15 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3260/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокурора - Штін Д. С.,
позивачів - Павлюк В. С., Курлович О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1"
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 (суддя Пінтеліна Т. Г.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 (судді: Поліщук Л. В. - головуючий, Богатир К. В., Таран С. В.) у справі
за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальна установа "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради",
про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди,
У липні 2024 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" (далі - ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1") про стягнення з відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради заборгованості за договором оренди від 14.05.2021 № 176/2018 в сумі 130 924,32 грн і 6813,73 грн пені, розірвання договору оренди від 21.06.2018 № 176/2018 (у новій редакції - договір оренди від 14.05.2021 № 176/2018) двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 м2, розташованої за адресою: просп. Академіка Глушка, 17-В, укладеного між ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" і Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі - договір оренди, спірний договір), та зобов'язання повернути вказаний об'єкт оренди територіальній громаді м. Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому воно одержало його в оренду, шляхом підписання акта приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди в частині повної та своєчасної сплати орендної плати у період з березня 2022 року по червень 2024 року, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання і повернення об'єкта оренди, а також стягнення заборгованості та пені у заявлених сумах.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 закрито провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості за договором оренди у сумі 130 924,32 грн і 6 813,73 грн пені у зв'язку зі сплатою цих сум відповідачем після відкриття провадження у справі згідно з платіжними інструкціями від 07.09.2024 № 48, від 07.09.2024 № 49.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 08.04.2025, розірвано спірний договір та зобов'язано відповідача повернути територіальній громаді м. Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради орендоване майно. Здійснено розподіл судових витрат.
Судові рішення вмотивовані обставинами істотного порушення відповідачем умов спірного договору оренди, а саме несплати орендної плати за договором у період із березня 2022 року по червень 2024 року, що є підставою для розірвання такого договору в судовому порядку та повернення об'єкта оренди позивачеві. Суди урахували, що сплата заборгованості з орендної плати після відкриття провадження у справі не може виправдовувати бездіяльність відповідача як господарюючого суб'єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів за договором, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції і постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у цій справі та прийняти нове рішення, яким у позові прокурора відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме порушення судами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19; статей 11, 263 Господарського процесуального кодексу України (фактично цитує статтю 236 Господарського процесуального кодексу України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17; статті 263 Господарського процесуального кодексу України (фактично цитує статтю 236 Господарського процесуального кодексу України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.08.2020 № 905/1353/19, від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20, від 30.03.2021 у справі № 380/1563/20, від 21.09.2021 у справі № 420/4649/19, від 01.02.2022 у справі № 280/8281/20, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21, від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20, від 18.04.2018 у справі № 911/916/17, від 10.10.2018 у справі № 909/1046/16, від 10.07.2018 у справі № 905/2567/17, від 08.05.2018 у справі № 924/327/17, від 26.06.2018 у справі № 922/1899/16, від 12.04.2018 у справі № 914/802/17, від 22.02.2018 у справі № 34/3-8/160, від 15.02.2018 у справі № 903/162/17, від 21.11.2018 у справі № 921/716/17-г/17, від 29.03.2018 у справі № 7/163, від 29.05.2018 у справі № 910/4019/17, від 10.04.2018 у справі № 7/188, від 14.03.2018 у справі № 912/4254/16, від 26.06.2018 у справі № 910/22867 (номер зазначено частково, повний номер справи № 910/22867/15); статей 12, 263 Господарського процесуального кодексу (фактично цитує статтю 236 Господарського процесуального кодексу України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/879/18.
Від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а ухвалені судові рішення у справі - без змін як законні та обґрунтовані.
Від ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.
Як установили попередні судові інстанції та це підтверджено матеріалами справи, відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради 23.02.2018 зареєстровано право власності на двоповерхову нежитлову будівлю загальною площею 113,4 м2 за адресою: м. Одеса, просп. Академіка Глушка, 17-В (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1495974951101).
21.06.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавцем) і ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" (орендарем) укладено договір оренди нежитлової будівлі № 176/2018, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлову двоповерхову будівлю, загальною площею 113,4 м2, розташовану за адресою: м. Одеса, просп. Академіка Глушка, 17-В.
21.06.2021 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради і ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" підписано акт прийому-передачі нежитлової будівлі, який є невід'ємною частиною вказаного договору оренди.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.10.2020 № 384 закріплено за Комунальною установою "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" (далі - КУ "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради") на праві оперативного управління нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Одеси приміщення, окремо розташовані будівлі та споруди, які не перебувають на балансі інших комунальних підприємств та установ Одеської міської ради, згідно з переліком, серед яких, спірна будівля.
14.05.2021 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" укладено додаткову угоду № 1 до договору від 21.06.2018 № 176/2018, згідно з якою внесено зміни до договору з метою приведення договору у відповідність до строку оренди, передбаченого частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ шляхом викладення його в новій редакції.
Так, 14.05.2021 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавцем) та ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси у новій редакції (нова редакція договору від 21.06.2018 № 176/2018), об'єктом оренди за яким згідно з пунктом 4.1 розділу І "Змінювані умови договору" (далі - Умови) є двоповерхова нежитлова будівля, загальною площею 113,4 м2, розташована за адресою: просп. Академіка Глушка, 17-В.
Відповідно до пункту 3.3 Умов балансоутримувачем є КУ "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради".
Згідно з пунктом 6 Умов вартість вказаного майна становить 716 095,00 грн без ПДВ.
Вказане приміщення передано для розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (пункт 7 Умов).
Місячна орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади міста Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради № 4214-УП, та становить 4773,97 грн без ПДВ - дата визначення ринкової вартості майна 28.02.2018, що є датою визначення орендної плати за базовий місяць оренди; 5914,95 грн без ПДВ - орендна плата за перший місяць оренди з 14.05.2021 (індекс інфляції з 28.02.2018 - 14.05.2021) - 1,239 (пункт 9.1 Умов).
Згідно з пунктом 12 Умов договору перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором оренди від 21.06.2018 № 176/2018, до якого вносяться зміни шляхом викладення його в новій редакції. Термін дії договору до 20.06.2023 (включно) (пункт 12.1 Умов договору).
У пункті 2.1 Незмінюваних умов договору оренди від 21.06.2018 № 176/2018 (у новій редакції договір оренди від 14.05.2021 № 176/2018 (далі - Незмінювані умови)) передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання передачі майна. Акт приймання передачі майна підписується між орендарем і орендодавцем одночасно з підписанням договору.
Відповідно до пункту 3.1 Незмінюваних умов орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 3.2 Незмінюваних умов визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що публікується у поточному місяці.
За положеннями пунктів 3.3, 3.7 Незмінюваних умов орендар сплачує орендну плату орендодавцю щомісяця до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики.
Згідно з пунктом 3.9 Незмінюваних умов зазначеного договору оренди на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Відповідно до пункту 3.11 Незмінюваних умов припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Водночас у пункті 4.1 Незмінюваних умов сторони передбачили, що у разі припинення договору орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем було проведено капітальний ремонт, - то разом із таким капітальним ремонтом; сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховані до дати, що передує даті повернення майна з оренди; відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на випадки погіршення стану або втрати орендованого майна), або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід'ємних поліпшень/капітального ремонту.
Договір оренди укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (пункт 12.1 Незмінюваних умов).
За змістом пункту 12.7 Незмінюваних умов договору оренди цей договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням майна виконанням умов цього договору (пункти 12.7.1, 12.7.4).
Відповідно до пункту 12.8 Незмінюваних умов договору оренди про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, орендодавець повідомляє орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п'яти робочих днів якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення. Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання орендодавцем орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.
Наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради "Про перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану за договором оренди від 21.06.2018 № 176/2018 (нова редакція 14.05.2021) нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, просп. Академіка Глушка, 17-В" від 25.07.2022 № 346 встановлено здійснити перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану та визначено нараховувати орендну плату у розмірі 50 % розміру орендної плати, з урахуванням її індексації, яка передбачена договором оренди.
Суди зазначили, що прокурор вказував, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертався до відповідача з повідомленням від 15.08.2023 № 0613/1792, в якому повідомляв відповідача про необхідність 23.08.2023 о 15:00 годині забезпечити доступ працівникам департаменту та балансоутримувачу до об'єкта оренди для комісійного обстеження з метою перевірки виконання умов договору.
В акті комісійного обстеження спірної нежитлової будівлі від 23.08.2023 зазначено, що приміщення зачинено, доступ до будівлі орендарем не надано (Департамент комунальної власності Одеської міської ради направляв ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" повідомлення від 15.08.2023 № 01-13/1792 щодо доступу до будівлі), об'єкт оренди не застраховано (Департамент комунальної власності Одеської міської ради направляв ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" листи від 06.03.2023 № 01-13/385, від 06.06.2023 № 01-13/1226 щодо необхідності застрахувати об'єкт оренди) та наявна заборгованість з орендної плати.
В акті комісійного обстеження спірної нежитлової будівлі від 17.06.2024 також зафіксовано, що об'єкт оренди зачинено, доступ до приміщення відсутній, наявна заборгованість з орендної плати.
Посилаючись на неналежне виконання орендарем зобов'язань за спірним договором, прокурор звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з позовом у цій справі, в якому просив стягнути з ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" 130 924,32 грн заборгованості за договором оренди, а також 6813,73 грн пені, розірвати договір оренди та повернути об'єкт оренди. Підставою для розірвання позову прокурор визначив, зокрема, несплату орендної плати, нарахованої за період березень 2022 року-червень 2024 року.
Вирішуючи спір, попередні судові інстанції зазначили, що підставою для дострокового розірвання договору оренди комунального майна може бути належним чином доведене невиконання орендарем зобов'язань, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", або договором оренди.
Попередні судові інстанції установили, що нарахована у цей період та заявлена прокурором сума заборгованості з орендної плати і пені повністю сплачена орендарем після звернення прокурора з позовом, що й стало підставою для закриття провадження у справі в цій частині, що не оскаржується скаржником.
Поряд із цим, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, урахувавши положення статей 611, 651, 785 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та судову практику суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, господарські суди визнали, що така обставина як систематична несплата орендної плати у визначені строки, що має місце у наведеному випадку, є достатньою підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди комунального майна і повернення орендованого майна територіальній громаді і обставина погашення заборгованості лише після відкриття провадження у цій справі наведеного не спростовують.
Суди попередніх інстанцій звернули увагу, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 925/421/21, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов'язань, в тому числі несплата інших обов'язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов'язкових платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб'єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.
У справі, що розглядається, попередні судові інстанції зазначили, що, укладаючи спірний договір оренди, орендар розраховував отримати у користування нежитлові приміщення, а орендодавець, у свою чергу, мав на меті своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі відповідно до умов договору. Однак, як установили суди, відповідач не виконував належно зобов'язання за договором оренди щодо своєчасної сплати орендної плати у період із березня 2022 року по червень 2024 року, що носило систематичний характер та є істотним порушенням умов спірного договору. За таких обставин, суди дійшли висновку, що спірний договір підлягає розірванню на вимогу орендодавця відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, а орендоване комунальне майно поверненню територіальній громаді.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на судові рішення у справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами в оскаржених судових рішеннях правозастосування та їх висновки, покладені в основу таких рішень у цій справі, не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції у вказаних скаржником справах, оскільки підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас висновки у зазначених справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Крім того, окремі частково процитовані скаржником висновки Верховного Суду (зокрема у постанові у справі № 903/879/18 у спорі про стягнення заборгованості за договором поставки) стосуються процесуальних дій суду, загальних підходів до оцінки доказів при з'ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Поза тим, через відмінність характеру спірних правовідносин, установлених судами обставин та застосованих правових норм, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо принципу "належного урядування", наведені ним у перелічених у касаційній скарзі постановах.
У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, доводів сторін, з урахуванням судової практики суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, свідчать про доведеність прокурором підстав для розірвання спірного договору оренди у судовому порядку та повернення орендованого комунального майна з підстав порушення відповідачем умов спірного договору щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за орендоване комунальне майно, а саме несплату орендної плати упродовж березня 2022 року-червня 2024 року, що носило систематичний характер та є істотним порушенням у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Водночас, переглядаючи справу в апеляційному порядку відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції надав оцінку аргументам учасників справи, зокрема, й відповідача, навівши у оскаржених судових рішеннях мотиви їх відхилення. Зокрема, суд відхилив посилання скаржника на відсутність повідомлень орендодавця про проведення перевірки об'єкта оренди та сповіщення орендаря про порушення договору, з огляду на те, що вказані обставини не спростовують достеменно встановленого судами факту допущеного відповідачем систематичного порушення договірних зобов'язань у період дії договору щодо своєчасного внесення орендної плати, що є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди та повернення спірного нежитлового приміщення територіальній громаді. Також суд визнав безпідставним посилання апелянта на невикористання відповідачем можливості, передбаченої чинним законодавством щодо стягнення заборгованості з оплати орендної плати в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, зазначивши, що невикористання відповідачем такої можливості не позбавляє його права звернутись до суду із відповідним позовом.
Відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, встановлені судами, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо його незаконності та необґрунтованості, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з судовими рішеннями або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в таких рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Доводи скаржника фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу судового рішення про задоволення позову та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи та оцінкою наявних у справі доказів. Однак, як уже зазначалося, з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції до повноважень Верховного Суду не належить переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 і рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі № 916/3260/24.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 і рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі № 916/3260/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак