вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.07.2025м. ДніпроСправа № 904/659/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Скосарев І.Д.;
від відповідача-1: Кудрявцев Д.В.;
від відповідача-2: Кудрявцев Д.В.;
дослідивши матеріали справи №904/659/25
за позовом Дніпровської міської ради
до
1. Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича,
2. Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичних осіб-підприємців Чистикова Андрія Леонідовича (далі - відповідач-1) та до Чистикова Сергія Леонідовича (далі - відповідач-2) про стягнення з них (відповідачів), як з власників об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт нерухомості розташований.
Так, за період з 01.01.2021 до 18.04.2024, враховуючи здійснені відповідачами 1, 2 оплати та заяву про зменшення позовних вимог (вх. 05.06.2025), заявлений до стягнення з відповідача-1 розмір безпідставно набутих грошових коштів становить 195.985,26 грн, а розмір безпідставно набутих грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача-2 становить 92.915,65 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідачів 1, 2. Слід зауважити, що по тексту позовної заяви позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи складається із суми судового збору за подання позову.
Разом із позовом позивач звернувся до суду із заявою його /позову/ забезпечення.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/659/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025.
Ухвалою від 20.02.2025, з урахуванням виправлень внесених ухвалою від 31.03.2025, заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. (1) Накладено арешт в межах суми у розмірі 198.286,50 грн на нерухоме майно, належне відповідачу-1, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: місто Дніпро, вулиця Лабораторна, будинок 61 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 115468012101) та на грошові кошти, належні відповідачу-1, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово кредитних установах, до набрання законної сили рішенням суду у справі. (2) Накладено арешт в межах суми у розмірі 129.793,30 грн на нерухоме майно, належне відповідачу-2, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Лабораторна, буд. 61 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 115468012101) та на грошові кошти, належні відповідачу-2, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово кредитних установах, до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Ухвалою від 21.02.2025 позов залишено без руху, а позивачу запропоновано усунути виявлені судом недоліки. Через відділ документального забезпечення 25.02.2025 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків разом із доданими до неї документами. Ухвалою від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 18.03.2025 від відповідачів 1 та 2 надійшли відзиви, у яких кожен із відповідачів просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та застосувати строк позовної давності.
Через відділ документального забезпечення 18.03.2025 від відповідача-1 надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Через відділ документального забезпечення 18.03.2025 від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 19.03.2025 у задоволенні клопотання відповідача-1 про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області відмовлено. Сторін повідомлено, що судове засідання для розгляду справи по суті відбудеться 16.04.2025.
Через відділ документального забезпечення 21.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 16.04.2025 позивача зобов'язано надати до суду: письмові пояснення щодо того, який розмір відсотка від нормативно-грошової оцінки застосовано позивачем при розрахунку орендної плати за кожен з періодів (з 2021 по 2024 роки включно), навести детальний розрахунок з посиланням на конкретні пункти рішення (додатків до нього) Дніпропетровської міської ради "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста"; письмові пояснення щодо врахування земельного податку під час розрахунку орендної плати за використання земельної ділянки за кожен з періодів (з 2021 по 2024 роки включно), навести детальний розрахунок з посиланням на відповідні оплати, податкові повідомлення рішення за кожен з періодів тощо. Зобов'язано відповідачів 1, 2 надати до суду: письмові пояснення щодо сплати земельного податку за період з 01.01.2020 до 18.04.2024, а також належним чином засвідчені копії податкових повідомлень-рішень по земельному податку за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 та докази їх сплати; письмові пояснення з посиланням на податкове повідомлення-рішення по земельному податку за 2024 рік, якого стосується сплата 45.253,98 грн згідно з платіжною інструкцією №431 від 01.03.2024. Учасникам справи встановлено строк для подання пояснень та доказів на їх обґрунтування до 24.04.2025. Розгляду справи по суті відкладено до 30.04.2025.
Через відділ документального забезпечення 24.04.2025 від позивача надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог з посиланням на рішення позивача, яким визначено розмір орендної плати за спірний період та надано інформацію щодо врахування земельного податку.
За результатами апеляційного оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 про часткове задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.04.2025 апеляційну скаргу відповідача-1 залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 залишив без змін.
Через відділ документального забезпечення 25.04.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою від 28.04.2025 клопотання відповідачів 1, 2 про скасування заходів забезпечення позову призначено на 30.04.2025.
Через відділ документального забезпечення 28.04.2025 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення на виконання ухвали від 16.04.2025.
Ухвалою від 30.04.2025 у задоволенні клопотання відповідачів 1, 2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 20.02.2025 відмовлено.
Ухвалою від 30.04.2025 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зобов'язано невідкладно надати Господарському суду Дніпропетровської області: (1) відомості щодо сплати земельного податку відповідачами 1, 2 за спірною земельною ділянкою. Відомості щодо сплати земельного податку слід надати окремо по відповідачу-1 та відповідачу-2: за період 2021 по 2024 р.р. окремо за кожен рік та окремо за період з 01.01.2024 до 18.04.2024; (2) належним чином засвідчені копії податкових повідомлень-рішень по земельному податку за період 2021 по 2024 р.р. та докази (відомості) їх оплати відповідачем-1 та відповідачем-2. Розгляд справи відкладено на 14.05.2025.
Ухвалою від 14.05.2025 суд вирішив перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи почати спочатку. Замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Учасників справи повідомлено, що підготовче засідання відбудеться 28.05.2025.
Через відділ документального забезпечення 20.05.2025 (на електронну пошту) та 05.06.2025 (Укрпоштою) від Головного управління Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області надійшла інформація (лист від 14.05.2025) затребувана судом в ухвалі від 30.04.2025.
Через відділ документального забезпечення 28.05.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень, податкових повідомлень-рішень та квитанцію на суму 46.523,63 грн.
За результатами судового засідання 28.05.2025 оголошено перерву до 11.06.2025.
Через відділ документального забезпечення 05.06.2025 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
Ухвалою від 11.06.2025 заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, клопотання відповідачів 1, 2 про відкладення розгляду справи задоволено, відповідачам 1, 2 запропоновано надати пояснення по суті з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 09.07.2025.
Через відділ документального забезпечення 09.07.2025 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення про їх долучення до матеріалів справи. Також відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 07.07.2025 касаційну скаргу відповідача-1 залишено без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 у справі №904/659/25 залишено без змін.
Ухвалою від 09.07.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 23.07.2025.
В судовому засіданні 23.07.2025 представники позивача та відповідачів 1, 2 надали письмові пояснення по суті позовних вимог, відповіли на запитання суду. Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідачів 1, 2 наголошував на необґрунтованості позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач стверджує, що відповідачі 1, 2 мають у власності нерухоме майно, проте правовстановлюючі документи на земельну ділянку під таким майном не оформили, що свідчить про збереження грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатніх правових підстав і такі грошові кошти мають бути стягнуті в дохід позивача.
Стислий виклад позиції відповідачів 1, 2
Набувши право власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці відповідачі 1, 2 вживали заходи задля оформлення права оренди земельної ділянки, проте кожного разу від позивача отримували відмови, у зв'язку із наявністю недоліків у документах.
Відповідачі 1, 2 наголошують, що сплачують податок на землю і вказане свідчить про те, що останні не мали наміру завдавати шкоди позивачу.
З огляду на сплату податку на землю відповідачі 1, 2 вважають, що предмет спору відсутній.
Нарахування позивача не відповідають вимогам законодавства, оскільки розрахунок здійснений без надання документів на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку. Також позивачем не доведено правомірність застосування відповідних коефіцієнтів.
Відповідачі 1, 2 вказали, що позивачем до справи долучено лише витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2024 рік станом на 2021 та 2022 роки, проте відсутні витяги для підтвердження вартості земельної ділянки у 2023 та 2024 роках.
Відповідачі 1, 2 зауважили, що позивач заявив позовні вимоги, у тому числі за 2021 рік, а отже з пропуском строку позовної давності, яку, на думку відповідачів 1, 2, слід застосувати до спірних правовідносин.
Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву
Позивач наголосив, що бездіяльність останнього у питанні укладення договору оренди земельної ділянки, про що стверджує відповідач, не є предметом даного судового розгляду.
Позивач заперечує проти застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що про порушення свого права дізнався 21.11.2023 (з моменту обстеження спірної земельної ділянки). Крім цього, станом на 12.03.2020 (дата введення карантину на території України) позивачем не був пропущений строк позовної давності, що вказує на його продовження до закінчення карантину.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини встановлення факту неправомірного набуття (збереження) коштів (за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:185:0028) відповідачами 1, 2 за рахунок позивача у період з 01.01.2021 до 18.04.2024, правомірності здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення з відповідачів 1, 2 сум, дотримання/пропуску строку позовної давності.
Суд встановив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкт нерухомого майна (довідка №408836730 від 21.01.2025) будівлі і споруди (А-1 - сан. цех допоміжних приміщень, під літ. А-1 - підвал, літ. А1-2 - прибудова, літ. А2-1 - прибудова, літ. А1 - ганок, літ. а - вхід у підвал. Загальна площа літ. А-1 - складає 697,2 кв. м; літ В-1 - цех, майстерні, гаражі - загальною площею 323,1 кв. м, літ. О - сторожка, літ. П, Р, С - склад тимчасовий, №1-8, І, ІІ - споруди) розташовані за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Лабораторна, будинок 61.
Місце розташування: земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:185:0028, цільове призначення - землі промисловості, площа 0,303 га.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості 25.07.2013 зареєстровано за відповідачем-1 на праві спільної часткової власності з часткою та за відповідачем-2 на праві спільної часткової власності з часткою .
До справи долучено клопотання відповідачів 1, 2, датоване 22.11.2023 і адресоване Дніпровській міській раді, у якому відповідачі 1, 2 просили Дніпровську міську раду затвердити проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки з подальшим укладенням договору оренди земельної ділянки.
У відповідь на лист відповідачів 1, 2 Департамент по роботі з активами 09.12.2021 повідомив про недоліки наявних документів і вказав, що підготовка проєкту рішення міської ради стосовно передачі земельної ділянки буде можлива за умови надання повного пакету документів.
З листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.11.2023 (адресованого Дніпровській міській раді та Департаменту по роботі з активами) вбачається, що спірна земельна ділянка має площу 0,3030 га, цільове призначення - землі промисловості.
Відповідачі 1, 2 перебувають на обліку як платники земельного податку за спірну земельну ділянку площею 0,1515 га кожний, що становить по .
Так, відповідачам 1, 2 сформовано податкові повідомлення-рішення по земельному податку за 2020-2023 роки.
Інспекція з державного контролю за використанням та охороною земель звернулася до відповідача-1 та відповідача-2 з листами від 15.11.2023, у яких просила надати належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують право оренди або право власності на землю (кадастровий номер 1210100000:03:185:0028), а також документи, що підтверджують сплату земельного податку або орендну плату за землю.
Проведено обстеження спірної земельної ділянки, за результатами якого встановлено, що доступ до земельної ділянки є обмеженим. На земельній ділянці розташовано одноповерхові та двоповерхові будівлі із мансардою, ганками, входом у підвал, мостіння та металева цистерна (для здійснення роздрібної торгівлі пальним для автотранспортних засобів та роздрібної торгівлі залізними виробами, будівельними матеріалами), шлагбаум та металеві ворота. Земельна ділянка огороджена бетонною огорожею та воротами. Здійснити всебічне обстеження не виявилося можливим, оскільки державного інспектора не було допущено на територію земельної ділянки. За результатами перевірки складено акт обстеження земельної ділянки від 21.11.2023 за №1-21/11/23-Д.
Згідно з розрахунком сформованим 16.01.2024 нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5.394.248,40 грн.
Згідно з розрахунком сформованим 16.01.2024 нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2022 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5.933.673,24 грн.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 25.07.2023 грошова оцінка земельної ділянки складає 6.807.679,91 грн.
До справи долучено витяг №НВ-990190042024 від 16.01.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 7.157.481,65 грн.
Відповідачі 1, 2 звернулися до Дніпровської міської ради з клопотанням від 18.03.2024, у якому просили затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Лабораторна, будинок 61 та передати її в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд. Того ж дня, 18.03.2024 вказаний лист відповідачів 1, 2 був отриманий Дніпровською міською радою.
У відповідь на клопотання відповідачів 1, 2 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради надав відповідь від 29.03.2024, у якій вказав на недоліки поданих відповідачами 1, 2 документів.
До справи долучено листа (датований 20.03.2024) від представника відповідачів 1, 2 адресованого комісії з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок Дніпровської міської ради, у якому представник відповідачів 1, 2 повідомила комісію, що відповідачі не мають змоги з'явитися на засідання комісії, оскільки перебуваю за межами країни. Також повідомлено, що податок за землю відповідачами 1, 2 сплачується у повному обсязі і заборгованість відсутня. Через недоліки у документах договору оренди укладено не було.
Протоколом №4 від 18.04.2024 комісії з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, зокрема, у відношенні відповідачів 1, 2, вирішено затвердити розрахунки суми коштів, які зберегли у себе землекористувачі земельних ділянок за рахунок власника цих ділянок внаслідок користування землею без достатньої правової підстави.
До протоколу №4 від 18.04.2024 долучено розрахунок суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави.
Так, у період з 01.01.2021 до 18.04.2024, враховуючи здійснені відповідачами 1, 2 оплати та з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог (вх. 05.06.2025), заборгованість відповідача-1 складає 195.985,26 грн, а заборгованість відповідача-2 складає 92.915,65 грн.
Комісія з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок надіслала відповідачам 1, 2 вимоги від 09.05.2024 щодо сплати коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника цієї ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави для відшкодування вказаної суми коштів у повному обсязі протягом семи днів з дня отримання пред'явленої вимоги.
В якості доказів надіслання вимог на адреси відповідачів 1, 2 позивач долучив копії листів з описами вкладень від 13.05.2024, список згрупованих відправлень за 13.05.2024, фіскальний чек від 13.05.2024 та рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
З долучених до справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що відповідач-2 поштове відправлення отримав 17 та 24.05.2024
У листі від 28.05.2024 Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради повідомив секретаря комісії з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, що у 2024 році і станом на 24.05.2024 кошти, зокрема, від відповідачів 1, 2 не надходили.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідачі 1, 2 долучили до справи податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області, платіжні інструкції про сплату земельного податку за користування спірною земельною ділянкою, копію проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, листування з позивачем щодо оформлення прав на спірну земельну ділянку, рішення позивача, правовстановлюючі документи на нерухоме майно розміщене на спірній земельній ділянці.
Водночас, у листі Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.05.2025 суду повідомлено, що згідно із даними інформаційної системи органів ДПС України по відповідачу-1 обліковується сплата земельного податку з доходів фізичних осіб у 2024 році у сумі 47.937,33 грн, а по відповідачу-2 у 2024 році сплата відсутня.
Разом із цим, у письмових поясненнях (вх. 09.07.2025) представник відповідачів 1, 2 повідомив, зокрема, що 23.05.2025 відповідачем-2 сплачено земельних податок у розмірі 46.523,63 грн.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, визначив стягнення безпідставно набутих грошових коштів з відповідача-1 у розмірі 195.985,26 грн та з відповідача-2 у розмірі 92.915,65 грн.
Щодо юрисдикції спору
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Проаналізувавши наявні у справі докази та фактичні обставини справи суд доходить висновку, що позивач правильно визначив юрисдикцію спору з огляду на те, що нерухоме майно, яке на праві власності належить відповідачам 1, 2 розташовано на земельній ділянці з цільовим призначенням - землі промисловості. Крім цього, нерухоме майно не є житловою нерухомістю, а є будівлями і спорудами (А-1 - сан. цех допоміжних приміщень, під літ. А-1 - підвал, літ. А1-2 - прибудова, літ. А2-1 - прибудова, літ. А1 - ганок, літ. а - вхід у підвал. Загальна площа літ. А-1 - складає 697,2 кв. м; літ В-1 - цех, майстерні, гаражі - загальною площею 323,1 кв. м, літ. О - сторожка, літ. П, Р, С - склад тимчасовий, №1-8, І, ІІ - споруди), характеристики яких свідчать про їх використання в господарській діяльності.
Щодо суті позовних вимог
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
У частині 1 статті 93, статті 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Разом із тим землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
За змістом статей 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі».
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.09.2018 у справі №925/230/17, Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №645/1040/19).
Згідно сталої правової позиції Верховного Суду для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежать від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як встановлено судом, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна на спірній земельній ділянці розташовано нерухоме майно, яке належить відповідачам 1, 2 (по частці кожному із них).
Площа спірної земельної ділянки становить 0,303 га.
На момент придбання відповідачами 1, 2 нерухомого майна, тобто станом на 25.07.2013, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:185:0028 була сформованою як об'єкт цивільних прав.
Існування договірних відносин між відповідачами 1, 2 та позивачем з приводу користування спірною земельною ділянкою матеріалами справи не підтверджено та відповідачі 1, 2 не заперечують даної обставини.
Твердження відповідачів 1, 2 (викладене у відзиві), що договір оренди не був укладений через бездіяльність позивача не має впливу на вирішення даного спору по суті, про що слушно зауважив позивач у відповіді на відзив.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт. Тобто, відповідачі 1, 2 стали фактичними користувачами земельної ділянки з 25.07.2013.
Позивач визначив спірним період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави з 01.01.2021 до 18.04.2024 і суд, з огляду на наявні у справі докази, позицію позивача визнав правомірною, оскільки з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідачі 1, 2, як власники такого майна, стали фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташоване майно, тому саме у відповідачів 1, 2 виник як обов'язок належним чином оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), так і обов'язок оплачувати користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Установлені фактичні обставини свідчать, що відповідачі 1, 2, як власники об'єктів нерухомого майна, у вказаний період користувалися земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомого майна, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи за користування нею кошти, проте матеріали справи свідчать про сплату відповідачами 1, 2 земельного податку (але не орендної плати).
Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Об'єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об'єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/2948/17 та від 09.04.2019 у справі №922/652/18).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку ст. 1212 ЦК України (п. 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, п. 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (див. постанову Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №905/20/21 п. п. 54-54).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 та постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 та від 26.03.2025 у справі №925/1461/20 (п. 4.31) зазначено, що законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру. Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: (1) технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, (2) довідка із Державного земельного кадастру, (3) витяг із Державного земельного кадастру, а також (4) висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору у справі.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин суд вважає за необхідне врахувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення спорів про стягнення безпідставно збережених коштів несплаченої орендної плати, викладену в постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 (див. п. 81, 82 постанови Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №905/20/21).
Як встановлено судом, розрахунок сум орендної плати, які не сплачені відповідачами 1, 2 за 2021 та 2022 роки, здійснений на підставі розрахунків нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 та 2022 роки відповідно, які здійснені Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради.
Розрахунок сум орендної плати, які не сплачені відповідачами 1, 2 за 2023 рік, здійснений на підставі інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
Розрахунок сум орендної плати, які не сплачені відповідачами 1, 2 за період з 01.01.2024 до 18.04.2024, здійснений на підставі витягу №НВ-9901900042024 від 16.01.2024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2024 рік.
Відповідачі 1, 2 у відзиві вказали, що нарахування позивача не відповідають вимогам законодавства, оскільки розрахунок здійснений без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку.
З огляду на позицію відповідачів 1, 2 та наявні у справі докази, суд ухвалою від 16.04.2025 витребував, зокрема, у позивача письмові пояснення щодо того, який розмір відсотка від нормативно-грошової оцінки застосовано ним /позивачем/ при розрахунку орендної плати за кожен з періодів (з 2021 по 2024 включно) та просив навести детальний розрахунок з посиланням на конкретні пункти рішення (додатків до нього) Дніпропетровської міської ради "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста".
На виконання вимог ухвали від 16.04.2025 позивач надав письмові пояснення, сформовані в системі «Електронний суд» 24.04.2025, у яких пояснив, що при розрахунку за кожний з періодів використовувався розмір відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 3.
Оцінивши позиції сторін, суд доходить таких висновків.
Надані позивачем докази (розрахунки нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 та 2022 роки, здійснені Комунальним підприємством «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради; розрахунок сум орендної плати, які не сплачені відповідачами 1, 2 за 2023 рік, здійснений на підставі інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку) на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021, 2022 та 2023 роки суд визнає неналежними з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 та позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постановах від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 та від 26.03.2025 у справі №925/1461/20 (п. 4.31).
Варто наголосити, що позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення судової експертизи для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021, 2022 та 2023 роки та відповідний висновок судової експертизи до справи не долучав.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 зазначила, що результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є в Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, витяг №НВ-9901900042024 від 16.01.2024 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2024 рік суд визнає належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2024 році.
Згідно з витягом №НВ-9901900042024 від 16.01.2024 із технічної документації нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2024 році становила 7.157.481,65 грн.
За розрахунком позивача розмір коштів, які зберегли у себе відповідачі 1, 2 за користування спірною земельною ділянкою за рахунок власника такої ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави у період з 01.01.2024 до 18.04.2024 (тобто 109 днів 2024 року) складає 63.947,99 грн (загалом з двох відповідачів).
Відповідачі 1, 2 заперечують правомірність застосування відповідних коефіцієнтів позивачем.
Позивач наголошує, що даний відсоток - 3 - застосовувався на підставі п. 2.2.5 рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (з урахуванням змін, внесених рішеннями від 21.02.2018 №8/30 та від 19.06.2019 №5/46).
Оцінюючи позиції сторін, суд доходить таких висновків.
Цільове призначення спірної земельної ділянки - землі промисловості (вказану обставини сторони не заперечують). Більш того, позивач у розрахунку коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника ділянки внаслідок користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави визначив мету використання - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02).
Для розрахунку розміру орендної плати за спірний період застосований відсоток нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановлений відповідно до вимог п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів.
Суд встановив, що рішеннями сесії Дніпропетровської міської ради VIІІ скликання, а саме: рішенням Дніпропетровської міської ради від 13.07.2022 №3/24 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" вирішено внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" (зі змінами) у частині додатку №1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.
Установлено, що дане рішення набуває чинності з 01.01.2023 та діє тимчасово, протягом дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України, зі змінами, затвердженими Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та 12 місяців після місяця, в якому буде припинено або скасовано воєнний стан на території України.
Згідно змін до ставок земельного податку та розміру орендної плати за землю цільове призначення земель з кодом 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) становить 1,30 відсотків від нормативної грошової оцінки (а не 3,00 відсотки, як вказав позивач).
Посилання позивача на правомірність застосування 3% на підставі п. 2.2.5 рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (з урахуванням змін, внесених рішеннями від 21.02.2018 №8/30 та від 19.06.2019 №5/46) судом відхиляються з огляду на таке.
Рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 №13/27 установлено ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю та пільги зі сплати земельного податку на території міста.
Тобто, під час застосування вказаного рішення Дніпровської міської ради, з урахуванням внесених до нього змін слід розрізняти поняття «земельний податок» та «орендна плата за землю».
Рішенням Дніпровської міської ради від 21.02.2018 №8/30 /на яке посилається позивач/ внесено зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста», а п.п. 2.2.4, на підставі якого позивач вмотивовує використання коефіцієнту - 3 входить до складу п. 2.2, який регулює ставки земельного податку /а не розміру орендної плати за землю/ у відсотках і від їх нормативної грошової оцінки.
Предметом позову позивач визначив грошові кошти набуті відповідачами 1, 2 без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати /а не земельного податку/ за користування земельною ділянкою.
Отже, застосовувати ставку земельного податку під час розрахунку орендної плати, яка і стала предметом позовних вимог не відповідає положенням законодавства, а тому посилання позивача на ставку земельного податку для розрахунку орендної плати за земельну ділянку з цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості є неправомірним.
Як встановлено судом, розмір орендної плати за землю з цільовим призначенням земель - 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) становить 1,30 відсотків від нормативної грошової оцінки (а не 3,00 відсотки, як вказав позивач).
Суд здійснив власний розрахунок розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою з цільовим призначенням 11.02 у відсотках до нормативної грошової оцінки (який у 2024 році становив 1,3%) для періоду з 01.01.2024 по 18.04.2024 і визнав її (орендної плати) розмір правильним у сумі 27.710,80 грн (а не у сумі 63.947,99 грн, як визначив позивач).
Позивач вказав, що до позову долучено лист Головного управління Державної податкової служби від 10.11.2023, відповідно до якого відповідачу-1 сформовано податкові декларації з плати за землю за період з 2021 до 2023 років, а саме:
у 2021 році - на суму 29.272,07 грн;
у 2022 році - на суму 32.199,51 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,94 грн.
Відповідачу-2 сформовано податкові декларації з плати за землю за період з 2020 до 2023 років, а саме:
у 2020 році - на суму 51.195,47 грн;
у 2021 році - на суму 61.888,00 грн;
у 2022 році - на суму 68.076,80 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,92 грн.
Також позивач вказав, що відповідач-1 сплатив у період з 2021 до 2023 року земельний податок у розмірі 105.721,52 грн, а відповідач-2 у розмірі 174.214,72 грн.
Відповідачі 1, 2 повідомили:
відповідачу-1 сформовано податкові повідомлення-рішення по земельному податку за період з 2021 до 2023 року, а саме:
у 2021 році - на суму 29.272,07 грн;
у 2022 році - на суму 32.199,51 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,94 грн.
Відповідачу-2 сформовано податкові декларації з плати за землю за період з 2020 до 2023 років, а саме:
у 2020 році - на суму 51.195,47 грн;
у 2021 році - на суму 61.888,00 грн;
у 2022 році - на суму 68.076,80 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,92 грн.
Окрім вказаного, відповідачі 1, 2 зазначили, що відповідач-1 подав податкову декларацію з урахуванням уточнень з плати за землю за 2024 рік у розмірі 46.523,63 грн.
Щодо сплати 45.253,98 грн згідно з платіжною інструкцією №431 від 01.03.2024 відповідачі 1, 2 повідомили, що відповідач-1 на початок 2024 року мав позитивне сальдо, а тому останнім було визначено розмір плати за землю у суму 46.523,63 грн і доплачено 45.253,98 грн, що і підтверджується вказаною платіжною інструкцією.
Головне управління Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, у листі від 14.05.2025 /який отриманий судом 20.05.2025/ повідомило таке.
Відповідачем-1 надано податкові декларації з плати за землю у період з 2021 року до 2024 року, а саме:
у 2021 році - на суму 61.888,00 грн;
у 2022 році - на суму 68.076,68 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,94 грн;
у 2024 році - на суму 46.523,63 грн.
Відповідачу-2 сформовано податкові рішення-повідомлення у період з 2021 року до 2024 року, а саме:
у 2021 році - на суму 61.888,00 грн;
у 2022 році - на суму 68.076,80 грн;
у 2023 році - на суму 44.249,92 грн;
у 2024 році - на суму 46.523,63 грн.
Згідно даних інформаційної системи органів державної податкової служби України (станом на 14.05.2025):
по відповідачу-1 за кодом класифікації доходів бюджету 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» у періоді з 01.01.2021 до 31.12.2024 обліковується сплата на загальну суму 175.963,31 грн, а саме:
у 2021 році - сплата відсутня;
у 2022 році - 15.835,49 грн;
у 2023 році - 44.249,94 грн;
у 2024 році - 115.877,88 грн, у період з 01.01.2024 до 18.04.2024 - 47.937,33 грн.
по відповідачу-2 за кодом класифікації доходів бюджету 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» у періоді з 01.01.2021 до 31.12.2024 обліковується сплата на загальну суму 211.092,37 грн, а саме:
у 2021 році - сплата відсутня;
у 2022 році - сплата відсутня;
у 2023 році - 211.092,37 грн;
у 2024 році - сплата відсутня, у період з 01.01.2024 до 18.04.2024 - сплата відсутня.
Суд зазначає, що і позивач, і відповідачі 1, 2 визнають, що у період з 2021 року до 2023 року відповідач-1 сплатив земельний податок у розмірі 105.721,52 грн, а відповідач-2 сплатив земельний податок у розмірі 174.214,72 грн.
Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області повідомило, що станом на 14.05.2025 земельний податок за період з 01.01.2021 до 18.04.2024:
(1) відповідач-1 сплатив у сумі 108.022,76 грн, в тому числі за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 у сумі 47.937,33 грн.
(2) відповідач-2 сплатив у сумі 211.092,37 грн, сплата податку за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 відсутня.
Як встановлено судом і вбачається з розрахунку суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави відповідачам 1, 2 нараховано такі суми грошових коштів (загалом, на двох):
за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 - 161.827,45 грн;
за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 - 178.010,20 грн;
за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 - 204.230,40 грн;
за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 - 63.947,99 грн.
Вказаний розмір орендної плати позивач розподілив між відповідачами 1, 2 в рівних частинах, проте у заяві про зменшення позовних вимог врахував інформацію Головного управління Державної податкової служби актуальну станом на 14.05.2025 рік, а саме:
(1) відповідачу-1 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 нараховано суму коштів у розмірі 80.913,73 грн (сплата земельного податку відсутня); за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 нараховано суму коштів у розмірі 89.005,10 грн (земельний податок сплачено у розмірі 15.835,49 грн); за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 нараховано суму коштів у розмірі 102.115,20 грн (земельний податок сплачено у розмірі 44.249,94 грн); за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 нараховано суму коштів у розмірі 31.974,00 грн (земельний податок сплачено у розмірі 47.937,33 грн).
За підрахунком позивача /з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог/ з відповідача-1 підлягає стягненню сума коштів у розмірі 195.985,26 грн, в тому числі за період з 01.01.2024 до 18.04.2024, з врахуванням сплаченого відповідачем-1 земельного податку, у розмірі 47.937,33 грн.
(2) відповідачу-2 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 нараховано суму коштів у розмірі 80.913,73 грн (сплата земельного податку відсутня); за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 нараховано суму коштів у розмірі 89.005,10 грн (сплата земельного податку відсутня); за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 нараховано суму коштів у розмірі 102.115,20 грн (земельний податок сплачено у розмірі 211.092,37 грн); за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 нараховано суму коштів у розмірі 31.974,00 грн (сплата земельного податку відсутня).
За підрахунком позивача з відповідача-2 підлягає стягненню сума коштів у розмірі 92.915,65 грн, в тому числі за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 у розмірі 31.974,00 грн.
Враховуючи встановлені обставини (правомірності нарахування орендної плати за 2024 рік і у загальному розмірі 27.710,80 грн), суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими частково (на загальну суму 27.710,80 грн), проте суд виявив, що сплата відповідачем-1 земельного податку у розмірі 47.937,33 грн за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 (інформація Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14.05.2025) покриває розмір несплаченої відповідачем-1 орендної плати, а тому у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 слід відмовити.
Разом із цим, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача-2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 13.855,40 грн за період з 01.01.2024 до 18.04.2024.
Суд встановив, що до клопотання відповідача-1 (вх. 28.05.2025) долучено квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4383446037.1 від 23.05.2025 на суму 46.523,63 грн з призначенням платежу: « 101 земельний податок з фізичних осіб за 01.2024 до 12.2024 від Чистикова Сергія Леонідовича_РНОКПП 2551901698».
Тобто, станом на 23.05.2025 (дата проведення платежу і його валютування) заборгованість відповідача-2 перед позивачем перестала існувати внаслідок її погашення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №910/23359/15, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 18.07.2019 у справі №916/3147/16, від 26.11.2019 у справі №920/240/18, від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 16.08.2023 у справі №910/5571/22.
Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у cправі №922/2020/24.
Таким чином, провадження в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача 13.855,40 грн безпідставно набутих грошових коштів підлягає закриттю.
Щодо заяви відповідачів 1, 2 про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 57 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
З огляду на висновки суду, позивач спірним визначив період з 01.01.2021 до 18.04.2024, проте суд визнав обґрунтованими вимоги позивача лише за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 і лише відповідачем-2 (сплата боргу відбувалася під час провадження у справі). З позовом про захист своїх прав позивач звернувся 18.02.2025, що свідчить про дотримання строків позовної давності.
Більш того, як слушно зауважує і позивач, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню респіраторної хвороби COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 17.03.2020 №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Правова позиція щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) є послідовною у судовій практиці, відповідні викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №199/782/21, від 31.05.2023 у справі №938/632/20, від 09.08.2023 у справі №910/9990/21, від 13.09.2023 у справі №357/9126/22.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 год 00 хв 30.06.2023.
У зв'язку із продовженням строку, визначеного у ст. 257 ЦК України, станом на час подання позовної заяви (18.02.2025) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі №908/630/24.
Таким чином позовні вимоги у частині стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, за період про який зазначив позивач - з 01.01.2021 до 18.04.2024, заявлені в межах строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України, проте у частині стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у період з 01.01.2021 до 31.12.2023 відмовлено через необґрунтованість позовних вимог, а вимоги заявлені за період з 01.01.2024 до 18.04.2024 визнані обґрунтованими частково лише у відношенні відповідача-2, але провадження у даній частині позовних вимог підлягає закриттю, оскільки основна заборгованість відповідачем-2 була погашена під час провадження у справі.
Щодо вжитих судом заходів забезпечення позову
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт в межах суми у розмірі 198.286,50 грн на нерухоме майно, належне відповідачу-1, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Лабораторна, буд. 61 та на грошові кошти, належні відповідачу-1, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово кредитних установах, до набрання законної сили рішенням суду у справі. Також накладено арешт в межах суми у розмірі 129.793,30 грн на нерухоме майно, належне відповідачу-2, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Лабораторна, буд. 61 та на грошові кошти, належні відповідачу-2, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово кредитних установах, до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Постановою від 24.04.2025 Центральний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відповідача-1 залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 залишив без змін. Постановою Верховного Суду від 07.07.2025 касаційну скаргу відповідача-1 залишено без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 у справі №904/659/25 залишено без змін.
Суд звертає увагу, що в силу приписів ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8). У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч. 9). В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 10).
За наслідками розгляду справи у задоволенні позову до відповідача-1 відмовлено у повному обсязі, а в частині вимог до відповідача-2 провадження закрито, в решті відмовлено.
Отже, заходи забезпечення позову підлягають скасуванню в повному обсязі. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №910/6287/23.
Судові витрати
З урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог змінилася ціна позову та становить 288.900,91 грн (195.985,26 грн + 92.915,65 грн).
Сума судового збору за розгляд позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) у справі №904/659/25 становить 4.333,51 грн (фактично сплачено 4.921,20 грн /платіжна інструкція №50 від 22.01.2025 на суму 4.921,20 грн/).
Також за розгляд заяви про забезпечення позову /яка задоволена судом/ позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1.514,00 грн (платіжна інструкція №51 від 22.01.2025).
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову (1.514,00 грн) покладаються на відповідача-2 у розмірі 757,00 грн, оскільки наявність його винних дій судом встановлена частково (провадження в частині позовних вимог закрито, у зв'язку зі сплатою суми заборгованості під час розгляду справи).
Витрати відповідача-1 за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025, яка постановами Центрального апеляційного господарського суду та Верховного Суду залишена без змін, покладаються на відповідача-1.
Решта судових витрат (4 125.68 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 757,00 грн за подання заяви про забезпечення позову) покладається на позивача.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог та закриття (припинення) провадження у справі.
Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 795,52 грн (587,69 грн (надмірно сплачений) та 207,83 грн (сплачений за розгляд позовних вимог, щодо яких провадження закрито).
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича про стягнення коштів відмовити у повному обсязі.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича на користь Дніпровської міської ради 13.855,40 грн (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять грн 40 к.) безпідставно набутих грошових коштів закрити.
В задоволенні решти позовних вимог Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича про стягнення коштів відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровської міської ради (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75, ідентифікаційний код 26510514), 757,00 грн (сімсот п'ятдесят сім грн 00 к.) судового збору за подачу заяви про забезпечення позову.
Скасувати заходи забезпечення позову у справі №904/659/25, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025, в повному обсязі.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 23.07.2025.
Суддя С.А. Дупляк