Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 липня 2025 року Справа№200/3067/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши у письмову провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: Україна, 760018, Івано-Франківська область, область, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про
визнання протиправним та скасування рішення від 02.09.2024 №057050011725 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу період перебування на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993;
зобов'язання зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періодів роботи з 01.07.1994 по 14.02.1995 та з 01.05.1995 по 17.01.1999;
зобов'язання повторно розглянути заяву від 26.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих спірних періодів роботи та правової позиції, викладеної в рішенні суду,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням відповідача від 02.09.2024 №057050011725 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 29 років 7 місяців 16 днів. Вік позивача на дату звернення становить 54 роки 2 місяці 18 днів. Стаж роботи за Списком №1 (Списком №2) відсутній. До страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 25.08.1992 по 23.02.1993, оскільки запис про отримання допомоги внесено з порушенням п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Позивач вказала, що відсутність у позивача можливості надання відповідачу уточнюючих довідок про пільговий стаж роботи підприємств, архіви яких знаходяться на непідконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови в реалізації наявного права на пенсійне забезпечення.
Позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що порушує її конституційні права.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішенням від 02.09.2024 №057050011725 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно з наданими документами страховий стаж становить 29 років 7 місяців 16 днів. Вік позивача на дату звернення становить 54 роки 2 місяці 18 днів. Стаж роботи за Списком №1 (Списком №2) відсутній.
Звернули увагу, що страховий стаж розраховано, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5).
Щодо зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу період перебування на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993 вказали, що умови надання допомоги по безробіттю, механізм обчислення службою зайнятості страхового стажу, тривалість та розмір допомоги по безробіттю визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядком надання допомоги по безробіттю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2022 №735.
Відомості про період отримання допомоги по безробіттю з (не зазначено) по 23.02.1993 містяться в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 , однак потребує підтвердження довідкою з центру зайнятості із зазначенням періоду отримання допомоги.
Зазначили, що у витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) щодо позивача наявні відомості за 1999 рік, однак коди підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб, що відповідали списку №1, № 2 відсутні. Також у трудовій книжці позивача 18.01.1999 зроблено запис про переведення інженером-технологом 3 категорії. Періоди роботи позивача з 01.07.1994 по 14.02.1995 та з 01.05.1995 по 17.01.1999 не складуть необхідний пільговий стаж за Списком № 1 не менше 7 років 6 місяців та пільговий за Списком № 2 не менше 10 років.
Відповідач вважає, що приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії діяв у спосіб та у межах визначених пенсійним законодавством.
Ухвалою суду від 06 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення позивачу даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 09 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).
Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №3057-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 27.07.2023 №3275-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого 2024 № 3564-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08 травня 2024 № 3684-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23 липня 2024 № 3892-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 29 жовтня 2024 № 4024-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 січня 2025 № 4220-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16 квітня 2025 № 4356-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_3 .
26.08.2024 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення від 02.09.2024 №057050011725 про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
До страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 25.08.1992 по 23.02.1993, оскільки запис про отримання допомоги внесено з порушенням п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Згідно з наданими документами страховий стаж становить 29 років 7 місяців 16 днів. Вік позивача на дату звернення становить 54 роки 02 місяці 18 днів. Стаж роботи за Списком №1 (Списком №2) відсутній. Страховий стаж розраховано з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5).
Згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 20 липня 1987 позивач:
почата виплата по безробіттю (розпорядження №215 від 26.08.92);
23.02.1993 закінчена виплата допомоги;
09.06.1994 прийнята до ММК шліфувальником металургійних виробів (наказ №109 від 08.06.94);
01.07.1994 переведена лаборантом хімічного аналізу рентгенівської лабораторії (переведення 2288 від 01.07.94);
15.02.1995 переведена лаборантом хімічного аналізу експрес лабораторії при птахофабриці (переведення 1695 від 15.02.1995);
01.05.1995 переведена лаборантом рентгено-спектрального аналізу (переведення 1988 від 01.05.95);
18.01.1999 переведена інженером технологом (переведення 226 від 18.01.99):
29.05.2007 звільнена за власним бажанням (наказ 126к від 29.05.1997).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу за позивача сплачено страхові внески за звітний 1999 рік - Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (код ЄДРПОУ 00191129.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
За ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон 1788)на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б»-“з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б»-“з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок), встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, пунктами 1, 2 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Враховуючи, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження її страхового стажу, зазначає про таке.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до пунктів 1.6, 1.7 якого, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Розділом 2 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктами 1-3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Відповідно до наведених норм позивачем, разом із заявою про призначення пенсії, надані необхідні документи на підтвердження трудового стажу.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно зі ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року № 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 № 412, не застосовується.
Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Більше того, органи Пенсійного фонду наділені правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії, проте, доказів використання такого права відповідачем суду не надано.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Враховуючи, що основним документом, що підтверджує трудовий стаж відповідно до вимог чинного законодавства, є трудова книжка, суд приходить висновку, що пільговий характер роботи підтверджується наявними записами у трудовій книжці позивача.
Отже, пенсійний орган не забезпечив всебічного, повного і об'єктивного з'ясування цього питання.
Відмовляючи в призначенні позивачу пенсії, відповідач не забезпечив всебічний, повний та об'єктивний розгляд поданих позивачем документів.
За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Таким чином, спірне рішення прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про зарахування до загального трудового стажу період перебування позивача на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993 року.
Суд вважає, що періоди роботи позивача з 01.07.1994 по 14.02.1995 та з 01.05.1995 по 17.01.1999, які не зараховано відповідачем з підстав відсутності уточнюючих довідок підприємство, установ, організацій або їх правонаступників відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №673, підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача, оскільки підтверджуються записами в трудовій книжці.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення від 02.09.2024 №057050011725 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням до загального страхового стажу період перебування на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993, до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періодів роботи з 01.07.1994 по 14.02.1995, з 01.05.1995 по 17.01.1999 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн. згідно платіжної інструкції 0.0.4174393672.1 від 07.02.2025 року.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з положеннями частини з статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: Україна, 760018, Івано-Франківська область, область, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення від 02.09.2024 №057050011725 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу період перебування на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993; зобов'язання зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періодів роботи з 01.07.1994 по 14.02.1995 та з 01.05.1995 по 17.01.1999; зобов'язання повторно розглянути заяву від 26.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих спірних періодів роботи та правової позиції, викладеної в рішенні суду - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: Україна, 760018, Івано-Франківська область, область, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) від 02.09.2024 №057050011725 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: Україна, 760018, Івано-Франківська область, область, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 26.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з зарахуванням до загального страхового стажу період перебування на обліку у Жовтневому центрі зайнятості м.Маріуполя з 25.08.1992 по 23.02.1993, до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періодів роботи з 01.07.1994 по 14.02.1995, з 01.05.1995 по 17.01.1999 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: Україна, 760018, Івано-Франківська область, область, м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Аканов