Справа № 462/3684/25
22 липня 2025 року Залізничний районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Кирилюка А. І.,
за участю секретаря судового засідання Алеберової Я. Т.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Шпакової Т. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Львові адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,
встановив:
Обґрунтування позову.
Позивач ОСОБА_1 26.05.2025 року (вх. № 11288) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова із позовом до Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради у якому просить суд:
- поновити строк звернення до суду зі скаргою на постанову у справі про адміністративне правопорушення
- скасувати постанову інспектора з паркування Гурського А. Ю. Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури львівської міської ради серія ЛВ №00859561 від 13.05.2025 року, винесену щодо мене, ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 300 грн.00 коп. за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
- закрити справу про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 300 грн. 00 коп. за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є ветераном російсько-української війни, особою з інвалідністю внаслідок війни І групи.
Позивач зазначає, щойому не вдалося припаркувати автомобіль на місці, відведеному для осіб з інвалідністю, оскільки ці місця були відділені шлагбаумом. Попри нормативно передбачений обов'язок виділяти не менше 10% паркувальних місць для осіб з інвалідністю (але не менше 1 місця), ці місця були відділені шлагбаумом. Таким чином, доступу загального для пацієнтів закладу зі статусом осіб з інвалідністю на вказаній території немає.
Окрім цього, зазначає, що Порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі несплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.152-1 КУпАП. Приміткою до ст.152-1 КУпАП встановлено, що положення частини першої цієї статті не застосовується до осіб, які звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів і у випадках зазначених в статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». За таких обставин вважає, що постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки поліцейського не було підстав для її складання через відсутність в діях складу адміністративного правопорушення.
Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Кирилюка А. І.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27.05.2025 року постановлено позовну заяву ОСОБА_1 до Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - залишити без руху.
02.06.2025 року (вх. № 11934) від позивача ОСОБА_1 надійшла заява до Залізничного районного суду м. Львова про усунення недоліків позовної заяви, однак, як вбачається із заяви про усунення недоліків позивачем не було у повній мірі усунуто недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.06.2025 року постановлено позовну заяву ОСОБА_1 до Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - залишити без руху повторно.
05.06.2025 року (вх. № 12299) від позивача ОСОБА_1 надійшла заява до Залізничного районного суду м. Львова про усунення недоліків позовної заяви, з якої вбачається, що останній усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 06.06.2025 року прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17.06.2025 року ухвалено замінити відповідача по справі Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської радина належного відповідача Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.
Позиція сторін по справі.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засідання позовні вимоги підтримав, просив задовольнити покликаючись на викладені у позові обставини.
Уповноважений представник відповідача Шпакова Т. М. просила відмовити у задоволені позову, покликаючись на те, що інспектор діяв правомірно, а викладені у позовній заяві вимоги є безпідставними. Додатково зазначила що на парковці передбачено 9 місць паркування для осіб з інвалідністю, які не є перекриті шлагбаумом та наданала відповідну схему встановлення дорожніх знаків.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу ст. 245, 280 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Згідно повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЛВ №00859561 від 13.05.2025 року, власника транспортного засобу «PEUGEOT» з державним номерним знаком НОМЕР_1 було повідомлено про те, що такий буде притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152 КУпАП (а.с. 5).
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00859561 від 02.06.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб PEUGEOT з державним номерним знаком НОМЕР_1 , на якому 13.05.2025 року о 11:44 год. було здійснено паркування в межах відведеного майданчика для платного паркування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пилипа Орлика, код майданчика для платного паркування В4002, без проведення оплати вартості послуг з користування таким майданчиком в зоні дії знаку 5.43 «Зона стоянки» з табличками 7.14 «Платні послуги» та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). (а.с. 86-87).
У зв'язку із зазначеним на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 300 грн 00 коп.
Окрім цього судом досліджено посвідчення серії НОМЕР_2 , індивідуальну програму реабілітації інваліда №1057, фотоматеріали та інші докази, які містяться у матеріалах справи.
Застосоване судом законодавство та висновки суду.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже законодавчо встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Це означає, що повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів у справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами у адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Так, у постанові Верховного Суду № 560/751/17 від 27.06.2019 року, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Так, за змістом ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
Відповідно до ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Частиною 1 статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.
Окрім цього, згідно з частиною 2 ст.52-2 Закону України «Про дорожній рух», положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами 6 та 7 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.
Згідно з частиною 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Як вбачається із наведених правових норм, безоплатне паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю може здійснюватися виключно в межах місць для стоянки, що визначеними операторами майданчиків для платного паркування та позначені відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою.
Згідно з вимогами розділів 33 та 34 ПДР місця для осіб з інвалідністю позначаються дорожніми знаками 5.42.1 або 5.42.2, якими позначаються місця для паркування із табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», а також дорожньою розміткою 1.35, що безпосередньо позначає місця для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. У випадку розміщення транспортних засобів поза межами місць, призначених для водіїв, які належать до категорії осіб з інвалідністю або осіб, що їх перевозять, - паркування здійснюється на загальних підставах.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України №3353-ХІІ «Про дорожній рух»: «Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю, щодо дотримання законодавства про дорожній рух».
Пунктом 8.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР) передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальникам.
Пунктом 33.5.43 ПДР передбачено дорожній знак 5.43 «Зона стоянки», який позначає початок зони, де дозволено стоянку на проїзній частині або вздовж проїзної частини за умов, що зазначаються на знаку або додаткових табличках під ним.
Відповідно до пункту 33.7.14 ПДР України, табличка 7.14 «Платні послуги» застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 або 5.43 для позначення місць, майданчиків або зони стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування, а також із знаками 6.6, 6.11 і 6.21, де послуги надаються тільки на платній основі.
Згідно з пунктом 33.7.6.1 ПДР України таблички 7.6.1-7.6.7 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку». Застосовуються із знаком 5.43 для позначення способу поставлення транспортного засобу на стоянці біля тротуару або з його використанням. Табличка 7.6.1 позначає, що всі транспортні засоби повинні бути поставлені на стоянку на проїзній частині вздовдж тротуару.
Згідно з вимогами абз. 4 п. 4 Правил паркування транспортних засобів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (далі - Правила паркування), відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Порядок надання пільг власникам транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування та на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги щодо зберігання транспортних засобів (крім автостоянок - гаражних кооперативів), визначається Кабінетом Міністрів України (ч.11 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Згідно з п. 2 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ від 25.05.2011 № 585 (далі по тексту Порядок № 585), право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається, зокрема, водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).
Як встановлено пунктом 5 Порядку № 585, безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак Водій з інвалідністю.
Даючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 2 ст. 2 та ч. 1 ст. 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 245 КУпАП передбачає, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суд враховує, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
З долучених до відзиву фотоматеріалів вбачається, що транспортним засобом PEUGEOT з державним номерним знаком НОМЕР_1 було здійснено стоянку на платній стоянці, однак оплату не здійснено. Наведене підтверджує, що позивачем дійсно допущено порушення вимог Правил дорожнього руху. Разом з цим з долученої копії схими встановлення дорожніх знаків вбачається, що на платній парковці передбачено місця для інвалідів, якими позивач не скористався для паркування. Доказів, які б свідчили що такі місця були не доступні через встановлений шлагбаум позивачем не надано, тому суд такі твердження позивача не може брати до уваги.
З урахуванням наведеного, інспектором з паркування було належним чином розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
Так позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставини, викладені в оскаржуваній постанові та факт відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач не спростував правомірності ухваленої постанови щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 152-1 КУпАП України.
Таким чином, підстави позову, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП України, останнім не спростовано. З огляду на зазначене суд вважає, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити.
У зв'язку із відмовою в позові судові витрати зі сплати судового збору до відшкодування позивачу не підлягають (ст.139 КАС України).
Керуючись ст. 286 КАС України, суд, -
ухвалив:
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1).
Повний текст судового рішення складено 23.07.2025 року.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: