58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
22 липня 2025 року Справа № 926/133/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча,
секретар судового засідання Голіней Я.І.,
за участю представників:
позивача: Смотр Д.М.
відповідача: Іванов С.В.
розглянув заяву (вх.№2311) від 11.07.2025 про розстрочення виконання судового рішення
у справі за позовом Чернівецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест»
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 2 109 565, 20 грн
В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.05.2025 задоволено позов Чернівецької міської ради та стягнуто на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест» безпідставно збережені кошти в сумі 2 109 565,20 грн на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/ Чернівецька ТГ/, код ЄДРПОУ 37836095, р/р №UA618999980314010611000024405, Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200 та 25 314,78 грн судового збору на розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок UA288201720344210002000042806 ДКСУ м. Києва, код 04062216.
11.06.2025 на виконання вищевказаного рішення видано судовий наказ.
11.07.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест» надійшла заява (вх.№2311) про розстрочення виконання рішення суду від 15.05.2025 на дванадцять місяців рівними частинами починаючи з 15.08.2025 відповідно до наступного графіку: 150000,00 грн - 15.08.2025; 150000,00 грн - 15.09.2025; 150000,00 грн - 15.10.2025; 150000,00 грн - 15.11.2025; 150000,00 грн - 15.12.2025; 150000,00 грн - 15.01.2026; 150000,00 грн - 15.02.2026; 150000,00 грн - 15.03.2026; 150000,00 грн - 15.04.2026; 150000,00 грн - 15.05.2026; 150000,00 грн - 15.06.2026; 118032,53 грн - 15.07.2026.
В обґрунтування даної заяви представник відповідача посилається на складну економічну ситуацію в державі та війну, що негативно впливає на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест» немає можливості одразу сплатити заборгованість по рішенню суду.
Ухвалою суду від 11.07.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест» про розстрочення виконання судового рішення призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.07.2025.
Представник позивача у запереченнях від 21.07.2025 щодо розстрочення виконання рішення суду заперечує, зазначаючи, що відповідач жодним чином не підтвердив факт неможливості погашення заборгованості. Воєнні дії не відбувалися на території, де зареєстрований відповідач, де знаходиться його майно та де він здійснює свою господарську діяльність.
Оскільки відповідач добровільно не виконує рішення суду, позивач звернувся із судовим наказом про стягнення заборгованості до приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області, який постановою від 24.06.2025 відкрив виконавче провадження №78449326.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про його нездатність виконати судове рішення у повному обсязі. Жодних документів, які б підтверджували складний фінансовий стан, витрати, наявність чи відсутність доходу не додано до заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Розглянувши у судовому засіданні 22.07.2025 заяву про розстрочення виконання рішення суду та додані до неї матеріали, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Відповідно до ч. ч. 2, 7 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Враховуючи, що відстрочка та розстрочка судового рішення продовжує період відновлення порушеного права стягувача (в разі задоволення судом відповідних заяв), в цілях вирішення питання про можливість їх надання судом, а також визначення строку продовження виконання судового рішення, суди повинні брати до уваги закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, при цьому, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..». У системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, присудженого до виконання. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки або розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2018 у справі № 905/915/17.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року).
Відповідач просить розстрочити виконання судового рішення, обґрунтовуючи це складною економічною ситуацією в державі, війною, яка негативно впливає на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю “Текстильінвест» відсутня можливість одразу сплатити заборгованість за рішенням суду.
Жодних доказів, які б свідчили про складне матеріальне становище та на підтвердження своєї неплатоспроможності (довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, докази відсутності майна у власності, докази заборгованості перед іншими кредиторами чи з заробітної плати тощо) відповідач суду не надав.
Введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Суд вважає, що в ході розгляду заяви відповідачем не доведено належними та допустимими доказами існування обставин, які в розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами для розстрочення виконання рішення суду у даній справі.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що доводи відповідача не є обставинами, які унеможливлюють своєчасне виконання рішення в справі №926/133/25, тому суд відмовляє у задоволені заяви про розстрочення виконання рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 232, 234, 235, 255, 256, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення відмовити.
Повний текст ухвали складено 23.07.2025
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.І. Ніколаєв