21 липня 2025 року ЛуцькСправа № 826/8992/15
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; поновлення на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про очищення влади».
Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, прийнятий наказ суперечить Конституції України та КЗпП України, оскільки її звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог закону, а лише за перебування на посаді, чим порушено конституційні гарантії, а також принципи проведення люстрації, закріплені в Законі України «Про очищення влади». Позивач наголосила, що за час роботи жодного разу не ставилося питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, навпаки їй неодноразово оголошено подяку, вона була нагороджена почесними грамотами, відзнаками та нагрудним знаком, що свідчить про бездоганну службу. Також ОСОБА_1 зауважила, що оскаржуваний наказ не містить норму Закону України «Про очищення влади», на підставі якої її було звільнено із займаної посади, та такий видано під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 року відкрито провадження у справі; одночасно залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (а.с.1 том 1).
У запереченні на позов відповідач позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.44-47 том 1). В обґрунтування такої позиції зазначено, що на виконання статті 4 Закону України «Про очищення влади» ОСОБА_1 було подано заяву від 07 квітня 2015 року про проведення перевірки, передбаченої цим Законом, в якій надано згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей щодо себе. За результатами перевірки встановлено, що позивач у період з 05 липня 2013 року по час проведення перевірки обіймала посаду першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, що свідчило про належність ОСОБА_1 до переліку осіб, до яких застосовується заборона, передбачена пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади». З метою виконання вимог цього Закону і видано наказ від 15 квітня 2015 року №356-о про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади». Таке звільнення не є звільненням з ініціативи власника відповідно до статті 40 КЗпП України, а окремим видом припинення трудових відносин, передбачених спеціальним законом. Оскільки при виданні спірного наказу Закон України «Про очищення влади» не був визнаний не конституційним, то Міністерство доходів і зборів України вважає, що діяло на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, передбачених законом.
У поясненнях щодо позову (а.с.48-50 том 1) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в задоволенні позовних вимог просила відмовити з тих підстав, що Законом України «Про очищення влади» встановлюються критерії очищення влади (люстрації), які застосовуються до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року відповідні посади у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. Цей Закон не порушує презумпцію невинуватості особи, оскільки не передбачає покарання за дію чи бездіяльність, а ним фактично встановлюються додаткові професійні критерії для осіб на державних посадах, та ті, хто не відповідають таким критеріям, мають бути звільнені з державних посад без права займати їх протягом певного часу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року зупинено провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційними поданнями 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» (а.с.100 том 1), а ухвалою суду від 28 жовтня 2019 року - поновлено провадження та розгляд справи визначено здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.111-113 том 1).
У додаткових поясненнях (а.с.174-177 том 1) позивач просила позов задовольнити, вказавши, що перебуваючи на посадах в Міністерстві доходів і зборів України, не здійснювала та не сприяла здійсненню діянь, передбачених частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади», а звільненням з посади лише з підстави зайняття у певний період окремо визначеної посади відповідач застосував до неї міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року замінено у справі відповідача - Міністерство доходів і зборів України на правонаступника - Державну податкову службу України, а третю особу - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (а.с.184 том 1).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року замінено третю особу - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (а.с.217-218 том 1).
Станом на 15 грудня 2022 року - день набрання чинності Законом України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було та відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону №2825-IX (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 липня 2024 року №3863-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») її передано на розгляд та вирішення Волинського окружного адміністративного суду.
Ця справа не належить до тієї категорії справ, які в розумінні пунктів 1 - 6 частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повинні бути розглянуті судом виключно за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/8992/15; ухвалено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; сторонам встановлено строк для надання до суду заяв, клопотань та додаткових пояснень (а.с.230-231 том 1).
У відзиві на позов Державна податкова служба України позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні (а.с.235-240 том 1), оскільки відновлення порушеного права ОСОБА_1 у частині поновлення на посаді (поновлення, переведення на рівнозначну посаду) першого заступника начальника ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не належить до повноважень голови Державної податкової служби України. Поряд з тим щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначено, що згідно зі статтею 24 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-BP «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Однак позивач не перебувала у трудових відносинах з апаратом Державної податкової служби України (а також не працювала в апараті Міндоходів чи ДФС). Наголошено, що Державна податкова служба України не здійснює ведення обліку робочого часу та нарахування заробітної плати працівникам територіальних органів Міністерства доходів і зборів, так як і не здійснює нарахування працівникам та сплату заробітної плати працівників територіальних органів ДФС та ДПС.
У відповіді на відзив (а.с.27-40 том 2) позивач, підтримавши позовні вимоги, наголосила, що з оскаржуваного наказу неможливо встановити підстав такого звільнення, та мотивів, якими керувалося Міністерство доходів і зборів України на момент прийняття такого наказу. Також посилання на пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України та на приписи Закону України «Про очищення влади» не може свідчити про те, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Позивач вказала, що враховуючи відсутність посади першого заступника начальника ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (у зв'язку з ліквідацією органу) та правонаступництво Головного управління ДПС у м. Києві, належним способом захисту її порушеного права буде поновлення на посаді в Головному управлінні ДПС у м. Києві, що є рівнозначною посаді першого заступника начальника ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, з якої її незаконно було звільнено.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року клопотання про залучення відповідачів задоволено частково: залучено до участі у справі як відповідачів Міністерство доходів і зборів України, Головне управління ДФС у м. Києві.
Міністерство доходів і зборів України, Головне управління ДФС у м. Києві відзив на позов не подали.
Інші заяви по суті справи, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, від сторін не надходили.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 з 1982 року працювала в системі податкових органів, про що свідчать записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.13-28 том 1).
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 05 липня 2013 року №1870-О ОСОБА_1 призначено в порядку переведення на посаду першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Відповідно до наказу Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27 березня 2015 року №46-в ОСОБА_1 , першому заступнику начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 квітня 2015 року по 21 червня 2016 року (а.с.29 том 1).
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о ОСОБА_1 звільнена 15 квітня 2015 року з посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади», доповідної записки від 14 квітня 2015 року №935/99-99-04-01-02-18 (а.с.8 том 1).
Наказом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15 квітня 2015 року №19-О визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 06 березня 2013 року по 04 липня 2013 року, невикористаної за попереднім місцем роботи, 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 03 серпня 2013 року по 02 серпня 2014 року, 2 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 05 липня 2014 року по 15 квітня 2015 року та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 03 серпня 2014 року по 02 серпня 2015 року (а.с.30 том 1).
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням наказом Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о позивача із займаної посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону №1682-VII, доповідної записки від 14 квітня 2015 року №935/99-99-04-01-02-18 (а.с.8).
Як стверджує Міністерство доходів та зборів у запереченнях на позовну заяву, спірний наказ прийнятий з урахуванням відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , яка працює на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених в частині першій статті 3 Закону №1682-VII за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду(и) щодо яких, встановлена заборона: з 12 квітня 2005 року по 05 березня 1012 року - начальника Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва; з 06 березня 2012 року по 21 травня 2012 року - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби; з 21 травня 2012 року по 05 липня 2013 року - заступника начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі Державної податкової служби; з 05 липня 2013 року - заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За приписами частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади». У випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади» (частина друга статті 36 КЗпП України).
Так 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України 16 вересня 2014 року «Про очищення влади» №1682-VII (далі - Закон №1682-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною першою статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII установлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пунктом 4 частини другої статті 3 Закону №1682-VII також передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10 днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Системний аналіз положень пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв'язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Також із аналізу цих норм убачається, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними у відповідні періоди посади (посад) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу, зокрема, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 7 КАС України установлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 2 Конвенції Міжнародної організації праці «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці.
Положеннями Закону №1682-VII фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення працівників у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої у статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
На думку суду, приписами Закону №1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення, зокрема, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду протягом не менше визначеного Законом №1682-VII строку.
Наведене вказує на невідповідність положень Закону №1682-VII статті 38 Конституції України.
Заборона перебування на посадах, визначених в частині першій статті 3 Закону №1682-VII та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади, що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.
Суд звертає увагу, що положення пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та статті 3 Закону №1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями статті 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому для застосування до особи положень Закону №1682-VII мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади. Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку з обійманнями цими посадовими особами даних посад у передбачений Законом №1682-VII період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України. Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
Суд зазначає, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертала увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Суд враховує, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII. Суд констатував, що причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана Януковича, а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (пункти 299-300).
Так само, на думку Європейський суд з прав людини, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (пункти 301-302).
Аналіз цього рішення Європейський суд з прав людини та установленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
У розглядуваній справі до позивача також був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка Європейським судом з прав людини у вказаному вище рішенні.
У постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 наголошено, що без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації). Без встановлення зв'язку між вказаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
У постанові від 02 червня 2021 року у справі №800/527/14 Велика Палата Верховного Суду вказала, що з метою дотримання принципів презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, визначених у статті 1 Закону №1682-VII, та за наявності легітимної мети й пропорційності, передбачених статтею 8 Конвенції, необхідно досліджувати діяльність таких осіб на державній службі та встановлювати, чи були їхні дії, рішення чи бездіяльність спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, протиправне порушення прав і свобод людини.
Тобто, з аналізу викладеного законодавства України, міжнародного законодавства та правової позиції Верховного Суду, суд зауважує, що звільнення особи на підставі Закону №1682-VІІ є допустимим у разі існування таких факторів: перебування цієї особи на визначених в Законі №1682-VІІ посадах; строк перебування на відповідній посаді, який визначається цим Законом; доведеності індивідуальної, а не колективної вини особи, яка піддається люстраційним процедурам (чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини).
Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що відповідач не стверджує про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів, відповідачем не здійснювалися заходи, спрямовані на встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача, що не відповідає меті та принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону. Звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено лише за фактом її перебування на посаді, яка віднесена до переліку посад, щодо яких застосовуються заборони, передбачені Законом №1682-VII, та на підставі довідки про вивчення її особової справи, яка не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки останньої, а наказ Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о про звільнення ОСОБА_1 з посади не містить обґрунтування, що позивач могла становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), суд вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, що не були необхідними у демократичному суспільстві.
Отже, наказ Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві є протиправними та підлягає скасуванню.
Інші доводи сторін не змінюють цих висновків суду.
Відповідно до відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20 та ін.
На час вирішення спору Міністерство доходів і зборів України, наказ якого оскаржується, перебуває у стані припинення, але не припинене фактично (у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній відповідний запис), а позивач повинна бути поновлена саме на посаді, з якої її було протиправно звільнено, тобто на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Вирішуючи питання щодо визначення дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110), днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, оскільки наказом Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №536-о позивача звільнено з посади з 15 квітня 2015 року, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді слід з наступного дня після звільнення - з 16 квітня 2015 року.
Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Період вимушеного прогулу позивача - з 16 квітня 2015 року (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по день ухвалення судом рішення, якою позивач поновлений на посаді, тобто 2603 робочих дні (180 робочих днів у 2015 році, 251 - у 2016 році, 249 - у 2017 році, 250 - у 2018 році, 250 - у 2019 році, 251- у 2020 році, 250 - у 2021 році, 257 - у 2022 році, 260 - у 2023 році, 262 - у 2024 році, 143 - у 2025 році). При цьому судом враховано норми тривалості робочого часу у 2015 - 2021 роках (додатки до листів Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13, від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13, від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13, від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18, від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19, до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12 серпня 2020 року №3501-06/219), а також норми тривалості робочого часу у 2022 - 2025 роках з урахуванням положень частини шостої статті 6 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24 березня 2022 року), якою визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються, серед іншого, норми статті 73 КЗпП України, якою, у свою чергу, визначені святкові і неробочі дні.
Як встановлено частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Середній заробіток працівника, зокрема, визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 розділу І Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За приписами підпункту «б» абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З довідки Головного управління ДПС у м. Києві від 28 грудня 2021 року №10-470 (а.с.209 том 1) слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 204,21 грн. Будь-яких заперечень щодо правильності визначення розміру середньоденного грошового забезпечення у цій довідці учасниками справи не висловлено.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 531558,63 грн (204,21 грн х 2603 дні).
Суд також звертає увагу, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 не знайшла підстав для відступлення від цього правового висновку. У постанові Верховного Суду 18 березня 2021 року у справі №825/3399/14 також підтримано цей висновок.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, на користь позивача належить стягнути 531558,63 грн, з яких необхідно відрахувати загальнообов'язкові податки та збори.
Визначаючись у питанні належного відповідача, який має відповідати за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що як видно і змісту наказу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15 квітня 2015 року №19-0, довідки від 24 квітня 2015 року №3555/О/26-57-05-41 (а.с.31-32 том 1) виплату заробітної плати ОСОБА_1 здійснювала саме Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що до Реєстру внесено запис про припинення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (де ОСОБА_1 перебувала на посаді до звільнення) 10 листопада 2015 року (а.с.47 том 2).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України» здійснено реорганізацію Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів шляхом приєднання до територіальних органів Державної фіскальної служби, та утворено Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС реорганізовано шляхом приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у м. Києві.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб'єктам владних повноважень; якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві припинена як юридична особа 10 вересня 2019 року (а.с.48 том 2) та наразі правонаступником Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві є Головне управління ДФС у м. Києві (перебуває у стані припинення, але не припинене) й повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу, виконує комісії з припинення (а.с.49 том 2).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням цих положень рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 4288,41 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Міністерства доходів і зборів України (04655, місто Київ, Львівська площа, 6-8, ідентифікаційний код юридичної особи 38516786), Головного управління ДФС у м. Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код юридичної особи 39439980), Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44116011) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №356-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з 16 квітня 2015 року.
Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 531558,63 грн (п'ятсот тридцять одна тисяча п'ятсот п'ятдесят вісім грн 63 коп.) з наступним відрахуванням податків і зборів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з 16 квітня 2015 року та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 4288,41 грн (чотири тисячі двісті вісімдесят вісім грн 41 коп.) з відрахуванням податків і зборів підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк