465/4380/25
Провадження №2-з/465/88/25
2-з/465/88/25
"23" липня 2025 р. м. Львів
Франківський районний суд міста Львова в складі головуючої судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря судового засідання Курочки Ю.І., представника позивача Чирика А.І., представника відповідача Лабая А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові заяву ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Чириком А.І. про забезпечення позову в цивільній справі №465/4380/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, набутого за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, -
16.07.2025 до Франківського районного суду м. Львова надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником - адвокатом Чириком А.І. про забезпечення позову в даній цивільній справі шляхом накладення арешту до вирішення Франківським районним судом м. Львова справи по суті та набрання судовим рішенням законної сили на:
- квартиру, загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 645708046101, що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 );
- нежитлове приміщення №XXVII, загальною площею 3,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 660751646101, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Обґрунтовуючи заяву покликається на те, що вказана квартира є предметом позову про поділ спільного майна, набутого ним з відповідачкою за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і існує реальний ризик відчуження чи передання в іпотеку спірного майна.
Зазначає, що на час народження відповідачкою їх з позивачем сина ОСОБА_3 13.06.2013 року, вони проживали на орендованій квартирі та вирішили придбати квартиру у власність, для чого уклали договір про участь у фінансуванні будівництва 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 , купівлю якої оформили на відповідачку. В цьому ж будинку було придбано нежитлове приміщення №XXVII, загальною площею 3,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , яке також було оформлено на відповідачку, що стверджується інформаційною довідкою №418963515 від 21.03.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою Н.В.
Покликається також на те, що згідно поданого представником відповідачки - адвокатом Лабаєм А.М. відзиву у даній справі, відповідачка частково визнала обставини спільного проживання з позивачем за період 2020-2022 роки, а також обставини часткового фінансування позивачем ремонту у спірній квартирі АДРЕСА_3 , відтак, такі обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України.
Таким чином зазначає, що спірні квартира АДРЕСА_3 , належить позивачу та відповідачці на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки права на будівництво такої спочатку були набуті та оформлені 15.11.2013, а остаточне оформлення права власності на такі відбулось в травні-червні 2015 року, тобто за час спільного проживання позивача та відповідачки однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Також придбання спірної квартири відбувалось за їх спільні кошти, наявність яких в позивача підтверджено відповідними відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого позивачу доходу за 2011-2022 роки.
Вказує, що позивачу стало відомо про те, що раніше відповідачка розпорядилась автомобілем, придбаним ними за час спільного проживання та оформленим на неї, а також відчужила права на торгівельну марку, набуту нею під час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Зокрема, зазначає, що відповідачка без його відома та згоди вже розпоряджалась спільним майном, набутим та зареєстрованим за нею за час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зокрема відчужила належний їй на праві власності легковий автомобіль марки NISSAN, модель: JUKE, VIN код ТЗ (номер кузова) - НОМЕР_2 , 2019 року випуску, набутий 12.10.2019 року та на торгівельну марку «Сама ліпила» (свідоцтво №328079), набуту згідно заявки №m202104285 від 25.02.2021 року, тобто протягом часу їх спільного проживання.
Також вказує на те, що для відчуження вказаного автомобіля відповідачка вже видавала нотаріально посвідчену довіреність на такі дії третій особі, що підтверджується відповідними даними документу на посвідчення особи Комітента в договорі комісії №8003/23/013663-11 від 13.09.2023 - а саме серія документу НСН056980 від 10.08.2023, виданого приватним нотаріусом Юрчакевич Н.М. та відомостями з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо документу з відповідними серією та номером.
Відтак, позивач має обґрунтовані підстави вважати, що відповідачка може розпорядитися спірними об'єктами, що знаходиться у неї на праві власності та відчужити їх на корить інших осіб для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звертається. Просить заяву задоволити.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно з ч. 3 ст. 153 ЦПК України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (ч. 4 ст. 153 ЦПК України).
Оглянувши зміст поданої заяви про забезпечення позову та наявні матеріали, додані до заяви та справи, суд прийшов до висновку про те, що наданих представником позивача пояснень та доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову недостатньо для її розгляду в строк, що передбачений ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
Відтак, враховуючи положення ч. 4 ст. 153 ЦПК України, суд вважав за доцільне призначити розгляд заяви, поданої представником позивача про забезпечення позову, в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача доводи заяви про забезпечення позову підтримав повністю просив заяву задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи заяви про забезпечення позову заперечив, зазначивши, що відповідачка не планує здійснювати продаж спірної квартири, оскільки така є предметом судового розгляду, відтак, такий правочин з продажу квартири, укладений під час розгляду справи, буде мати ознаки фраудаторного правочину. Окрім того, на думку представника, накладення арешту на спірні квартиру та нежитлове приміщення може негативно вплинути на можливість добровільного врегулювання спору між сторонами, можливість якого сторонами обговорюється. В контексті доводів заяви про забезпечення позову про спільність набутого майна сторонами під час спільного проживання без реєстрації шлюбу заперечив даний факт з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали заяви та додатки до такої, в їх сукупності та додані до матеріалів справи документи разом із заявами по суті, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу вимог своєї заяви, визнає наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17(провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до постанов Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник (позивач), та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідачку.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Отже, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У пункті 23 постанови від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім цього, Верховний Суд у пунктах 45, 46 постанови від 05 березня 2025 року по справі № 446/1155/24 зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно, про поділ якого заявлені вимоги, як спільної сумісної власності, зареєстроване за відповідачкою, остання може розпорядитися цим майном, активно заперечує проти права позивача на таке нерухоме майно, зокрема звернулася до суду з позовом про визнання цього майна особистою приватною власністю (справа № 446/2791/24), більш того, здійснила дії з відчуження вказаного вище автомобіля на користь третіх осіб, висновок суду першої інстанції щодо співмірності заявленого позивачем виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам та необхідності його застосування є законним та обґрунтованим. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що метою забезпечення позову у цій справі є збереження зареєстрованого за відповідачкою майна для виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Відповідні заходи забезпечення позову (арешт на спірне майно) лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належним їй майном та жодним чином не впливають на реалізацію права володіння та користування ним.
Предметом позову у даній справі є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Частина вимог стосується визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна - квартиру та нежитлове приміщення, інша частина - визнання права власності в цілому на рухоме майно - транспортний засіб, з врахуванням необхідності стягнення вартості 1/2 частки у спільному сумісному майні (іншому транспортному засобі) у зв'язку з його відчуженням відповідачкою без згоди іншого співвласника (позивача) на користь третіх осіб.
З матеріалів заяви про забезпечення позову та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що право власності відповідачки на спірну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 65 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 645708046101, було зареєстровано державним реєстратором Бірак Євгенієм Васильовичем Львівського міського управління юстиції згідно рішення №22162407 від 17.06.2015 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_3 , виданого 17.06.2015, видавник: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, а також право власності відповідачки на спірне нежитлове приміщення №XXVII, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 660751646101, було зареєстровано державним реєстратором Бірак Євгенієм Васильовичем Львівського міського управління юстиції згідно рішення №22162407 від 17.06.2015 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_3 , виданого 17.06.2015, видавник: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції.
Заявник (позивач у справі) стверджує, що з середини 2011 року до серпня 2022 року він з відповідачкою проживали разом, ввели спільне господарство, мали спільні витрати та фактично проживали як сім'я без реєстрації шлюбу. В обгрунтування вказаних обставин спільного проживання заявник посилається на акт фактичного проживання ОСОБА_1 , складений головою правління ОСББ «ЖК Ювілейний» №0402 від 04.02.2025 за участю сусідів про те, що він постійно проживав у спірній квартирі без реєстрації з початку набуття права власності, а з серпня 2022 року фактично проживає там один, який є у матеріалах справи та був доданий до позовної заяви.
Разом з тим вказує, що придбання спірного майна відбувалось за їх спільні кошти, наявність яких у позивача підтверджено відповідними відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого позивачу доходу за 2011-2022 роки. На підтвердження даних обставин надав суду докази одержання таких доходів від здійснення позивачем підприємницької діяльності.
Крім цього, відповідачка без його відома та згоди раніше вже розпоряджалась спільним майном, набутим та зареєстрованим за нею за час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зокрема відчужила належний їй на праві власності легковий автомобіль марки NISSAN, модель: JUKE, VIN код ТЗ (номер кузова) - НОМЕР_2 , 2019 року випуску, набутий 12.10.2019 року та на торгівельну марку «Сама ліпила» (свідоцтво № НОМЕР_4 ), набуту згідно заявки №m202104285 від 25.02.2021 року, тобто протягом строку їх спільного проживання про який зазначає позивач.
Таким чином, враховуючи предмет на підставу позовних вимог, а також ту обставину, що спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачкою і остання може безперешкодно розпорядитися цим майном, факт заперечення відповідачкою права позивача на таке нерухоме майно, зокрема у поданому відзиві на позовну заяву від 28.06.2025, а також те, що відповідачка раніше здійснила дії з відчуження майна на користь третіх осіб, які позивач вважає спільно набутим, суд приходить до висновку щодо співмірності заявленого позивачем виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, обгрунтованості підтвердження реального існування цього ризику та необхідності його застосування.
Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником доведено, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
За наведених обставин, мотиви наведені в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, доводять те, що відмова у забезпеченні позову не зможе гарантувати реального виконання у майбутньому судового рішення, у випадку його ухвалення на користь заявника (позивача).
Таким чином, беручи до уваги зміст позовних вимог, їх підставу та предмет позову, суд вважає, що при розгляді даної заяви про забезпечення позову знайшли своє підтвердження доводи позивача про наявність ризиків неможливості виконання рішення суду, тому вимога представника позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартиру та нежитлове приміщення), що є спірним майном за позовом, є співмірною з заявленими позовними вимогами, та такою, що відповідає засадам справедливості і розумності та може забезпечити ефективне поновлення прав позивача, у разі ухвалення рішення, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача, та у разі не накладення арешту на зазначене нерухоме майно на час розгляду позову про поділ спільного майна, набутого за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, може відбутися незаконне відчуження такого майна відповідачкою на користь третіх осіб чи реєстрація обтяжень відповідного спірного майна на користь третіх осіб.
Суд зазначає, що метою забезпечення позову у цій справі є збереження зареєстрованого за відповідачкою майна для виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Відповідні заходи забезпечення позову (арешт на спірне майно) лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належним їй майном та жодним чином не впливають на реалізацію права володіння та користування ним.
З огляду на викладене, беручи до уваги викладені у заяві доводи заявника та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку між собою, суд прийшов до висновку про наявність належних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 8 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно із ч.1 ст.154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Тобто, суд має право, однак не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення.
Крім того, підстав вважати, що застосування судом заходів забезпечення позову спричинить відповідачці значні збитки відсутні, а тому відсутні і підстави для застосування судом зустрічного забезпечення позову відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 156, ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи або за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Керуючись ст. ст. 149-153, 247, 258-261, 353 -355 ЦПК України, суд-
Заяву ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Чириком А.І., про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно:
-квартиру, загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 645708046101;
-нежитлове приміщення №XXVII, загальною площею 3,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 660751646101,
що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Роз'яснити, що суд може за вмотивованим клопотанням учасника справи скасувати заходи забезпечення позову; допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Копію ухвали направити сторонам та представникам.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання становить три роки до 24.07.2028.
Повний текст ухвали складено 23.07.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.