональної статистики Держстату України перерахувати заробітну плату на момент звільнення з врахуванням всіх недорахувань за період роботи з 02.10.2006 по 07.02.2017 з наданням довідки по відкоригованої зарплаті до органу Пенсійного фонду України для перерахування пенсії держслужбовця.
Позов обґрунтовував тим, що з 02.10.2006 працював у Головному міжрегіональному управлінні статистики у м. Києві на посаді державного службовця. 07.02.2017 звільнений з посади у зв'язку з досягненням 65 років. Проте, при звільненні з посади не отримав компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а тому просив суд зобов'язати відповідача сплатити йому компенсацію за всі невикористані дні додаткових відпусток - 103 дні, починаючи з 2006 року, яка становить 46 794,96 грн; зобов'язати відповідача сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за невикористані дні додаткових відпусток при звільненні у розмірі 89 955,36 грн; зобов'язати відповідача перерахувати заробітну плату на момент звільнення з врахуванням всіх недоврахувань за період роботи з 02.10.2006 по 07.02.2017 з наданням довідки по відкоригованій зарплаті до Пенсійного фонду для перерахування пенсії держслужбовця. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 у задоволені позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.11.2021 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 скасовано, а провадження у цивільній справі №753/7126/21 закрито.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17.02.2022 справу № 753/7126/21 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2022 призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з дня вручення ухвали звернутись до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
10.11.2022 протокольною ухвалою суду поновлено пропущений строк звернення до суду та вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Крім того, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду від 08.11.2022 відмовився від пункту 3 своїх позовних вимог, а саме щодо зобов'язати відповідача перерахувати заробітну плату на момент звільнення з врахуванням всіх недоврахувань за період роботи з 02.10.2006 по 07.02.2017 з наданням довідки по відкоригованій зарплаті до Пенсійного фонду для перерахування пенсії держслужбовця.
18.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено про те, що позивач вже звертався до суду з тим самим предметом й з тих самих підстав. Так, ухвалою Дарницького районного суду м. Києві від 14.11.2017 було відкрито провадження у справі № 753/17616/17 за позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по не донарахованій заробітній платі та компенсації за невикористані додаткові відпустки. За наслідками розгляду вказаної справи позовну заяву було залишено без розгляду. Щодо заявлених позовних вимог, то при вступі на державну службу позивач власноруч заповнив форму первинного обліку «Особова картка» та проставив особистий підпис, де не зазначив щодо наявності у нього наукового ступеня, вченого звання, назви наукових праць та винаходів, кількості опублікованих монографій, статей, винаходів. У власноруч написаній автобіографії позивач також про це не зазначав, а трудова книжка не містила відповідних записів про такий стаж. Позивачу на дату звільнення з посади було відомо, який у нього стаж державної служби, він цей стаж не оскаржував, отримував додаткові відпустки відповідно до набутого стажу державної служби та компенсацію за невикористані відпустки при звільненні. Правових підстав для нарахування додаткових компенсацій за невикористані дні відпустки чи затримку виплати заробітної плати не було. Посилання позивача на лист Національного агентства України з питань державної служби від 09.06.2016 за № 3258/13-16 є безпідставним, оскільки носить роз'яснювальний характер. Постанова Дарницького районного суду м. Києва № 753/18155/17, якою визнано право позивача на зарахування до стажу державної служби періоду з 26.09.1985 по 01.07.1994, як стажу наукової діяльності, набрала законної сили 19.02.2018. На момент звільнення позивача відповідач не мав правових підстав обчислювати стаж державної служби по іншому та проводити відповідні виплати, а отже не порушував прав позивача. Оскільки право на збільшений стаж державної служби позивач набув після припинення трудових відносин, то відповідач не має законних підстав надавати відпустки чи нараховувати та виплачувати відповідні компенсації. Розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, не відповідають порядку обчислення середньої заробітної плати. Інші позовні вимоги є похідними від вимог щодо нарахування та виплат компенсації, тому не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач зазначив про застосування спливу позовної давності, оскільки позивач до суду звернувся у квітні 2021.
30.06.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зокрема зазначено, що позивачем порушено вимоги пунктів 2,6 та 11 ч. 5 статті 160 КАС України щодо змісту позовної заяви.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №753/7126/21 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 вказану справу прийнято до провадження.
Запропоновано учасникам справи протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання цієї ухвали надати суду письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин у цій справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також у разі врегулювання спору.
Запропоновано відповідачу подати суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали відзив на позовну заяву.
Відповідач у поясненнях від 09.06.2025 вказує, що Кабінет Міністрів України 09.12.2022 постановив ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління регіональної статистики (постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2022 № 1371 "Про ліквідацію Головного управління регіональної статистики".
Відповідно до Постанови 1371 наказом Держстату від 26.12.2022 № 366 "Про ліквідацію Головного управління регіональної статистики" утворено комісію з ліквідації, головою якої призначено Височан Лілію Павлівну; установлено строк заявлення кредиторами своїх вимог - два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення ГУ Регіональної статистики в результаті ліквідації.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 28.12.2022 внесено запис за № 1000701780013046020 про рішення державного органу про припинення ГУ Регіональної статистики. Відповідно до оприлюдненого повідомлення встановлено строк заявлення вимог кредиторами 28.02.2023.
До комісії з ліквідації ГУ Регіональної статистики не надходило жодних вимог щодо кредиторської заборгованості з виплати заробітної плати.
Згідно з Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, комісією з ліквідації ГУ Регіональної статистики завершуються заходи з припинення юридичної особи публічного права.
Усі працівники ГУ Регіональної статистики звільнені у 2023 році, з ними проведено повний розрахунок з виплати заробітної плати; кошторисні призначення на 2025 рік відсутні.
10.06.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зокрема зазначено, що при вступі на державну службу ОСОБА_1 власноруч заповнив форму первинного обліку № П-2 ДС "Особова картка" та проставив особистий підпис.
У відповідних пунктах форми первинного обліку дані щодо наукового ступеня, вченого звання, назв наукових праць та винаходів, кількості опублікованих монографій, статей, винаходів; список опублікованих робіт Позивач не зазначив. У власноруч написаній автобіографії, яка є частиною форми первинного обліку, ОСОБА_1 також про це не зазначено, а трудова книжка позивача не містить відповідних записів про стаж, який міг би бути зарахований до стажу державної служби.
Відповідно до Наказу № 244-к від 02.10.2006 стаж державної служби ОСОБА_1 становив 02 роки 00 міс. 03 дні. Відповідно до чинного законодавства позивач був ознайомлений з наказом, власноруч поставив на ньому підпис та не повідомляв відповідача про незгоду з обчисленим стажем на момент призначення на посаду.
Протягом трудової діяльності позивач також ознайомлювався з наказами, що містили інформацію про стаж його державної служби, не оскаржував цих наказів та інших документів, в яких зазначалися відомості про його стаж державної служби та право на додаткові відпустки. Відповідно до наданих заяв ОСОБА_1 надавалися додаткові відпустки за стаж державної служби та не було порушень під час надання цих відпусток.
Вважає, що позивачу на дату звільнення з посади було відомо, який в нього стаж державної служби, він цей стаж не оскаржував, отримав додаткові відпустки відповідно до набутого стажу державної служби та компенсацію за невикористані відпустки при звільненні.
Статтею 98 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України.
Правових підстав для нарахування компенсацій за невикористані дні додаткових відпусток чи затримки розрахунку за невикористані дні додаткових відпусток при звільненні не було.
Крім того, ОСОБА_1 самостійно або за участю профспілкової організації ГУ Регіональної статистики, не врегульовував розбіжності при безпосередніх переговорах з Відповідачем; не звертався до комісії по трудових спорах ГУ Регіональної статистики, яка відповідно до статті 224 КЗпП України є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, чим порушив порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, визначений статтями 221 та 224 КЗпП України. Позивачем не надано належних доказів того, що кількість невикористаних днів додаткової відпустки становить 103 дні та не надано доказів оскарження документів, в яких зазначається стаж його державної служби на час виходу на пенсію. Постанова Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/18155/17 (наявна у матеріалах справи № 753/7126/21), якою визнано право позивача на зарахування до стажу державної служби періоду з 26.09.1985 по 01.07.1994, як стажу наукової діяльності, набрала законної сили 19.02.2018.
На момент звільнення ОСОБА_1 (07.02.2017) відповідач не мав правових підстав обчислювати стаж державної служби по іншому та проводити відповідні виплати, отже не порушив права та інтереси позивача.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Оскільки Дарницький районний суд визнав право позивача на збільшений стаж державної служби після звільнення ОСОБА_1 з посади (припинення трудових відносин з ГУ Регіональної статистики), у відповідача відсутні законні підстави надавати відпустки чи нарахувати та виплачувати відповідні компенсації. Крім того, розрахунки Позивача, наведені у позовній заяві, не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Оскільки Позивач скористався своїм правом на судовий захист ще у 2017 році, його повторне звернення до суду у 2021 році з позовною заявою вказує на зловживання ОСОБА_1 правом на судовий захист, що відповідно до статті 45 КАС України не допускається.
Крім того, вважає, що за правилами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не становлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Але позивач звернувся до суду у квітні 2021 року, позовна заява датована 30.03.2021 (тобто не через шість місяців, а через 4 роки 1 місяць 24 дні). Позивач не подавав заяву про поновлення йому пропущеного строку на звернення до суду, який сплив 07.08.2018; не надав доказів, які б свідчили про поважність причин подання позовної заяви не впродовж передбачених законодавством шести місяців, а через понад 4 роки; не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору.
Судом встановлено такі фактичні обставини у справі.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з відповідачем з 02.10.2006, з 26.09.1985 по 01.07.1994 займав ряд посад державного службовця, у тому числі, і заступника завідуючого відділом 10 Головного інформаційного-обчислювального центру Міністерства легкої промисловості УРСР.
07.02.2017 позивач був звільнений з посади у зв'язку з досягненням 65 років, тобто граничного віку перебування на державній службі згідно з п. 7 ст. 83 Закону України «Про державну службу».
Також судом встановлено, що при вступі на державну службу позивач власноруч заповнив форму первинного обліку «Особова картка», форма №П-2ДС, де проставив особистий підпис, та не зазначив щодо наявності у нього наукового ступеня, вченого звання, назви наукових праць та винаходів, кількості опублікованих монографій, статей, винаходів.
Відповідно до Наказу № 244-к від 02.10.2006 стаж державної служби повивача становить 02 роки 00 міс. 03 дні.
Наказом № 185-к від 21.10.2014 позивача встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20% (стаж державної служби становить понад 10 років).
У витягу з наказу № 107-к від 21.06.2016, стаж державної служби позивача становить 11 років 07 місяців 04 дні. Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п'ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день за кожний наступний рік. Тривалість додаткової відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва суду від 11.12.2017 №753/18155/17, яка набула законної сили, встановлено, що з копії трудової книжки позивача, останній займав ряд посад, у тому числі: з 11.11.1971 по 14.11.1973 проходив службу в Збройних силах; з 26.09.1985 по 01.07.1994 займав посади: завідуючого групою впровадження типових задач АСУП і АСУТП, в.о. завідуючого відділом впровадження типових задач АСУ підприємств, завідуючого відділом 50 розробки і впровадження типових задач АСУ підприємств, заступника завідуючого відділом 10 Головного інформаційно-обчислювального центру Міністерства легкої промисловості УРСР; з 02.10.2006 по 01.05.2016 займав посади: головного спеціаліста відділу розробки інформаційних технологій управління інформаційних технологій, головного спеціаліста відділу розробки інформаційних технологій управління інформаційних технологій, заступника начальника відділу розробки інформаційних технологій управління інформаційних технологій; 07.02.2017 позивач був звільнений з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі згідно п. 7 ст. 83 Закону України «Про державну службу».
У постанові зазначено, що період перебування позивача на посадах завідуючого групою впровадження типових задач АСУП і АСУТП, в.о. завідуючого відділом впровадження типових задач АСУ підприємств, завідуючого відділом 50 розробки і впровадження типових задач АСУ підприємств, заступника завідуючого відділом 10 Головного інформаційно-обчислювального центру Міністерства легкої промисловості УРСР з 26.09.1985 по 01.07.1994, а саме 8 років 9 місяців та 5 днів зараховується до стажу державної служби, у зв'язку із чим відмова відповідача у призначенні пенсії державного службовця є протиправною. Зокрема, вбачається, що за час перебування позивача на вказаних посадах йому присвоювались спеціальні звання та ранги, що є передумовою для зарахування вказаного стажу до державної служби на підставі Закону України «Про державну службу».
У постанові вирішено, що визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у праві на отримання пенсії за віком, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993; визнано період проходження строкової військової служби з 11.11.1971 по 14.11.1973 (2 роки та 3 дні), як такий, що зараховується до стажу державної служби; визнано період з 26.09.1985 по 01.07.1994 наукової діяльності позивача (вісім років та дев'ять місяців та п'ять днів), як такий, що зараховується до стажу державної служби; зобов'язано Лівобережне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачу переведення з пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, з врахуванням стажу його державної служби за період роботи з 11.11.1971 по 14.11.1973 та з 26.09.1985 по 01.07.1994.
Додатковою постановою Дарницького районного суду м. Києва суду від 13.06.2018 у справі №753/7309/18, яка набула законної сили, встановлено, що наявні підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині та визначення того, що Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві постановою Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2017 зобов'язано здійснити з 24.03.2017 позивача переведення з пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, з врахуванням стажу його державної служби за період роботи з 11.11.1971 по 14.11.1973 та з 26.09.1985 по 01.07.1994.
Також у матеріалах справи мається лист 12.08.2016 №18/1-15/402 ГУ регіональної статистики ДАСУ з якого вбачається, що у Головному управлінні регіональної статистики на посаді державного службовця з 02.10.2006 працює ОСОБА_1 . При призначенні на посаду ОСОБА_1 до стажу державної служби не було враховано стаж наукової роботи, набутий в державних органах, організаціях на посадах, визначених переліком посад наукових працівників. Тому, на момент призначення на посаду, стаж державної служби становив 02 роки 04 дні.
Відповідно до наявного стажу ОСОБА_1 надавалися щорічні додаткові відпустки, починаючи з:
1) 2014 року (10 років стажу державної служби) в кількості 05 календарних днів;
2) 2015 року (11 років стажу державної служби) в кількості 07 календарних днів.
Національне агентство України з питань державної служби листом від 09.06.2016 №3258/13-16 повідомило Головне управління про необхідність врахування відповідного наукового стажу на період призначення ОСОБА_1 на посаду (з 02.10.2006).
Таким чином, ОСОБА_1 на той час вже мав стаж державної служби 10 років 09 місяців 10 днів та мав право на щорічні додаткові відпустки як державний службовець, починаючи з 2006 року.
Головне управління регіональної статистики просить надати роз'яснення щодо наявності права у випадку ОСОБА_1 на щорічні додаткові відпустки за стаж державної служби з 2000 року по 2015 рік та у випадку наявності такого права, механізму їх надання або компенсації.
Департаментом заробітної плати та умов праці розглянуто звернення ГУ регіональної статистики та листом від 26.10.2016 №607/13/116-16 повідомлено, що відповідно до статті 58 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889, що набрав чинності з 01.05.2016, за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Пунктом 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку то на умовах, установлених на той час законодавством.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має розраховуватися відповідно до норм чинного законодавства.
Порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток за стаж державної служби до 01.05.2016 визначалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 № 250. Згідно із зазначеною постановою державним службовцям, які мали стаж державної служби понад 10 років, надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшувалась на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не могла перевищувати 15 календарних днів.
Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічну відпустку (основну чи додаткову). Якщо він з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, то має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі не використані дні цієї відпустки.
Частиною 12 статті 10 Закону України «Про відпустки» також визначено, шо власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Що стосується кількості невикористаних відпусток, які можуть бути надані працівникові протягом робочого року, це питання має вирішуватися за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і роботодавцем.
Для послідовного та точного обліку використання щорічних відпусток доцільно надавати працівнику спочатку невикористану щорічну відпустку за посередній рік, а потім за наступний.
Листом від 10.07.2017 №16-32/110 Головне управління регіональної статистики повідомило позивача про те, що позивач з 02.10.2006 призначений на посаду державного службовця в Головне міжрегіональне управління статистики у м. Києві.
Головне управління регіональної статистики утворено 20.03.2012 шляхом перетворення Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1324 «Про перетворення територіальних органів Державної служби статистики».
В 2015 році позивачем було використано щорічні додаткові відпустки за стаж державної служби за 2014 рік в кількості 5 календарних днів та за 2015 рік в кількості 7 календарних днів.
На підставі листа-роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 09.06.2016 № 3258/13-16 та заяви позивача від 05.08.2016 позивачу було зроблено перерахунок стажу державної служби з 01.08.2016.
07.02.2017 позивача звільнено з посади в зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі згідно пункту 7 статті 83 Закону України «Про державну службу» (наказ про звільнення від 07.02.2017 № 38-к).
При звільненні було виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2016 рік в кількості 15 календарних днів.
Додано довідку Головного управління регіональної статистики від 25.07.2017 №30 з якої вбачається, що станом на 01.05.2016 стаж державної служби позивача становив 11 років 07 місяців 04 дні (до отримання листа-роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 09.06.2016 № 3258/13-16); після отримання листа-роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 09.06.2016 № 3258/13-16 та заяви позивача від 05.08.2016 було зроблено перерахунок стажу державної служби з 01.08.2016 року: станом на 01.08.2016 стаж державної служби становив 20 років 07 місяців 10 днів; станом на 07.02.2017 (на дату звільнення) стаж державної служби становив 21 рік 01 місяць 16 днів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правовідносини між сторонами регулюються Кодексом України про працю, а також іншими Законами України (тут і далі в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно з частиною 1 статті 58 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, що набрав чинності з 01.05.2016, за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270 (далі - Порядок № 270).
Пунктом 3 Порядку № 270 передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідно стажу держаної служби.
Тобто, виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 №250, державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.
Виникнення у державного службовця права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходиться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби.
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою визначені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки», ч.1 ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Порядок розрахунку сум відпускних за надані працівникам щорічні відпустки, додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати компенсації за невикористані відпустки, визначений в Порядку №100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995.
Надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежить лише від наявності у державного службовця стажу державної служби, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.
Відповідно до ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст.11 Закону України «Про державну службу», державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.
Відповідно до п.3 листа Міністерства праці та соціальної політики України від 12.10.2009 №629/13/84-09, Щодо роз'яснення деяких проблемних питань зазначено, що спільним листом Міністерства праці та соціальної політики України і Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України від 27.01.1999 №13-294/10/364 «Про порядок надання державним службовцям додаткової оплачуваної відпустки» визначено, що додаткова оплачувана відпустка, яка надається державним службовцям належить до щорічних відпусток, передбачених ст.4 Закону України «Про відпустки». Законодавством також не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, в т.ч. щорічні додаткові відпустки за стаж державної служби. Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку (в т.ч. Додаткову відпустку за стаж державної служби) за попередній рік чи за кілька років, він має право використати їх (частинами або декілька разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
У зв'язку із тим, що позивач станом на 01.08.2016 стаж державної служби становив 20 років 07 місяців 10 днів; станом на 07.02.2017 (на дату звільнення) стаж державної служби становив 21 рік 01 місяць 16 днів, суд зазначає, що позивач має право на, починаючи з 2006 року, а саме у 2007 році - 7 днів, 2008 рік - 9 днів, 2009 рік - 11 днів, 2010 рік - 13 днів, 2011 рік - 15 днів, 2012 рік - 15 днів, 2013 рік - 15 днів, 2014 рік - 15 днів, 2015 рік - 15 днів, 2016 рік - 15 днів. Всього 130 календарних дні додаткової відпустки, у відповідності із Законом України «Про державну службу», про що також було роз'яснено листом Міністерства соціальної політики України № 464/13/133-16 від 30.09.2016.
Листом від 10.07.2017 №16-32/110 Головним управлінням регіональної статистики підтверджено, що в 2015 році позивачем було використано щорічні додаткові відпустки за стаж державної служби за 2014 рік в кількості 5 календарних днів та за 2015 рік в кількості 7 календарних днів. При звільненні було виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2016 рік в кількості 15 календарних днів. Всього 27 днів додаткової відпустки.
Таким чином позивачу належить виплатити компенсацію за 103 невикористані дні оплачуваної відпустки (130 - 27).
Обов'язок виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні оплачуваної відпустки у відповідача виник у день його звільнення з роботи - 07.02.2017.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2007 року по 2016 рік.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 46794,96 грн задоволенню не підлягають, оскільки обрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а розрахунок позивача у даній сумі не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, оскільки обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку є передчасними.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У спірному випадку має місце спір щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за дні невикористаної щорічної додаткової відпустки під час звільнення з посади, відповідно остаточна дата розрахунку відповідача з позивачем при звільненні на день ухвалення цього рішення не відома, що свідчить про відсутність можливості визначити період затримки розрахунку.
При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
До того ж, на цей час відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі № 640/12155/20 , від 23.09.2021 у справі № 640/14523/20 та від 16.09.2021 у справі № 640/6626/20.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково, із обраним судом способом захисту, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення ч.2 ст.2 та ч.2 ст.77 КАС України.
Щодо клопотання відповідача про постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, суд вказує, що встановлення обставин про те, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу є дискреційним повноваженням судді. Ухвалою суду від 29.05.2025 встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України та підсудна Донецькому окружному адміністративному суду, а тому таке клопотання відповідача залишається без розгляду.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, то суд вказує, 10.11.2022 протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду у місті Києві, зокрема, поновлено пропущений строк звернення до суду.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління регіональної статистики (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 4-б, код ЄДРПОУ 21680000) про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки та середнього заробітку на час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління регіональної статистики щодо не нарахуванні та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної додаткової відпустки у загальній кількості 103 доби.
Зобов'язати Головне управління регіональної статистики нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної додаткової відпустки у загальній кількості 103 доби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
В решті позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 23.07.2025.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.В.Загацька