Справа № 645/1340/24
Провадження № 2/645/1922/25
23 липня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Спесивцева О.В.,
за участю секретаря судових засідань - Асєєвої К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.12.2009 по 31.01.2022 у загальному розмірі 56399,46 грн., а також просив стягнути сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІ від 09.11.2017 року та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630. Проте, обов'язку щодо повної та своєчасної сплати за надані послуги відповідач не здійснює, що призвело до утворення заборгованості за період з 01.12.2009 по 31.01.2022 в розмірі 56399,46 грн. У зв'язку з викладеним представник позивача звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Заочним рішенням від 22.04.2024 позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.12.2009 року по 31.01.2022 року у розмірі 56399 грн. 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. 00 коп.
29.04.2025 на адресу суду надійшла заява відповідача ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тарасенко Віри Юріївни про перегляд заочного рішення від 22.04.2024.
Ухвалою від 07.05.2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення від 22.04.2024 року. Цивільну справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача - адвокатом Тарасенко В.Ю. надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість.
В обґрунтування відзиву вказує, що між відповідачем та позивачем не укладено договору про надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води, не надано жодних доказів фактичного надання цих послуг саме позивачем (копій актів початку/закінчення опалювального сезону тощо). Також зазначає, що розмір заборгованості, який позивач просить стягнутий з відповідача, не відповідає дійсному її розміру, зазначеного у квитанціях позивача. У останній квитанції про оплату заборгованості за березень 2025р. загальна сума заборгованості за теплопостачання на гарячу воду вказана 6102,60 грн., при цьому невідомо звідки позивач взяв суму за попередній період у розмірі 56399,46 грн., яку просить стягнути з відповідача. Також вказує, що позивачем при зверненні до суду пропущений трирічний строк позовної давності по стягненню заборгованості за період з 01.12.2009 р. по 31.01.2022р. В зв'язку з чим, представником відповідача окремо подано до суду заява про застосування до позовних вимог КП «ХТМ» строку позовної давності.
У наданих до суду письмових поясненнях представник відповідача - адвокат Тарасенко В.Ю., додатково вказала, що надана позивачем Відомість про нарахування та оплату за послуги теплопостачання та підігрів води з урахуванням строків позовної давності не містить інформацію про нарахування щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , але відповідач за реєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 . До квартири АДРЕСА_3 відповідач жодного відношення немає. Він не є власником і не зареєстрований за цією адресою. Він не знає, наявна там заборгованість чи ні, але сплачувати чужу заборгованість за чужою адресою у відповідача обов'язку немає. Також вказує, що у розрахунках позивача не враховані суми, які вже були стягнені з нього за спірний період ВДВС у період до того часу, поки не було скасоване заочне рішення по даній справі і просить їх потрібно врахувати.
Позивач з письмовою відповіддю на відзив не звертався.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.
Представник позивача у судове засідання 23.07.2025 року не прибув, у позовній заяві просив провести розгляд справи без його участі.
Представник відповідача надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи без її участі та участі відповідача.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Так, статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 11 ЦК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, на час виникнення спірної заборгованості регулювалися Законом України № 1875-ІV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 1875-ІV), що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 вказаного Закону встановлено, що:
житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Статтею 3 цього Закону визначені предмет його регулювання і суб'єкти у сфері житлово-комунальних послуг. Так, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За даними, які містяться в матеріалах справи, КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення, згідно із Законом України № 1875-ІV, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, Правилами надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, Правилами надання послуг з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1182, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами, які отримують ці послуги.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у багатоквартирні будинки м. Харкова КП «Харківські теплові мережі» здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року.
Матеріалами справи підтверджено, що КП «Харківські теплові мережі» постачало теплову енергію у житлове приміщення за адресою : АДРЕСА_2 . Доказів відмови власників/ користувачів приміщення від її отримання матеріали справи не містять та сторонами не надано.
Згідно відомості про нарахування та оплату за послуги теплопостачання та підігрів води за адресою : АДРЕСА_1 , заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі» за період з 01.12.2009 по 31.01.2022 складає загалом 56399,46 грн.
Надана відповідачем копія квитанції КП «Харківські теплові мережі» за березень 2025 року не суперечить інформації, яка вказана у наданій позивачем відомості, оскільки надана квитанція стосується іншого приміщення, а саме за адресою АДРЕСА_1 .
З приводу доводів відповідача щодо відсутності у нього обов'язку оплачувати вказані послуги, оскільки договір із позивачем він не укладав, а квартира АДРЕСА_3 , йому не належить та він у ній не зареєстрований, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1875-ІV індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пп. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України № 1875-ІV індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 статті 12 Закону України № 1875-ІV передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України № 1875-ІV споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України № 1875-ІV дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відтак за змістом наведеної норми суб'єктами солідарної відповідальності за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг є мешканці житла, які не є індивідуальним споживачем таких послуг в розумінні Закону про житлово-комунальні послуги.
Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016 року по справі №6-2951цс15 роз'яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково.
В зв'язку з чим, факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі №910/7968/19, від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.
Статтею 67, 68 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
За вимогою ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Як вбачається з Довідки про реєстрацію місця проживання особи, згідно відомостей Департаменту реєстрації Харківської міської ради, місце проживання відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 . Також, згідно Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м.Харкова, станом на 01.04.2017 року місце проживання відповідача було також зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 .
Надана представником відповідача копія паспорту відповідача з відміткою про реєстрацію місця його проживання за іншою адресою ( АДРЕСА_1 .), не спростовує факту реєстрації відповідача у спірний період саме за адресою АДРЕСА_1 , оскільки відповідна відмітка у паспорті датована 06.09.2006 року. Доказів, які б підтверджували реєстрацію місця проживання відповідача станом на час спірних правовідносин за іншою адресою ніж вказано у Реєстрі територіальної громади м.Харкова матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
При цьому, користування відповідачем також іншим приміщенням та оплати комунальних послуг за нього, не звільняє його від обов'язку сплачувати відповідні послуги за житло, в якому він проживає та/або зареєстрований у вказаному житлі, що визначено ч. 3 ст. 9 Закону України № 1875-ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст.611 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість до теперішнього часу боржником не погашена.
Відповідач не надав доказів необґрунтованості нарахованих сум, не надав свого розрахунку, тому суд погоджується з розрахунком позивача.
Разом з цим, відповідач подав заяву, в якій просив застосувати строки позовної давності до вимог КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання.
Стосовно позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
Тобто, Закон установлює, що: "під час дії карантину, строки, визначені статтею 257 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину".
З цього слідує, що у разі закінчення процесуального строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення "Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню.
Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину (02 квітня 2020 року), пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою 12.03.2024 року та період нарахування останнім заборгованості, що становить з 01.12.2009 по 31.01.2022 року, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з 01.12.2009 по 30 березня 2017 року (оскільки нарахування за послуги здійснюється станом на 01 число місяця) позивачем пропущено.
Як вбачається з матеріалів справи, КП «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з вказаним позовом 12.03.2024 року, тобто у межах трирічного строку давності та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" за період з 01.04.2017 року по 31.01.2022 року, в межах позовних вимог, розмір заборгованості за опалення та гарячу воду складає 30515,81 грн.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з наведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду, які нараховано за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року, сума яких складає 30515,81 грн., є обґрунтованими та доведеними.
Разом з тим, як вказував представник відповідача, на виконання заочного рішення суду у справі №645/1340/24, яке було скасовано, з відповідача в порядку примусового виконання рішення суду було стягнуто частину заборгованості за опалення та гарячу воду у загальному розмірі 2151,02 грн. а саме 26.04.2025 року у сумі 1363,10 грн. (квитанція АТ «Приватбанк») та 28.04.2025 року у сумі 787,92 грн. (квитанції АТ «Універсал Банк»).
Таким чином, враховуючи факт часткової сплати відповідачем суми заборгованості, суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає примусовому стягненню з відповідача складає 28364,79 грн. (30515,81 грн. - 2151,02 грн.).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості в 28364,79 грн.
Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, з матеріалів справи вбачається, що КП «Харківські теплові мережі», звертаючись до суду із позовом, сплатило 3028 грн. судового збору.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, за рахунок відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1522,78 грн. (3028 х 50,29%).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги за опалення та гарячу воду за період з 01.04.2017 по 31.01.2022 у сумі 28364 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят чотири) грн. 79 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1522 (одна тисяча п'ятсот двадцять дві) грн. 78 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», р/р НОМЕР_1 в ФХОУ ОАО «Державний ощадний банк України», ЄДРПОУ 31557119, юридична адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11.
Представник позивача - Редька Сергій Іванович, довіреність № 01-40/9514/108 від 05.09.2023, адреса листування 61091, м. Харків, вул. Каденюка, 11/1.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Представник відповідача - адвокат Тарасенко Віра Юріївна, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2775, видаде Радою адвокаті Полтавської області 23.04.2019 року.
Повний текст рішення складено 23.07.2025 року.
Головуючий суддя О.В. Спесивцев