ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/6001/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА БЕТОН"
(04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8;
ідентифікаційний код: 44774074)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ БЕТОН"
(02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 6-а, нежитл. прим. 388;
ідентифікаційний код: 44757310)
про стягнення 198 677,21 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА БЕТОН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ БЕТОН" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору поставки у загальному розмірі 198 677,21 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6001/25 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштове відправлення №0610255860758 отримано відповідачем 30.05.2025.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/6001/25 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Обґрунтовуючи підставність позовних вимог Позивач вказує, що протягом жовтня 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (надалі - ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН»; Позивач; Постачальник) здійснило постачання плит перекриття Товариству з обмеженою відповідальністю «АВ БЕТОН» (надалі - ТОВ «АВ БЕТОН»; Відповідач; Замовник) згідно видаткових накладних №1/17943 від 03.10.2024р., №1/17945 від 03.10.2024 р., №17946 від 03.10.2024 р., №1/17947 від 03.10.2024 р., №1/17948 від 10.10.2024 р., №1/17949 від 10.10.2024 р., (з підписом уповноваженої особи одержувача).
За домовленістю сторін Позивачем здійснено постачання Товару - плит перекриття Відповідачу. Так, Позивачем протягом жовтня 2024 року Відповідачу поставлено Товар (плити перекриття) у повному обсязі на суму 180 996,00 грн., Відповідачем частково було сплачено за Товар 1 483,00 грн, щодо яких в Позивача відсутні претензії до Відповідача.
Як зазначає Позивач, грошові кошти, що надходили на розрахунковий рахунок Позивача зараховувались у черговості, встановленій ст. 534 ЦК України.
Так, Позивачем протягом жовтня 2024 року поставлено на користь Відповідача товар на загальну суму 464 178,09 грн.
Факт отримання товару Відповідачем підтверджується наступними видатковими накладними: - № 5/25475 від 01.10.2024 на суму 94 296,20 грн.; - № 5/25476 від 01.10.2024 на суму 98 842,68 грн.; - № 5/25478 від 01.10.2024 на суму 21 238,22 грн.; - № 5/25480 від 01.10.2024 на суму 13 885,03 грн.; - № 5/25481 від 02.10.2024 на суму 54 920,46 грн.; - № 1/17943 від 03.10.2024 на суму 40 819,20 грн.; - № 1/17945 від 03.10.2024 на суму 41 731,20 грн.; - № 1/17946 від 03.10.2024 на суму 15 307,20 грн.; - № 1/17947 від 03.10.2024 на суму 34 776,00 грн.; - № 1/17948 від 10.10.2024 на суму 26 953,58 грн.; - № 1/17949 від 10.10.2024 на суму 21 408,32 грн.
За отриманий по вищезазначеним видатковим накладним товар Відповідач здійснив оплату лише на загальну суму 283 182,60 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: - № 1316 від 01.10.2024 на суму 228 262,14 грн.; - № 1329 від 03.10.2024 на суму 54 920,46 грн.; Враховуючи, що станом на 08.05.2025 р. кредитове сальдо на користь Відповідача (кошти, перераховані в рахунок майбутнього отримання товару) становило 1 482,89 грн., а оплату за отриманий на загальну суму 464 178,09 грн. товар Відповідач здійснив лише на загальну суму 283 182,60 грн., сума боргу Відповідача перед Позивачем становить 179 512,60 грн.
Таким чином, спір у справі виник у зв'язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 179512,60 грн.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статей 628, 629 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
На виконання умов замовлень позивач здійснив поставку товару на суму 464 178,09 грн.
Судом встановлено, що на підтвердження здійснення поставки товару та часткових оплат Позивачем до позовної заяви додано вищезазначені накладні, платіжні інструкції та підписаний обома сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків за період: з 01.10.2024 по 31.10.2024, згідно з яким заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 179 512,60 грн.
Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже є визнається судом таким, що є належним та допустимим доказом у справі.
Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання передбачені Договору та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 179 512,60 грн.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов'язання з оплати поставленого товару у розмірі 179 512,60 грн. відповідачем не виконано. Вказане відповідачем не заперечується.
Доказів оплати поставленого товару у сумі 179 512,60 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 179 512,60 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача 15 994,22 грн - інфляційних втрат; 3 170,39 грн - 3 % річних.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 15 994,22 грн - інфляційних втрат; 3 170,39 грн - 3 % річних, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА БЕТОН" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ БЕТОН" (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, буд. 6-а, нежитл. прим. 388; ідентифікаційний код: 44757310) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8; ідентифікаційний код: 44774074) 179 512,60 грн. основного боргу; 15 994,22 грн. - 3 % річних та 3 170,39 грн. - інфляційних втрат та 2422,40 грн. - витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов