22 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3256/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Клименка Ігоря Володимировича Міністра внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_2 Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр внутрішніх справ України, Клименко І. В., відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач 2) про зобов'язання ОСОБА_2 надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025, керуючись Законом України «Про звернення громадян» №393/96 від 02.10.1996 стосовно інвалідів війни.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що більше десяти раз звертався на ім'я відповідача 1 з проханням доручити своїм підлеглим пояснити причину його перебування на пенсії, в прирівняні із посадою в обласному апараті Національної поліції.
У своїх зверненнях неодноразово просив при надання відповіді керуватись вимогами Закону України «Про звернення громадян», стосовно ветеранів та інвалідів війни за підписом Міністра внутрішніх справ України.
За весь період позивач отримував відповіді від посадових осіб МВС України, однак жодна із них не була надана саме відповідачем 1, якому і були адресовані заяви ОСОБА_1 .
Вказує, що на його заяву від 07.02.2025 на ім'я ОСОБА_2 ні по одному з описаних фактів відповіді не отримав, а відповідач 1 грубо порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян» №393/96 від 02.10.1996 стосовно ветеранів і інвалідів війни, що стало причиною неотримання листа за підписом особи з невідповідністю посади, до якої позивач звертався.
Враховуючи наведені вище обставини, уважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-2).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2025, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 13-14).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 клопотання представника МВС України про заміну неналежного відповідача в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Залучено до участі у справі як співвідповідача - МВС України (арк. спр. 71-72).
Ухвалою від 08.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника МВС України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (арк. спр. 73).
У відзиві на позовну заяву від 19.04.2025 №12/6-591 представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України із заявою від 07.02.2025, в якій просив пояснити чому в довідці про розмір грошового забезпечення від 13.05.2021, яка видана МВС України для перерахунку пенсії позивача, його посаду, з якої він звільнявся на пенсію прирівняно не до посади апарату Національної поліції, а до посади начальника сектору апарату головних управлінь Національної поліції.
Листом Відділу координації пенсійних питань МВС від 18.03.2025 позивачу було надано відповідь, в якій повідомлено, що із зазначеного питання останньому неодноразово надавалися ґрунтовні роз'яснення, зокрема листами від 03.02.2022 № Н-2003/22, від 13.02.2023 № Н- 585/49-2155, від 31.03.2023 № Н-4857/49-5726-2023, від 13.09.2023 № Н- 24711/49-22251-2023, від 31.01.2024 № 206/49-2024, від 31.05.2024 № 16219/51- 2024, від 04.02.2025 № 5767/51-2025, від 21.02.2025 № 10313/12-2025.
Підстав для перегляду прирівнювання посади, з якої ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ немає.
Так, листом МВС від 03.02.2022 роз'яснено, що на час його звільнення з органів внутрішніх справ Відділ внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Волинській області Управління внутрішньої безпеки і розслідувань ГУБОЗ МВС України, де він проходив службу на посаді начальника 2-го відділення, функціонував в структурі підрозділів, підпорядкованих ГУБОЗ МВС України, та не належав до структури апарату МВС.
Для перерахунку пенсії посада начальника 2-го відділення Відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Волинській області Управління внутрішньої безпеки і розслідувань ГУБОЗ МВС України, з якої ОСОБА_1 було звільнено зі служби, прирівнюється до посади начальника сектору апарату головних управлінь Національної поліції (пункт і 9 розділу VII Переліку посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право па пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що прирівнюються посадам поліцейських, затвердженого наказом МВС від 17.02.2017 № 138).
Таким чином, листом МВС від 18.03.2025 № 16164/51-2025 позивачу в дев'ятий раз у строк, визначений статтею 20 Закону №393/96, надано вичерпну інформацію на його звернення від 07.02.2025.
Поряд із тим зазначає, що позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України із заявою від 07.02.2025 та листом Відділу координації пенсійних питань МВС України від 18.03.2025 за підписом заступника начальника цього Відділу, в межах делегованих повноважень було виконано завдання щодо надання відповіді ОСОБА_1 на його звернення від 07.02.2025.
Звертає увагу суду, що МВС України мало можливість взагалі залишити без розгляду звернення позивача від 07.02.2025, оскільки воно за рахунком є 9 (дев'ятим) з аналогічним проханням. Тобто ОСОБА_1 вже надано 8 відповідей на його звернення з аналогічних питань. Більше того, є судове рішення у справі № 140/3855/22, де суд дійшов однозначного висновку «посада, яку займав позивач до звільнення не відносилася до центрального апарату МВС». Однак позивач наперед знаючи про безперспективність своїх заяв, все одно продовжує надсилати на адресу МВС України безпідставні звернення (арк. спр. 26-32).
На адресу суду 03.04.2025 надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій позивач зазначив, що відзив від МВС України надійшов ще до винесення ухвали про залучення співвідповідача у справі та зауважив, що обґрунтовану відповідь на всі запитання, висвітлені у його заяві він так і не отримав (арк. спр. 80).
Суд зауважує, що відзив на позовну заяву відповідачем 2 було подано одночасно із поданням клопотанням про заміну неналежної відповідача належним. Відтак, у зв'язку із частковим задоволенням такого клопотання та наявністю в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, який належно оформлений уповноваженим представником МВС України відсутня необхідність для його дублювання.
Відповідач 1, Міністр внутрішніх справ України, правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 (арк. спр. 3).
Позивач 07.02.2025 звернувся із заявою до Міністра внутрішніх справ України, стосовно бездіяльність і протиправних дій посадових осіб апарату МВС України, в якій просив надати ґрунтовну відповідь по суті заяви, а саме щодо причини отримання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії підписаного ОСОБА_3 , потрібно рішення суду, а довідка видана, як пенсіонеру апарату обласних управлінь, а не апарату МВС, як цього вимагає Наказ МВС №480, Положення про МВС України, затверджене Указом Президента України №1138/2000 від 17.10.2000, згідно з підпунктом 14-2 пункту 9 цього Указу (арк. спр. 5).
Відділ координації пенсійних питань МВС України листом від 18.03.2025 №16164/51-2025 надано відповідь, що даний Відділ, за дорученням керівництва Міністерства в межах компетенції розглянуто дане звернення щодо прирівнювання посад колишніх працівників регіональних підрозділів внутрішньої безпеки МВС до посад поліцейських.
Повідомлено, що із зазначеного питання неодноразово надалися ґрунтовані роз'яснення, зокрема листами від 03.02.2022 №Н-2003/22, від 13.02.2023 №Н-585/49-2155, від 31.03.2023 №Н-4857/49-5726-2023, від 13.09.2023 №Н-24711/49-22251-2023, від 31.01.2024 №206/49-2024, від 31.05.2024 №16219/51-2024, від 04.02.2025 №5767/51-2025, від 21.02.2025 №10313/12-2025.
Разом із тим зазначено, що довідки про розмір грошового забезпечення від 24.10.2022 №33/23-2794ду та від 15.02.2022 №33/23-2445д виготовлені ДУ «ТМО МВС України по Волинській області» на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі №140/5060/22 та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 у справі №140/13268/21 (арк. спр. 10).
Уважаючи вказаний лист таким, що не відповідає вимога Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 34 Конституції України гарантує права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національною безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, що визначено частиною третьою статті 34 Конституції України.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) гарантує кожному свободу вираження поглядів.
Відповідно до частини першої статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право, крім іншого, включає свободу одержувати інформацію без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві, що передбачено частиною другою статті 10 Конвенції.
Отже, позивач має гарантоване статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції право на інформацію. Це право не є абсолютним і може зазнавати обмеження, яке здійснюється на підставі закону, для досягнення легітимної мети та є необхідним у демократичному суспільстві.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Закон № 2939-VI не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (частина друга статті 2 Закону № 2939-VI).
Щодо визначення поняття «публічна інформація» та її обсягу суд констатує таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Перелік розпорядників інформації визначений статтею 13 Закону № 2939-VI.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Аналіз визначення терміну «публічна інформація», наведеного у частині першій статті 1 Закону № 2939-VI, та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у пункті 1 частини першій статті 13 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що публічною є уся відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими до виконання.
Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, наведеними у підпункті 1.1. пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 10.
Суд зауважує, що публічною є не лише інформація, яка отримана, створена або знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень внаслідок реалізації ним владних управлінських функцій, публічною є взагалі уся інформація, яка перебуває у володінні такого суб'єкта.
За цих обставин суд приходить до переконання, що запитувана ним інформація є публічною.
Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації визначені статтею 3 Закону № 2939-VI.
Зокрема, це право гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 3) максимальним спрощенням процедури отримання інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (частиною першою статті 3 Закону № 2939-VI).
Одним із способів забезпечення доступу до інформації є надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини другої статті 5 Закону № 2939-VI).
Механізм реалізації права на доступ до інформації за інформаційними запитами визначає Розділ IV Закону № 2939-VI.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частина друга статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з положеннями частини третьої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі, що передбачено частиною четвертою статті 19 Закону № 2939-VI.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Таким чином, звернувшись до ОСОБА_2 з відповідним запитом, ОСОБА_1 виявив намір реалізувати своє право на доступ до публічної інформації.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Визначення поняття «суб'єкт владних повноважень» не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб'єктів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI. У зв'язку з цим такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов'язки розпорядника інформації.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів видно, що 07.02.2025 ОСОБА_1 звернувся з запитом на отримання публічної інформації до Міністра внутрішніх справ Клименка І. В. (арк. спр. 5).
Відповідь на запит позивача надало Відділом координації пенсійних питань листом від 17.02.2025 №Н-12040 за підписом заступника начальника Людмили Єфимової (арк. спр. 10).
Суд зазначає, що Міністр внутрішніх справ Клименко І. В. не є органом державної влади, а тому не володіє публічною інформацією і в розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI не може бути її розпорядником.
Рішення з приводу запиту на інформацію може прийматися керівником розпорядника інформації чи іншою посадовою особою, яка є носієм організаційно-розпорядчих повноважень, тобто, така посадова особа діє від імені розпорядника інформації, а тому належним розпорядником інформації у спірних правовідносинах є саме МВС України, а не безпосередньо Клименко І. В., до якого було надіслано цей запит.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у пункті 32 постанови від 16.04.2018 у справі № 820/3775/17.
Так Верховний Суд зазначив, що голова адміністрації району міської ради під час надання відповіді на запит позивача виступала відповідальною особою з питань доступу до публічної інформації відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2939-VI. В той же час, остання не є розпорядником публічної інформації у розуміння статті 13 Закону № 2939-VI. При цьому Верховний Суд вказав на те, що відповідач підлягав заміні на належного під час розгляду справи судом першої інстанції, чого зроблено не було.
Поряд із тим суд враховує, що відповідно до пункту 28 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що Міністр як керівник міністерства дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення.
За змістом пункту 38 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, резолюція є основною формою реалізації управлінських доручень у письмовій формі, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мета, строку та відповідальної за виконання особи, що викладена у вигляді напису на документі.
Резолюція має такі обов'язкові складові: прізвище, власне ім'я виконавця (виконавців) у давальному відмінку, зміст доручення, строк виконання, особистий підпис керівника, дата.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Згідно із підпунктом 1 пункту 2 розділу II Положення про Відділ координації пенсійних питань МВС України (далі - Відділ), яке затверджено наказом МВС № 214 від 03.04.2024 (далі - Положення) одним із завдань Відділу є забезпечення в межах компетенції МВС реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу цивільного захисту, відряджених поліцейських, інших осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Підпунктом 8 пункту 1 розділу III Положення визначено, що Відділ відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій, депутатських запитів та звернень народних депутатів України, запитів на інформацію з питань, які належать до сфери компетенції Відділу.
В межах делегованих повноважень - доручення Міністра внутрішніх справ МВС Клименка І., наданого заступниці Міністра Павліченко К., у формі резолюції від 17.02.2025 «Прошу розглянути звернення у встановленому порядку. Про результати поінформувати заявника у визначений законом строк» до №Н-12040 від 17.02.2025 (арк. спр. 43), а також доручення заступниці Міністра МВС Павліченко К., виданого у формі резолюції від 18.02.2024 «Прошу забезпечити виконання відповідно до доручення Міністра» до № Н-12040 від 17.02.2025 (арк. спр. 44) було виконано завдання щодо надання відповіді ОСОБА_1 на його звернення від 07.02.2025.
Аналіз наведених обставин та норм дає підстави зробити висновок, що заступник начальника Відділу є посадовою особою, яка на підставі доручення керівництва Міністерства (у вигляді резолюції керівництва від 17.02.2025 та від 18.02.2025) була зобов'язана та мала право (відповідно до Положення) вчиняти дії від імені юридичної особи (МВС України), зокрема надавати відповідь на звернення позивача.
Щодо повноти надання відповіді, суд зауважує, що листами від 03.02.2022 №Н-2003/22, від 13.02.2023 №Н-585/49-2155, від 31.03.2023 №Н-4857/49-5726-2023, від 13.09.2023 №Н-24711/49-22251-2023, від 31.01.2024 №206/49-2024, від 31.05.2024 №16219/51-2024, від 04.02.2025 №5767/51-2025, від 21.02.2025 №10313/12-2025 (арк. спр. 45-63) відповідачем 2 надавались ґрунтовані роз'яснення, щодо запитів аналогічного характеру.
Разом із тим, позивач звертався до суду із позовною заявою до МВС України про зобов'язання МВС України віднести до посади начальника сектору апарату МВС України посаду начальника 2-го відділення відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Волинській області УВБ і розслідувань ГУБОЗ МВС України.
Відтак, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 у справі №140/3855/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до МВС України про зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.
Також відповідачем 2 надано пояснення щодо довідки про розмір грошового забезпечення від 24.10.2022 №33/23-2794ду та від 15.02.2022 №33/23-2445ду, про які зазначав позивач у своєму запиті.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Клименка Ігоря Володимировича Міністра внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович