Справа № 487/1892/25
Провадження № 1-кп/487/485/25
23.07.2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в підготовчому судовому засіданнікримінальне провадження №12024150000000313 від 15.03.2024 року за обвинуваченням: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за обвинуваченням у кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурор -ОСОБА_8 , адвокати -ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 обвинувачені -ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 оскільки заявлені раніше ризики відповідно до ст.177 КПК України відносно нього не відпали.
Захисники та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання та просили обрати домашній арешт, або визначити розмір застави у сумі 80 розмірів прожиткового мінімуму.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, суддя приходить до наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 183 КПК України встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Згідно ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України прокурором доведено обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, визначені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися та виправдовують тримання особи під вартою.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави судді вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
Згідно ч. 3 ст. 201-2 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років.
Отже, з урахуванням наведених обставин, а також враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суддя вважає доведеним, що з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачений може переховуватись від органів слідства та суду, в тому числі на тимчасово непідконтрольній Україні території, а тому продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, доведено продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, що дає підстави вважати, що він може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу відповідно до положень ст. 178 КПК України суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, в разі визнання обвинуваченого винуватим йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років. Також судом враховуються: вік та стан здоров'я обвинуваченого; на обліку за станом здоров'я не перебуває, інвалідність не встановлювалась.
Судом встановлено, що надані сторонами кримінального провадження докази доводять обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_3 для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні та забезпечення його належної процесуальної поведінки. За вказаних вище обставин, обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантію його належної процесуальної поведінки на даній стадії кримінального провадження, отже, підстави для зміни раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який на даній стадії кримінального провадження відсутні.
Таким чином, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 підлягає задоволенню оскільки прокурорм у клопотанні доведено, що заявлені ризики не зменшилися та не перестали існувати, та виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
Щодо клопотання захисника про зменшення розміру застави суд зазначає наступне.
За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Суд враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.
В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням майнового стану, ту обставину, що під час перебування під вартою обвинувачений не отримує доходів, відсутність належного рівня доходів у членів сім'ї обвинуваченого, які можуть внести заставу, суд доходить висновку про можливість зменшення застави, обраної відповідно до ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.02.2025 року з 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на розмір - 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 1514000 грн. На думку суду застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 оскільки заявлені раніше ризики відповідно до ст.177 КПК України відносно нього не відпали.
Захисник та обвинувачений проти задоволення клопотання заперечували, просили змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, пояснення захисника, обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо задоволення клопотання прокурора, з наступних підстав.
Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім інших, і запобіжні заходи.
У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений раніше не судимий, характеризується позитивно, не працює.
За таких обставин, суд, що з урахуванням ризиків переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, приходить до висновку про наявність підстав для продовження запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Частиною 1 та 2 ст. 181 КПК України визначено, що домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Тому, обвинуваченому, слід продовжити запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків: прибувати до суду за першою вимогою; здати на зберігання слідчому свій паспорт(паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну; не залишати місце постійного проживання, без дозволу суду; утримуватися від будь-якого спілкування зі свідками.
Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 331 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне продовжити раніше обраний у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 23.00 до 06.00 строком на 2 місяці.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 оскільки заявлені раніше ризики відповідно до ст.177 КПК України відносно нього не відпали.
Захисник та обвинувачений проти задоволення клопотання заперечували, просили змінити запобіжний захід на на особисте зобов'язання.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, пояснення захисника, обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо задоволення клопотання прокурора, з наступних підстав.
Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім інших, і запобіжні заходи.
У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений раніше не судимий, характеризується позитивно, не працює.
За таких обставин, суд, що з урахуванням ризиків переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, приходить до висновку про наявність підстав для продовження запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Частиною 1 та 2 ст. 181 КПК України визначено, що домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Тому, обвинуваченому, слід продовжити запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків: прибувати до суду за першою вимогою; здати на зберігання слідчому свій паспорт(паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну; не залишати місце постійного проживання, без дозволу суду; утримуватися від будь-якого спілкування зі свідками.
Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 331 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне продовжити раніше обраний у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 23.00 до 06.00 строком на 2 місяці.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 оскільки заявлені раніше ризики відповідно до ст.177 КПК України відносно нього не відпали.
Захисник та обвинувачений проти задоволення клопотання заперечували, просили змінити запобіжний захід на на особисте зобов'язання.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, пояснення захисника, обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо задоволення клопотання прокурора, з наступних підстав.
Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім інших, і запобіжні заходи.
У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений раніше не судимий, характеризується позитивно, не працює.
За таких обставин, суд, що з урахуванням ризиків переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, приходить до висновку про наявність підстав для продовження запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Частиною 1 та 2 ст. 181 КПК України визначено, що домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Тому, обвинуваченому, слід продовжити запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків: прибувати до суду за першою вимогою; здати на зберігання слідчому свій паспорт(паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну; не залишати місце постійного проживання, без дозволу суду; утримуватися від будь-якого спілкування зі свідками.
Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 331 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне продовжити раніше обраний у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 23.00 до 06.00 строком на 2 місяці.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 оскільки заявлені раніше ризики відповідно до ст.177 КПК України відносно нього не відпали.
Захисник та обвинувачений проти задоволення клопотання заперечували.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, пояснення захисника, обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо задоволення клопотання прокурора, з наступних підстав.
Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім інших, і запобіжні заходи.
У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений раніше не судимий, характеризується позитивно, не працює.
За таких обставин, суд, що з урахуванням ризиків переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, приходить до висновку про наявність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді особистого зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, визначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язані оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини, утриманців, постійного місця роботи або навчання, репутацію підозрюваного, обвинуваченого, його майновий стан, наявність у нього судимостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбаченістаттею 194цього Кодексу. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 331 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи матеріали кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне продовжити раніше обраний у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на 2 місяці.
Враховуючи викладені вище обставини, запобіжний захід у виді особистого зобов'язання буде достатній для запобігання ризикам, передбаченим п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України та виконання покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 обов'язків. Тому є достатні підстави вважати, що такий ступінь обмеження прав обвинуваченого як особисте зобов'язання відповідає дійсним інтересам суспільства і є необхідним для досягнення завдань кримінального провадження, та у даному випадку має перевагу над принципом презумпції невинуватості та особистої свободи особи.
Керуючись ст.ст. 181,183, 331, 350 КПК України суд -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк тримання під вартою з утриманням в СІЗО м. Миколаєва на 60 днів - до 20 вересня 2025 року (включно).
Зменшити розмір застави, обраної відповідно до ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22.02.2025 року з 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на розмір - 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 1514000 грн.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період доби з 23.00 до 06.00 на 60 діб до 23.09.2025 року (включно).
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період доби у період з 23.00 до 06.00 на 60 діб до 23.09.2025 року (включно).
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період доби у період з 23.00 до 06.00 на 60 діб до 23.09.2025 року (включно).
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, строком на два місяці, до 23.09.2025 року, включно.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки:
- з'являтися за викликом до суду, прокурора за першою вимогою;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- не спілкуватись із свідками по даному кримінальному провадженню, без дозволу суду або прокурора.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_7 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
Контроль за виконанням ухвали покласти на процесуального керівника у кримінальному провадженні.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1