15 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1084/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Бортик Р.О.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв України, 68; e-mail: tangreen@ukr.net; код ЄДРПОУ 43981849) до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) про відшкодування збитків в розмірі 5533666,00 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків в розмірі 5533666,00 грн.
В обґрунтування позову заявник посилається на те, що він зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на території міста Миколаєва. За ствердженням позивача, з метою досягнення статутних цілей позивач придбав будівлі та споруди. Зокрема, позивачу на праві власності належать автоцентр загальною площею 1460,3 кв.м. літ.А-2; трансформаторна підстанція літ. Б; замощення І, ІІ та огорожі № 1 за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 68, право власності на які зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з відповідного реєстру.
Як вказує позивач, 24.02.2022 року держава російська федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію. У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Позивач зазначає, що з початку повномасштабної війни зафіксовано численні випадки руйнувань цивільної інфраструктури (у т.ч. житлової забудови), освітніх закладів, вбивств цивільного населення (фактично мирних жителів) і мародерства з боку військовослужбовців збройних сил російської федерації на захопленій території України.
Як вказує позивач, 18.07.2022 року в ході ракетного обстрілу з боку рф було здійснено влучання ракети в об'єкт нерухомості, який належить ТОВ "М Моторс-2". Одразу після вказаної події правоохоронними органами, органами місцевого самоврядування та органами державної служби з надзвичайних ситуацій Миколаївської області було здійснено виїзд на місце події та був зафіксований факт кримінального правопорушення, а саме зафіксовано, що 03.08.2022 невстановлені військовослужбовці зс рф, із невстановленої зброї, здійснили обстріл цивільної інфраструктури Центрального району м. Миколаєва Миколаївської області, внаслідок якого пошкоджено нежитлове приміщення за адресою (у тому числі) пр-т Героїв України, 68, внаслідок чого пошкоджено адміністративну будівлю ТОВ "М Моторс-2". За даним кримінальним правопорушенням слідчим відділом поліції №1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївської області, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням №22022150000001115 від 18.07.2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статтею 438 Кримінального кодексу України.
Наразі позивач зазначає, що в результаті вищевказаного ракетного обстрілу з боку рф він зазнав суттєвих матеріальних збитків у вигляді руйнування будівель та споруд належних йому на праві власності. Розмір матеріального збитку (шкоди), завданого в результаті збройної агресії рф для позивача визначено за висновком про оцінку реальних збитків громадському будинку, який належить ТОВ "М Моторс-2" за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 68, внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів, спричинених збройною агресією російської федерації, складений судовим експертом Регіональної Торгово-Промислової Палати Миколаївської області Шапошниковою Е.О. від 22.07.2024. За ствердженням позивача, розмір реальних збитків склав 5533666,00 грн.
Посилаючись на положення ст.ст. 22, 317, 321, 386, 1166 ЦК України, позивач вказує, що знищення належного йому на праві власності майна порушує відповідне право власності заявника, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Як вказує позивач, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 р. військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України. Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 р. у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України. Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 р., якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. «Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р., а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
На думку позивача, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої «спеціальної воєнної операції» є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Позивач вказує, що відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди. Згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, позивач вважає дії відповідача щодо бомбардування об'єкту нерухомості, який належить позивачу, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Позивач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц, зазначає, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Як вказує позивач, преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Наразі позивач вважає, що протиправність діяння відповідача як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Посилаючись на правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. При цьому, необхідно враховувати ту обставину, що держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. При цьому, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
За таких умов позивач вважає, що пред'явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
За ствердженням позивача, саме в результаті збройної агресії (артобстрілу) російської федерації, внаслідок артилерійського (ракетного) обстрілу російськими військами 18 липня 2022 року пошкоджено нерухоме майно, що знаходиться у власності ТОВ "М Моторс-2", та було розташоване за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Героїв України, 68. Дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої «спеціальної воєнної операції» та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоди слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної «спеціальної воєнної операції». Отже, на думку позивача, відповідачем у цій справі правомірно є держава росія в цілому, як специфічний суб'єкт правовідносин, оскільки здійснення «спеціальної воєнної операції» було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.
Як вважає позивач, щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного позивач вважає, що саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Такий висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 р. у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 року у справі №686/10520/15-ц.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що ним доведено причинний зв'язок між винними діями відповідача, що виражались у відповідній військовій агресії та її наслідками, в результаті яких позивач зазнав матеріальної шкоди (реальних збитків), на загальну суму 5533666,00 грн.
Позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», вказує, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 року держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції. Згідно ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Як вказує позивач, посилаючись на правовий висновок, викладений у Постанові КЦС ВС від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ. Позивач зазначає, що у постановах від 18.05.2022 у справах у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Позивач зазначає, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації. У зв'язку з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану. Згідно листа Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно- правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права. Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією. Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється. На цих підставах позивач не зазначав поштову адресу відповідача, оскільки фактичне листування із останнім неможливе.
З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з держави російська федерація матеріальну шкоду в розмірі 5533666,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2024 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" (вх. № 10816/24) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 1 ст. 164 ГПК України не надано належних доказів на підтвердження надіслання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
19.09.2024 р. від представника позивача Бортика Р.О. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 11222/24), та надано докази надіслання позовної заяви з нотаріально засвідченим перекладом і додатками поштовим відправленням на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Молдова.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2024 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1084/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 24.10.2024р. о 10:30.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 р. у справі № 915/1084/24 підготовче засідання відкладено на 12.12.2024 р. о 10:15, з огляду на неявку у підготовче засідання представника відповідача та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов, а також з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи.
10.12.2024 р. від представника позивача Бортика Р.О. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 15561/24), згідно з якою до матеріалів справи надано докази надіслання поштовим відправленням на адресу посольства Російської Федерації у Республіці Молдова копій ухвал Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2024 р. та від 24.10.2024 р. з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову та скріншот з електронної пошти позивача на підтвердження направлення на електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації копії позовної заяви з додатками документів та вказаних ухвал суду.
Під час підготовчого засідання 12.12.2024 р. судом встановлено відсутність доказів отримання відповідачем направлених позивачем документів та ухвал суду. Також представник позивача не заперечував щодо продовження строку підготовчого провадження у справі № 915/1084/24 з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2024 р. у справі № 915/1084/24 підготовче засідання відкладено на 20.03.2025 р. об 11:00, з огляду на неявку у підготовче засідання представника відповідача та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов, а також з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, вирішено розгляд справи здійснити у розумний строк, понад встановлений ГПК України.
26.12.2024 р. від представника позивача Бортика Р.О. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 16332/24), згідно з якою заявником надано докази надіслання поштовим відправленням на адресу посольства Російської Федерації у Республіці Молдова копії ухвали суду від 12.12.2024 р. з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову та скріншот з електронної пошти позивача на підтвердження направлення на електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації копії позовної заяви з додатками документів та вказаних ухвал суду.
18.03.2025 р. від представника позивача Бортика Р.О. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 4149/25), згідно з якою заявник просить провести підготовче засідання без участі представника позивача у зв'язку із його зайнятістю в іншій судовій справі в Київському апеляційному суді, при цьому заявник просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.03.2025 р. у справі № 915/1084/24 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті на 12.05.2025 року о 10:00.
08.04.2025 р. від представника позивача Бортика Р.О. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 5339/25), згідно з якою заявником надано докази надіслання поштовим відправленням на адресу посольства Російської Федерації у Республіці Молдова копії ухвали суду від 20.03.2025 р. з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову та скріншот з електронної пошти позивача на підтвердження направлення на електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації копії позовної заяви з додатками документів та вказаних ухвал суду.
У судовому засіданні господарського суду 12 травня 2025 року по справі №915/1084/24 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 15 травня 2025 року о 10 год. 20 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, при цьому, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання судом ухвали на адресу відповідача, господарський суд вважав за необхідне здійснити повідомлення відповідача про розгляд даної справи шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
В судове засідання, призначене на 12.05.2025, представник відповідача не з'явився.
Відповідач Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд зазначає, що позивач визначив відповідачем Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, адресу місцезнаходження відповідача позивач вказав: вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 367 ГПК України визначено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на триваючу широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє станом на цей час.
Відповідно до п.1.7. Розділу І Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 №1092/5/54 (далі - Інструкція), суди України з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах взаємодіють з іноземними компетентними органами через міжрегіональні управління та Міністерство юстиції України.
Згідно з п/п 1.11.5. п.1.11. Розділу І Інструкції міжрегіональні управління, зокрема, готують роз'яснення та надають методичні рекомендації судам України щодо надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах.
При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, на території суверенної держави Україна.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Окрім цього, АТ «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, починаючи з 25.02.2022 фактично припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв'язку.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
05.02.2023 набрав чинності Закон України № 2855-IX від 12.01.2023 «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» згідно якого Верховною Радою України постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 9, ст. 66).
Разом з тим, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Проте, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформацією про розгляд справи на сайті Судової влади України.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За наведених обставин, з огляду на відсутність у суду можливості для направлення ухвал суду безпосередньо на адресу відповідача, з метою повідомлення останнього про розгляд справи та дати судових засідань судом були розміщені відповідні оголошення на сайті Судової влади України.
Окрім того, з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, судом було зобов'язано позивача як зацікавлену особу здійснити нотаріально засвідчені переклади на російську мову ухвал господарського суду про відкриття провадження по справі та про відкладення розгляду справи з метою їх подальшого направлення на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Молдова. Про відповідне направлення копій ухвал суду з нотаріально засвідченим перекладом позивачем до суду надані відповідні докази.
Також позивачем вчинено дії, направлені на повідомлення відповідача про хід судового процесу шляхом направлення на електронну адреси Міністерства юстиції Російської Федерації info@minjust.gov.ru позовної заяви з додатками, а також копій ухвал суду.
Крім того, всі процесуальні документи суду у даній справі № 915/1084/24 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень" та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
В даному випадку при розгляді справи суд виходить «презумпції обізнаності» відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов'язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.
Наразі неявка відповідача в даному випадку не може перешкоджати реалізації гарантованого Конституцією України та міжнародними актами права осіб на доступ до правосуддя. Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від відповідача не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у ній матеріалами.
Положеннями ст.ст. 165, 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами. Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому судом враховано, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" є власником об'єкту нерухомості за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 68, а саме: приміщення автоцентру площею 1460,3 кв.м літ. А; трансформаторної підстанції літ. Б; замощення І, ІІ та огорожі № 1. Право власності зареєстровано за Товариством в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з відповідного реєстру.
24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об'єктів.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Так, 18 липня 2022 року в ході ракетного обстрілу з боку рф було здійснено влучання ракети в об'єкт нерухомості, який належить ТОВ "М Моторс-2". Вказаний факт зафіксовано відділенням поліції №1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївської області, на підставі чого останнім були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням №22022150000001115 від 18.07.2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 438 Кримінального кодексу України. Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням №22022150000001115, 18.07.2022 невстановлені військовослужбовці зс рф, із невстановленої зброї, здійснили обстріл цивільної інфраструктури Центрального району м. Миколаєва Миколаївської області, внаслідок якого пошкоджено нежитлове приміщення за адресою: пр-т Героїв України, 68. Як вбачається з матеріалів справи, вказане пошкоджене нежитлове приміщення є адміністративною будівлею ТОВ "М Моторс-2".
Внаслідок такого пошкодження майна позивач зазнав суттєвих матеріальних збитків у вигляді руйнування будівель та споруд належних йому на праві власності.
Розмір матеріального збитку (шкоди), завданого в результаті збройної агресії рф позивачу, визначено висновком про оцінку реальних збитків громадському будинку, який належить ТОВ "М Моторс-2" за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 68, внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів, спричинених збройною агресією російської федерації, складеним судовим експертом Регіональної Торгово-Промислової Палати Миколаївської області Шапошниковою Е.О. від 22.07.2024, за яким сума реальних збитків складає 5533666,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, предметом спору є вимога позивача про стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, в сумі 5533666,00 грн.
Відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Частинами 1 та 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Приписами ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Слід зауважити, що ст. 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.
Тому, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
При цьому за ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Статтею 2 Конституції України встановлено, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 (з наступними змінами) збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, в даному випадку військових підрозділів Російської Федерації з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
В п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об'єднаних Націй.
Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Як вже зазначалось вище, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Наразі Постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-ІХ схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. Зокрема, доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну", визначено, що РФ є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Суд зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц, висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Отже, протиправність діянь відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути встановлений безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Доведенню також підлягає розмір спричинених збитків, завданої майнової шкоди.
Встановивши обставини справи, судом приймаються та враховуються під час вирішення спору надані позивачем докази, на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме: витяг з Державного реєстру речових прав нп нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно з яким право власності на автосервісний центр загальною площею 1460,3 кв.м. за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Героїв України, 68, зареєстровано за ТОВ "М Моторс-2"; технічний паспорт від 28.7.2017 р. на автосервісний центр за адресою пр. Героїв України, 68, виготовлений на замовлення ТОВ "М Моторс-2", витяг з реєстру досудових розслідувань від 18.07.2022 № 22022150000001115, висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи для подання заяв на компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних від 22.07.2024 р. № 115-227, складений судовим експертом Шапошніковою Е.О.
Зазначені докази у своїй сукупності доводять не лише розмір спричиненої Російською Федерацією майнової шкоди позивачу, однак і вказують на самі підстави (з яких причин) ТОВ "М Моторс-2" зазнало такої шкоди, тобто підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між свавільними та протизаконними діями, які вчиняються Російською Федерацією, та порушенням законних прав позивача, спричинення йому майнової шкоди.
Суд констатує, що сам факт збройної агресії Російської Федерації проти України, окупація території України та знищення майна позивача є підставами з яких ТОВ "М Моторс-2" понесло істотні збитки та змушене відстоювати свої порушені відповідачем права в судовому порядку.
Зокрема, незаконними діями з боку Російської Федерації було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивача, безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є Російська Федерація.
Аналізуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що мало місце також порушення відповідачем ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 № 902/761/18, від 20.08.2020 № 914/1680/18).
Крім того, відповідно до положень ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вирішуючи спір у цій справі суд вбачає за можливе звернутись до принципу більшої вірогідності, до якого звертався зокрема Верховний Суд у справах № 921/319/17-г та № 908/1581/17.
В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що у зв'язку саме із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини суверенної території України та знищенням майна ТОВ "М Моторс-2", було порушено право власності позивача на наведене нерухоме майно, яке було фактично втрачено останнім оскільки вибуло з його контролю та розпорядження.
Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення слід зазначити, що законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
На підтвердження розміру збитків позивачем надано висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи для подання заяв на компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних від 22.07.2024 р. № 115-227, складений судовим експертом Шапошніковою Е.О., яким встановлено, що загальна вартість матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження нежитлового об'єкту (громадський будинок Автосервісний центр "RENAULT"), завданої військовими діями, як результат агресії російської федерації проти України, який розташований за адресою м. Миколаїв, проспект Героїв України, 68, згідно з яким сума збитків становить 5533666,00 грн.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вказані наслідки для позивача у вигляді понесення збитків настали в результаті незаконних дій Російської Федерації, що призвело до пошкодження майна, а саме нежитлового об'єкту (громадський будинок Автосервісний центр "RENAULT"), який розташований за адресою м. Миколаїв, проспект Героїв України, 68.
Відтак, суд вважає, що позивачу обґрунтовано підлягає відшкодуванню сума збитків в загальному розмірі 5533666,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2"позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду із заявленим позовом заявником не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за якими від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у цій справі підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України, а саме в розмірі 66403,99 грн., виходячи зі ставки судового збору, який підлягав сплаті за подачу позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (5533666,00 грн. х 1,5% х 0,8) з урахуванням того, що позовна заява була подана в електронній формі через "Електронний суд" ЄСІТС.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв України, 68; e-mail: tangreen@ukr.net; код ЄДРПОУ 43981849) до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) про відшкодування збитків в розмірі 5533666,00 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація. м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс-2" (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв України, 68; e-mail: tangreen@ukr.net; код ЄДРПОУ 43981849) збитки у розмірі 5533666/п'ять мільйонів п'ятсот тридцять три тисячі шістсот шістдесят шість/грн. 00 коп.
3. СТЯГНУТИ з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) до державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795); отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 66403/шістдесят шість тисяч чотириста три/грн. 99 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 21.07.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням у щорічній відпустці у період з 17.06.2025 по 27.06.2025 року, з 15.07.2025 по 17.07.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва