23 липня 2025 рокуСправа № 160/402/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі питання про залишення позову без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
07 січня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 16.03.2022 по 23.10.2022 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 16.03.2022 по 23.10.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 24.10.2022 по 23.10.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.10.2022 по 23.10.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 160/402/25 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20 січня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву.
27 січня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на те, що позивачем пропущений без поважних причин строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 31 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду:
- доказів поважності пропуску строку звернення до суду із позовом про стягнення грошового забезпечення за період з 01.07.2023 по 23.10.2024 року, у разі необхідності подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
18 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Чернікова Д.Ю. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви в якій зазначено, що строки звернення до суду позивачем не порушені, оскільки про порушення свої прав щодо нарахування грошового забезпечення у спірний період він дізнався вже після звільнення зі служби з відповідей, наданих на адвокатський запит.
28 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача- адвоката Чернікова Д.Ю. надійшли додаткові пояснення по справ в яких, з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 року по справі № 460/21394/23 зазначено, що оскільки позивач при звільненні з військових частин не отримував від жодного з відповідачів письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені за період проходження служби, а дізнався про нарахування та виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі лише з відповідей на адвокатські запити, що надійшли в жовтні 2024 року, строк звернення до суду позивачем не порушений, у зв'язку із чим, відсутні підстави для залишення позову без розгляду.
Дослідивши надані документи, судом встановлено, що недоліки позовної заяви про які зазначено в ухвалі суду від 31.01.2025 року, позивачем не виконані та зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п.2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Слід також врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
З огляду на викладене суд вважає, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, та виникли після 19.07.2022 року, почався 01 липня 2023 року.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2022 року лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Десантно - штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 09 березня 2022 року № 30 на посаду командира 3 парашутно - десантного батальйону, ВОС- 0212003, який прибув із Військової академії (м. Одеса) з 11 березня 2022 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 214 від 23.10.2022 року ОСОБА_1 , заступника командира роти - інструктора з повітряно - десантної підготовки 2 парашутно - десантної роти 1 парашутно - десантного батальйону, призначеного наказом Командувача десантно - штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 серпня 2022 року № 210 на посаду командира аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав 23 жовтня 2022 року. З 23 жовтня 2022 року виключити із списків особового складу частини, зняти з усіх видів забезпечення з 23 жовтня 2022 року та видати належні атестати і направити для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 . Грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2022 рік не виплачувалась.
Судом також встановлено, що в період з 24 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2023 року позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 24.10.2023 року № 305 (по стройовій частині) старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом Командувача десантно - штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 жовтня 2023 року № 282 на посаду офіцера резерву спеціального взводу резерву офіцерського складу спеціального загону військової частини НОМЕР_3 десантно - штурмових військ Збройних Сил України, вважати таким, що з 24 жовтня 2023 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Матеріалами справи також підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_4 № 262 від 13.09.2024 року (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 , офіцера резерву взводу офіцерського складу роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_4 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 20 серпня 2024 року № 340 у запас, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав. З 13 вересня 2024 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, щодо позовних вимог до відповідача - 1 Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 23.10.2022 року, в тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач мав звернутись до суду до 30.09.2023 року. Оскільки відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. До суду, при цьому, позивач звернувся 07 січня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 214 від 23.10.2022 року (по особовому складу) лейтенант ОСОБА_1 справи та посаду здав, виключений із списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення з 23.10.2022 року, та йому виданий грошовий атестат.
Тобто, про розмір грошового забезпечення, в тому числі і невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відповідачем 1, позивачу стало відомо 23 жовтня 2022 року.
Посилання позивача на ту обставину, що достовірні відомості про розмір грошового забезпечення (довідки про нараховані суми грошового забезпечення) він отримав лише після звернення до відповідача із адвокатським запитом в жовтні 2024 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки з наданих до суду доказів встановлено, що військова частина НОМЕР_1 при виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу частини видала йому грошовий атестат 23.10.2022 року.
Щодо позовних вимог до відповідача 2 - Військової частини НОМЕР_2 НОМЕР_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 24.10.2022 по 23.10.2023 року, в тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення, суд зазначає, що відлік трьох місячного строку звернення до суду розпочався з 24.10.2023 року та закінчився 24 січня 2024 року.
Суд звертає увагу на ту обставину, що в ухвалі суду від 31.01.2025 року про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, судом було зобов'язано позивача надати докази поважності пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення грошового забезпечення за період з 01.07.2023 року (у зв'язку із змінами, внесеними до ст. 233 КЗпП України) по 23.10.2023 року та у разі необхідності, подати заяву про поновлення строку звернення до суду.
В заяві про усунення недолік позовної заяви від 18.02.2025 року (на виконання ухвали суду від 31.01.2025 року про залишення позову без руху) представником позивача - адвокатом Черніковим Д.Ю. було зазначено, що позивач протягом 2022 - 2023 років регулярно брав безпосередню участь у бойових діях, що підтверджується нарахованою за цей час заробітною платою у збільшеному розмірі. Крім того зазначив, що відповідачі не повідомляли щомісячно позивача про розмір грошового забезпечення, у зв'язку із чим, про те, що нарахування сум грошового забезпечення здійснювалось у зменшеному розмірі, позивачу стало відомо лише з відповідей на адвокатські запити в жовтні 2024 року. За таких обставин, представник позивача вважав, що строки звернення із позовом до суду (07.01.2025 року) не порушені.
Надаючи оцінку наданим, на виконання ухвали суду від 31.01.2025 року, поясненням позивача, суд звертає увагу на те, що жодного доказу з приводу того, що позивач не мав реальної можливості дізнатись про порушення своїх прав, в тому числі і заяву про поновлення строку звернення до суду, позивачем не надано.
Так, суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Водночас, вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 зазначив, що для позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому суд також зазначає, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на викладене, суд зазначає, що з позовними вимогами до відповідача 2 - Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення за період з 24.10.2022 року по 23.10.2023 року, в тому числі і грошової допомоги на оздоровлення, позивач мав звернутись до суду до 23 січня 2024 року (протягом трьох місяців з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у відповідності до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Поряд з цим, до суду позивач звернувся з позовною заявою 07 січня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, оскільки із позовними вимогами в частині нарахування та виплати грошового забезпечення а період з 24.10.2022 року по 23.10.2023 року позивач мав звернутись не пізніше 23 січня 2024 року.
Суд також зазначає, що позивачем не було надано до суду будь - яких доказів неможливості отримання відомостей від відповідачів щодо розміру нарахованого грошового забезпечення за спірний період, хоча при звільненні/переведенні на службу в інші військові частини йому видавались грошові атестати, що свідчить про пасивну поведінку та небажання дізнатися про належні до виплати суми заробітної плати, а тому вказані обставини, що фактично про розмір грошового забезпечення стало відомо лише після звільнення зі служби в жовтні 2024 року, не можуть вважатись судом, як поважні причини пропуску строку звернення до суду.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що позивачем не виконані вимоги ухвали суду від 31.01.2025 року про залишення позову без руху, а саме, не доведено поважності пропуску строку звернення до суду.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 123, 240, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Клопотання представника відповідача 1 - Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду по справі № 160/402/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева