Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2025 року Справа№200/3387/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
09 травня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду через свого представника-Дяченка О.В., який діє на підставі довіреності від 30.04.2025, звернувся із позовною заявою ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі- відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року включно у сумі 581 716 гривень 76 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.04.2025 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року у загальній сумі 70696,83 грн. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 10.01.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 29.04.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із даним позовом.
09 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що середній заробіток виплачується лише при звільненні з військової служби та підлягає застосуванню як міра відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, натомість у ході судового розгляду встановлено, що позивача було переведено у іншу військову частину та він продовжує нести військову службу. Умовами застосування відповідальності, передбаченої ст.ст. 116, 117 КЗпП України є звільнення особи та не виплата в день звільнення усіх належних їй сум. З 19 липня 2022 року, згідно зі змінами до ст. 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП), роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за шість місяців. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (Постанова Великої Палати Верховного Суду, справа № 761/9584/15-ц від 26.06.2019).
З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку 581 716 гривень 76 копійок зі встановленим розміром заборгованості 70696,83 грн просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Cуддя ОСОБА_2 перебував у щорічних відпустках згідно наказів ДОАС, тому розгляд справи вирішено 21 липня 2025 року, тобто у перший після них робочий день.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення.
30.10.2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача із проханням виплатити всю наявну заборгованість. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Для вирішення спору позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22 позовні вимоги ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення задоволено частково, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 26.06.2017 року по 28.02.2018 року включно, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо неврахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4053,87 грн, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 26.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4053,87 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4053,87 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року у загальній сумі 70696,83 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2022 року у справі №200/3284/22 позовні вимоги ОСОБА_1 (місце перебування (поштова адреса): АДРЕСА_2 Місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Станом на день звернення до суду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2022 року у справі №200/3284/22 відповідачем не виконано, залишок заборгованості складає 12308,10 грн.
Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: - у листопаді 2018 року виплати позивачу складають 11705,78 грн. - у грудні 2018 року виплати позивачу складають 13584,70 грн.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (11705,78 грн. + 13584,70 грн.) / 61 = 414,60 грн.
Загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 87497,11 гривень, з яких:
- 4492,18 грн. - грошове забезпечення виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби;
- 70696,83 грн. - виплачено на виконання рішення суду;
- 12308,10 грн. - заборгованість згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2022 року у справі №200/3284/22.
Відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим пункту першого статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений правовий підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 11 січня 2019 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 28 квітня 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №560/6969/23, від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 січня 2019 року по 18 липня 2022 року, суд виходить з наступного.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Відтак, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 11 січня 2019 року та закінчується 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), та складає 1285 календарних днів.
За алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Як встановлено судом вище, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (11705,78 грн. + 13584,70 грн.) / 61 = 414,60 грн.
Загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 87497,11 гривень, з яких:
- 4492,18 грн. - грошове забезпечення виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби;
- 70696,83 грн. - виплачено на виконання рішення суду;
- 12308,10 грн. - заборгованість згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2022 року у справі №200/3284/22.
Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: (70696,83 грн. + 12308,10 грн.) / 87497,11 грн. * 100% = 94,87%
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 532 761,00 грн. * 94,87% = 505 430,36 грн.
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Надаючи оцінку спірним правовідносин через призму правозастосування норми ст. 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, суд зауважує, що на момент звільнення спору між позивачем та відповідачем з приводу повноти проведеного розрахунку не існувало, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату всіх належним йому сум грошового забезпечення наприкінці 2021 року, до суду з позовом позивач звернувся лише у лютому 2022 року, тобто через три роки з моменту звільнення, водночас сума виплаченої індексації є в рази меншою порівняно із сумою середнього заробітку, а тому з урахуванням наведених вище обставин, враховуючи наявність різних критеріїв визначення розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин виключно принципу пропорційності.
Суд зауважує, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Водночас, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої суми середнього заробітку (з 11.01.2019 по 18.07.2022 у розмірі 505 430,36 грн.) і встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України 64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період до 83 104,93 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
За період з 19 липня 2022 року по 28 квітня 2025 року, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає: 414,60 грн. х 184 дні = 76 286,40 грн.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 159 301,33 грн (83 104,93 грн + 76 286,40 грн).
Сума визначається без відрахування податків та зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №990/317/23).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Таким чином, в розглядуваному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 року по 28.04.2025 року включно у загальній сумі 159 301,33 грн (сто п'ятдесят дев'ять тисяч триста одна гривня 33 копійки) (з відрахуванням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів).
В частині інших позовних вимог,- відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 21 липня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко