вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" липня 2025 р. Cправа № 902/571/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Державної установи "Вінницька виправна колонія (№86)" (вул. Привокзальна, 26, м. Вінниця, 21100)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" (вул. Пирогова, 131, м. Вінниця, 21037)
про стягнення 161200 грн,
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державної установи "Вінницька виправна колонія (№86)" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" 161200 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що виходячи з умов укладеного між сторонами Договору №1313842 про постачання електричної енергії споживачу від 13.04.2023, з урахуванням проведених розрахунків, Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" безпідставно отримано від Державної установи "Вінницька виправна колонія (№86)" кошти на суму 161200 грн, які заявлено до стягнення. Поряд з цим позивач вказує, що до збільшення нарахувань та відповідного зменшення обсягів споживання призвело укладення ряду додаткових угод, у зв'язку з коливанням середньозваженої ціни електроенергії на ринку.
Ухвалою суду від 14.05.2025, з урахуванням виправлених недоліків позовної заяви, за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/571/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена 14.05.2025 як позивачу, так і відповідачу до Електронних кабінетів ЄСІТС, про що в матеріалах справи містяться відповідні довідки.
28.05.2025 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив відповідача на позовну заяву (вх. № 01-34/5743/25), відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" проти позову заперечує. Зокрема наголошує, що всі ціни електричної енергії за вказаними Договорами погоджено сторонами у самих Договорах, а також у відповідних додаткових угодах, укладених за згодою сторін у встановленому законом та Договорами порядку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
01.03.2023 між Державною установою "Вінницька виправна колонія (№86)" (Споживач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" (Постачальник, відповідач) укладено Договір №1316797 про постачання електричної енергії споживачу (Договір №1316797) на суму 640 884 грн, з урахуванням ПДВ 769 060,80 грн.
Згідно із п. 5.1. Договору №1316797 ціна 1 кВт*год електричної енергії становить 7,20 грн з ПДВ.
Додатковою угодою №1 від 28.04.2023 до Договору №1316797 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 7,259964 грн з ПДВ.
13.04.2023 між Державною установою "Вінницька виправна колонія (№86)" (Споживач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" (Постачальник, відповідач) укладено Договір №1316842 про постачання електричної енергії споживачу на суму 3 444 764,40 грн з ПДВ.
Згідно із п. 5.1. Договору №1316842 ціна 1 кВт*год електричної енергії становить 6,45 грн з ПДВ.
Згодом між сторонами укладено ряд додаткових угод до Договору №1316842, відповідно до яких збільшено ціна за одиницю електричної енергії.
Додатковою угодою №1 від 31.05.2023 до Договору №1316842 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 6,653748 грн з ПДВ.
Додатковою угодою №2 від 30.06.2023 до Договору №1316842 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 7,025196 грн з ПДВ.
Додатковою угодою №3 від 29.08.2023 до Договору №1316842 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 7,745856 грн з ПДВ.
Додатковою угодою №4 від 11.12.2023 до Договору №1316842 сторони збільшили ціну за 1 кВт*год електричної енергії до 8,105856 грн з ПДВ.
Згідно проведеного позивачем власного розрахунку з урахуванням зміни ціни електричної енергії на ринку, Державна установа "Вінницька виправна колонія (№86)" вважає, що сплатила безпідставно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" 161200 грн внаслідок укладення ряду додаткових угод, які заявлено із вказаного Товариства до стягнення.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Положеннями ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Окрім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (див. постанову від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Правова позиція, що обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 та постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №902/83/22, від 23.08.2023 у справі №903/745/22, від 16.08.2023 у справі №922/623/22.
Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 161200 грн як безпідставно набутого майна.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірні кошти в розмірі 161200 грн сплачено на користь відповідача внаслідок укладення ряду додаткових угод до Договорів про постачання електричної енергії споживачу №1316797 від 01.03.2023 та №1316842 від 13.04.2023.
В свою чергу, такі додаткові угоди до Договорів не визнавалися недійсними, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять. Відповідну вимогу не заявлено позивачем і в межах даного судового провадження.
Отже, оскільки спірні кошти набуто відповідачем в межах оформлених договірних відносин між сторонами, то такі кошти не можуть розцінюватися як безпідставно набуті. Схожу позицію, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України викладено у постанові ВП ВС від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Іншими словами, в даному випадку вбачається наявність між позивачем та відповідачем спору про правомірність укладення ряду додаткових угод, однак позивач фактично намагається вирішити спір шляхом повернення сплачених за такими додатковими угодами коштів.
Натомість, суд приходить до переконання, що такий спосіб захисту не є ефективним та належним, оскільки не вирішує первинний спір (визнання недійсними додаткових угод), тобто не спростовує правову підставу набуття відповідачем коштів.
Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту у даному спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т. ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з вищенаведених підстав.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028 грн залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028 грн залишити за позивачем.
3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 23 липня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.