25.06.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4657/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Луценко Н.В. (в залі суду) - самопредставництво;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 (повне рішення складено 16.12.2024, суддя Скриннікова Н.С.) у справі № 904/4657/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни (РНОКПП НОМЕР_1 )
до Комунального підприємства "ТРАНСПОРТНА ІНФРАСТРУКТУРА МІСТА" Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 23357437)
про визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору № 372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 12.07.2016, оформленого листом № 25/25-48 від 02.07.2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Воронко Юлія Ігорівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору № 372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 12.07.2016, оформленого листом № 25/25-48 від 02.07.2024.
Позов обґрунтовано безпідставністю та необґрунтованістю правочину про дострокове розірвання договору, який оформлено у формі листа № 25/25-48 від 02.07.2024.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024, у даній справі, відмовлено в позові фізичній особі-підприємцю Воронко Юлії Ігорівні до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради про визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору № 372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 12.07.2016 за адресою: просп. Олександра Поля, в районі буд. 28А, яке було оформлено у формі листа № 25/25-48 від 02.07.2024 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лист № 25/25-48 від 02.07.2024 не є правочином відповідно до вимог ст. 202 ЦК України і не є рішенням комунального підприємства, як про це зазначала позивачка, а є повідомленням інформаційного характеру, яке вичерпало свою дію після отримання цього повідомлення позивачем. Відповідач своїми діями, які виразилися у складенні та направленні на адресу позивача листа № 25/25-48 від 02.07.2024, не порушив і не порушує права, свободи та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для їх визнання, відновлення або поновлення судом у цій справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась фізична особа-підприємець Воронко Юлія Ігорівна, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі №904/4657/24 винесено судом всупереч закону та наявні підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення, що обумовлюється наступним:
- розглянувши справу №904/4657/24 у спрощеному позовному провадженні, суд не врахував конкретних обставин справи, які виникли після отримання відзиву відповідача на позовну заяву (у якому не заперечувався факт щодо розірвання договору в односторонньому порядку), чим порушив п.п. 2-5 ч.3 ст. 247 ГПК України та не керувався ч.6 ст. 250 ГПК України, згідно якої у разі розгляді справу в порядку спрощеного позовного провадження суд міг за власною ініціативою вирішити розглянути справу за правилами загального позовного провадження, у тому числі з метою встановлення обставин та фактів позовних вимог;
- у договорі №372 АП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 12.07.2016 не передбачена якась конкретна форма правочину про дострокове розірвання договору, тобто правочином може бути оформлений у будь-якій формі: лист, додаткова угода, акт і т.і. і т.п. А для того, щоб з'ясувати у якій формі відповідачем було прийнято правочин про дострокове розірвання Договору, суд першої інстанції і повинен був розглянути справу за правилами загального позовного провадження;
- у відзиві до позовної заяви, відповідач жодним чином не заперечує щодо розірвання договору в односторонньому порядку, та більше того, посилається на те, що: « 05.07.2024 КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР на адресу ФОП Воронко Ю.І. відправила лист №25/25-48 від 02.07.2024 про розірвання договору» та посилається на умови Договору, згідно з якими, нібито: «Підпунктом 3.1.3 пункту 3. договору передбачено припинення договірних відносин в односторонньому порядку у разі невиконання взятих на себе оператором зобов'язань, визначених умовами укладеного договору. Дострокове розірвання договору відбувається на підставі офіційного листа балансоутримувача на адресу оператора. Договір вважається достроково розірваним через 20 днів з моменту направлення вищезазначеного листа.
Підпунктом 3.1.5 пункту 3. договору обов'язковою умовою при припиненні відносин між сторонами в односторонньому порядку є лист, що повідомляє про розірвання договору за 20 календарних днів до дати розірвання. Підтвердженням направлення листа вважається наявність відправних документів з відділення пошти.»;
- сам відповідач наполягає, що «обов'язковою умовою при припиненні відносин між сторонами в односторонньому порядку є лист», і тому, думка суду першої інстанції про те, що: «Лист № 25/25-48 від 02.07.2024 не є правочином відповідно до вимог ст. 202 ЦК України і не є рішенням комунального підприємства, як про це зазначала позивачка, а є повідомленням інформаційного характеру, яке вичерпало свою дію після отримання цього повідомлення позивачем.», є завідомо помилковою, так як у відповідності до зазначених відповідачем умов Договору (хоча на справді підпунктів №3.1.3 і 3.1.5 пункту №3 з таким змістом у Договорі немає), на підставі зазначених вище обставин, у ФОП Воронко Ю.І. були припинені господарські та цивільні права та обов'язки за Договором №372 АП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 12.07.2016.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
13.02.2025 від Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки доводи, викладені в ній є безпідставними та необґрунтованими, а рішення є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і з повним та об'єктивним дослідженням всіх доказів та обставин по справі.
Зокрема, відповідачем зазначено про те, що в цій справі предметом позову була лише вимога немайнового характеру (визнання недійсними листа), оскільки ця справа не належить до тих, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а також з огляду на вказані положення ГПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомленням) сторін.
Відповідач стверджує, що позивач у порушення умов Договору № 372 АП від 12.07.2016 не виконує перед державою Україна відповідних сплат до бюджету передбачених п. 268 прим. 1.3 ст. 268 прим. 1 розд. ХІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, та й ще у період ведення бойових дій в результаті збройної агресії, таким чином свідомо завдає бюджету збитки шляхом ухилення від платежів передбачених діючим законодавством, при цьому сам у повному обсязі здійснює господарську діяльність на вказаному паркувальному майданчику.
Підпунктом 3.1.3 пункту 3 договору передбачено припинення договірних відносин в односторонньому порядку у разі невиконання взятих на себе оператором зобов'язань, визначених умовами укладеного договору. Дострокове розірвання договору відбувається на підставі офіційного листа балансоутримувача на адресу оператора. Договір вважається достроково розірваним через 20 днів з моменту направлення вищезазначеного листа.
Підпунктом 3.1.5 пункту 3 договору обов'язковою умовою при припиненні відносин між сторонами в односторонньому порядку є лист, що повідомляє про розірвання договору за 20 календарних днів до дати розірвання. Підтвердженням направлення листа вважається наявність відправних документів з відділення пошти.
Також підпунктом 3.1.6 пункту 3 договору передбачено, що у разі ненадання письмової відповіді оператором на лист про розірвання договору у десятиденний термін з моменту направлення листа, договір в односторонньому порядку вважається розірваним.
05.07.2024 КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР на адресу ФОП Воронко Ю.І. відправила лист №25/25-48 від 02.07.2024 про розірвання договору, що рекомендованим листом, що підтверджено Списком № Список 05.07.2024 Укрпошти (номер трекінг-коду AT «Укрпошта» 0600938898062) та роздруківкою про шлях слідування листа від відправника до отримувача з офіційного сайту AT «Укрпошта».
Таким чином, КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР заявив належним чином про намір про розірвання договору не менш ніж за 20 календарних днів до розірвання договору, адже направив засобом зв'язку ФОП Воронко Ю.І. лист про розірвання договору.
Відповідач звертає увагу на те, що у зазначеній апелянтом справі №904/4659/24 у судовому засіданні, яке відбулося 29.01.2025, Воронко Юлія подала до суду заяву, в якій просила суд прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі № 904/4659/24.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою суду від 10.01.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/4657/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/4657/24.
15.01.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2025 в задоволенні клопотання/заяви фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/4657/24 - відмовлено. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/4657/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме подати до апеляційного суду: - належні докази сплати судового збору.
27.01.2025 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, якою долучено до матеріалів скарги докази сплати судового збору у розмірі 4542,00 грн, відповідно до квитанції від 27.01.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/4657/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 26.06.2025 о 10 год. 40 хв.
24.02.2025 від скаржника/ФОП Воронко Юлії Ігорівни до Центрального апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що розглянувши справу №904/4657/24 у спрощеному позовному провадженні, суд першої інстанції не з'ясував та не врахував конкретних обставин справи, які виникли після отримання відзиву відповідача на позовну заяву (де відповідач не заперечував факту щодо розірвання Договорів в односторонньому порядку саме за допомогою правочину у формі - листа за №25/25-48 від 02.07.2024), чим порушив п.п. 2-5 ч.3 ст. 247 ПІК України та не керувався ч.6 ст. 250 ГПК України, згідно якої у разі розгляді справу в порядку спрощеного позовного провадження суд міг за власною ініціативою вирішити розглянути справу за правилами загального позовного провадження, у тому числі з метою встановлення обставин та фактів позовних вимог.
Апелянт вказує, що як у відзиві на позов, так і у відзиві на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі №904/4657/24, відповідач так і не надав жодного належного та допустимого доказу того, що у ФОП Воронко Ю.І. мається заборгованість зі збору з паркування та податкового боргу, саме за Договором №372 АП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 12.07.2016.
Що стосується посилань та цитування відповідачем підпунктів 3.1.3, 3.1.5, 3.1.6 пункту 3 Договору №372 АП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 12.07.2016, то скаржник зазначає, що підпунктів 3.1.3; 3.1.5; 3.1.6 пункту 3 з таким змістом у Договорі №372 АП від 12.07.2016 - не існує.
12.07.2016 між ФОП Воронко Ю.І. та Комунальним підприємством «Транспортна інфраструктура міста» ДМР було укладено Договір №372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", розташованого за адресою: просп. Олександра Поля, в районі буд. 28А.
13 червня 2019 року між Сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору «Про організацію та експлуатацію майданчика для маркування» №372 АП від 12.07.2016, згідно якої було внесено зміні до Розділу №3. Права сторін, і п.3.1.3. та 3.1.5 були викладені у наступній редакції:
3.1.3. Припинити договірні відносини в односторонньому порядку у разі систематичного невиконання взятих на себе Оператором зобов'язань, та в разі не усунення порушення протягом 1 (одного) місяця з дати отримання відповідної вимоги від Балансоутримувача.
3.1.5. Надіслати лист Оператору щодо припинення (розірвання) Договорів, відповідно до вимог чинного законодавства.»
Тобто, відповідач повинен був спочатку пред'явити вимогу про усунення відповідних порушень і лише тільки після того, як позивач протягом цілого - 1 (одного) місяця з дати отримання відповідної вимоги від відповідача не усунув відповідні порушення, лише тоді мав права в односторонньому порядку припинити Договірні відносини. Однак, жодних із вище перелічених вимог Додаткової угоді відповідач не дотримався і незаконно та з грубим порушенням умов Договору відразу припинив договірні відносини.
Позивач просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
27.02.2025 від скаржника ФОП Воронко Юлії Ігорівни до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить застосувати заходи забезпечення позову, шляхом заборони Комунальному підприємству «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради та будь-якім іншім особам вчиняти дії, пов'язані з перешкоджанням у праві ФОП Воронко Ю.І. в організації, експлуатації, користуванні, управлінні та розпоряджанні майданчиком для паркування, розташованим за адресою: просп. Олександра Поля (просп. Кірова), в районі буд. №28А, який ФОП Воронко Ю.І. має право експлуатувати на підставі Договору №372 АП «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» від 12.07.2016 та Акту приймання- передачі майданчику для паркування транспортних засобів комунальної форми власності що розташованим за адресою: просп. Олександра Поля (просп. Кірова), в районі буд. №28А - до прийняття остаточного рішення по господарській справі №904/4657/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 904/4657/24. Відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни про зустрічне забезпечення позову.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 виправлено, допущену в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 описку, вказавши: «Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 25.06.2025 о 10 год. 40 хв». В іншій частині ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 904/4657/24 залишено без змін.
24.06.2025 від позивача до ЦАГС надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яким просить у зв'язку з поважною підставою першої неявки в судове засідання, яке було призначено на 25.06.2025 о 10:40 год., відкласти розгляд справи №904/4657/24 у Центральному апеляційному господарському суді на більш пізнішу дату, заздалегідь погодивши наступну дату перенесеного судового засідання. Зазначене клопотання мотивоване хворобою, про що надано виписку з медичної картки.
У судове засідання 25.06.2025 з'явився представник відповідача. Позивач правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (т. 1, а.с. 116).
Колегія суддів, оголосивши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з'ясувавши думку представника відповідача, вирішила його відхилити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Отже, згідно з усталеною судовою практикою та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, необхідність дотримання розумного строку розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
У судовому засіданні 25.06.2025 колегією суддів оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи
12.07.2016 між Комунальним підприємством «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради (далі - балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Воронко Юлією Ігорівною (далі - агент, позивач) укладено Договір №372АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування".
Балансоутримувач надає Агенту у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: просп. Олександра Поля, в районі буд. 28А. Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 310,5 кв.м. (пункт 1.1. договору).
Агент зобов'язується:
- надавати Балансоутримувачу копії документів, що підтверджують сплату Агентом збору за місця для паркування транспортних засобів, щоквартально, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (підпункт 2.2.13 пункту 2.2. договору);
- своєчасно та у повному обсязі перераховувати Балансоутримувачу плату за користування майданчиком для паркування (підпункт 2.2.14).
Балансоутримувач має право, у разі невиконання взятих на себе Агентом зобов'язань, визначених умовами договору, розірвати цей договір достроково в односторонньому порядку, письмово попередивши Агента про це за 20 календарних днів.(підпункт 3.1.3. пункту 3.1. договору).
Пунктом 10.1 договору встановлено, що останній набирає чинності з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування, який є невід'ємною частиною цього договору. Договір діє до проведення наступного конкурсу з визначення агентів на право обслуговування майданчика для паркування, передбаченого п. 1.1. Договору. Датою втрати чинності даного договору вважати дату укладання договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування між балансоутримувачем та переможцем конкурсу з визначення агентів.
13.06.2019 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору «Про організацію та експлуатація майданчика для паркування» №372 АП від 12.07.2016, відповідно до умов якої внесли зміни до розділів 3, 4 та 5, а саме:
1. Внести зміни до розділу 3. Права сторін, та викласти п.3.1.3 та 3.1.5 у наступній редакції:
«п.3.1. - Балансоутримувач має право:
3.1.3. Припинити договірні відносини в односторонньому порядку у разі систематичного невиконання взятих на себе оператором зобов'язань, та в разі не усунення порушення протягом 1 (одного) місяця з дати отримання відповідної вимоги від Балансоутримувача.
3.1.5. Надіслати лист оператору щодо припинення (розірвання) договорів, відповідно до вимог чинного законодавства.»
2. Внести зміни до розділу 3. Права сторін, та виключити: п.3.1.4, 3.1.6.
3. Внести зміни до розділу 4. Ціна договору та викласти п.4.7. договору у наступній редакції: «п.4.7. - У разі зміни нормативно-правових актів, котрі сприяли зміні ціни договорів, балансоутримувач має право вносити письмові пропозиції оператору щодо зміни ціни договорів шляхом укладання додаткової угоди.»
4. Виключити з розділу 5. Умови повернення Майданчика для паркування п.5.2.
Додатковою угодою №2 від 31.03.2021 було внесено зміни в преамбулу Договору в частині зміни назви Підприємства та зміни директора і викласти у наступній редакції: Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради в особі директора Герасимова Дмитра Геннадійовича, який діє на підставі Статуту (далі - Балансоутримувач), з однієї сторони, та Фізична особа-підприємець Воронко Юлія Ігорівна, що діє на підставі виписки з ЄДР (далі - Оператор), з іншої сторони (далі - Сторони); у зв'язку зі зміною найменування Комунального підприємства, у розділі Договору «Реквізити сторін» змінено реквізити Балансоутримувача.
Договір та додаткові угоди підписані сторонами без зауважень та заперечень до нього.
19.04.2024 підприємство направило лист до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про вжиття заходів відповідно до доручення секретаря Дніпровської міської ради від 09.04.2024 №4/10-233 щодо дострокового розірвання в односторонньому порядку договорів «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування».
31.05.2024 Державна податкової служби України №37209/6/04-36-13-03-09 від 24.05.2024 своїм листом повідомила, що підготовлені документи для направлення позовних заяв до суду по ФОП Воронко Ю.І. задля примусового стягнення заборгованості із збору за місця для паркування транспортних засобів.
24.06.2024 на адресу підприємства надійшов лист Державної податкової служби України №45348/6/04-36-13-02-10 від 21.06.2024 щодо несплати ФОП Воронко Ю.І. податкового збору за місця для паркування транспортних засобів.
05.07.2024 КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР на адресу ФОП Воронко Ю.І. відправила лист №25/25-48 від 02.07.2024 про розірвання договору рекомендованим листом, що підтверджено Списком 05.07.2024 Укрпошти (номер трекінг-коду AT «Укрпошта» 0600938898062) та роздруківкою про шлях слідування листа від відправника до отримувача з офіційного сайту AT «Укрпошта».
Підставою позову позивач визначає відсутність у листі № 25/25-48 від 02.07.2024 обґрунтованого та мотивованого доказу систематичного та грубого порушення договірних зобов'язань зі сторони позивача; одностороннє розірвання чотирьох договорів, здійснене одним листом № 25/25-48 від 02.07.2024 порушує права іншої сторони; наявні фактичні обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину про розірвання договору, оформленого листом № 25/25-48 від 02.07.2024 недійсним на момент його укладання; оскаржуване рішення суперечить нормам чинного законодавства; наявні підстави про визнання правочину недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Вказане і є причиною виникнення спору у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК).
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору №372 АП від 12.07.2016 повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).
З матеріалів справи встановлено, що між Комунальним підприємством «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради та фізичною особою-підприємцем Воронко Юлією Ігорівною 12.07.2016 було укладено договір №372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", розташованого за адресою: просп. Олександра Поля, в районі буд. 28А.
З 31.03.2021 балансоутримувачем є Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради.
13.06.2019 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору «Про організацію та експлуатація майданчика для паркування» №372 АП від 12.07.2016, відповідно до умов якої внесені зміни до розділів 3, 4 та 5.
На виконання умов пунктів 3.1.3., 3.1.5. додаткової угоди № 1 від 13.06.2019 КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР повідомило фізичну особу-підприємця Воронко Ю.І. листом від 02.07.2024 № 25/25-48 про розірвання договору №372 АП від 12.07.2016 з 20.07.2024 в односторонньому порядку, який був направлений на адресу позивача 05.07.2024.
На підтвердження направлення вказаного листа відповідачем наданий список згрупованих відправлень Укрпошти за трек номером 0600938898062, водночас доказів отримання позивачем листа від 02.07.2024 № 25/25-48 матеріали справи не містять.
Позивач покликається на те, що ним не був отриманий лист КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР від 02.07.2024 № 25/25-48, про існування такого листа йому стало відомо з матеріалів справи № 904/5025/23.
Відповідно до умов пункту 10.1. договір діє до проведення наступного конкурсу з визначення оператора на право обслуговування майданчика для паркування. Датою втрати чинності даного договору вважати дату укладання договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування між балансоутримувачем та переможцем конкурсу з визначення оператора.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору № 372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 12.07.2016, оформленого листом № 25/25-48 від 02.07.2024, яким відповідач повідомив про одностороннє розірвання договору №372 АП від 12.07.2016.
Зі змісту Листа № 25/25-48 від 02.07.2024 вбачається, що відповідач повідомляє позивача про здійснення інспекторами підприємства обстеження майданчиків для паркування, які було передано в оренду позивачу на підставі договорів "про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" за адресами: вул. Криворізька, а районі буд 22-Б (договір №184 ОП від 12.11.2018); вул. Максима Дія, буд. 8 (договір № 185 ОП від 24.10.20218); вул. Шмідта, буд 18 (Договір № 250 ОП від 11.09.2020); просп Олександра Поля, в районі буд 28 А (договір № 372 АП від 12.07.2016); відповідач повідомляє ФОП Воронко Ю.І. про виявлені порушення умов визначених вище договорів відносно несплати до бюджету міста збору за місця паркування транспортних засобів; відповідач вимагає здійснити сплату заборгованості; відповідач запрошує відповідача за адресою вул. 128-ї Бригади Тероборони, 8 м. Дніпро для підписання додаткової угоди та акту повернення майданчика для паркування за вказаними вище адресами; відповідач повідомляє позивача про те, що в разі неприбуття для підписання додаткових угод, договори вважаються розірваними з 20.07.2024 в односторонньому порядку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що лист № 25/25-48 від 02.07.2024 не є правочином у розумінні статей 202, 203 ЦК України, а є лише повідомленням про реалізацію права, передбаченого договором.
При цьому, сам факт направлення листа не породжує юридичних наслідків у вигляді зміни чи припинення зобов'язань, і не створює обов'язків чи прав ні для самого відповідача, ні для позивача.
Тому, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду, що відповідач своїми діями, які виразилися у складені та направлені на адресу позивача листа № 25/25-48 від 02.07.2024, не порушив і не порушує права, свободи та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для їх визнання, відновлення або поновлення судом у цій справі.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що припинення правовідносин між сторонами договору зумовлюється не самим фактом направлення листа, як помилково вважає апелянт, а положеннями укладеного між сторонами договору.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту - визнання недійсним листа № 25/25-48 від 02.07.2024 про дострокове розірвання договору - не є належним, оскільки не створює правових наслідків у вигляді припинення договірних зобов'язань та не унеможливлює укладення відповідачем нового договору з іншим оператором, якщо конкурс буде проведений.
У разі проведення конкурсу та укладення нового договору з іншим оператором на право обслуговування спірного майданчика для паркування, саме по собі визнання недійсним правочину про дострокове розірвання договору № 372 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 12.07.2016, оформленого листом № 25/25-48 від 02.07.2024, не відновить право користування позивача на спірний майданчик за адресою: просп. Олександра Поля, в районі буд. 28А, оскільки за вказаною адресою відповідачем буде вже визначений новий оператор за результатами конкурсу, та з яким КП "Транспортна інфраструктура міста" ДМР буде укладений новий договір.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).
Водночас визнання правочину недійсним з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечить завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України. Аналогічні висновки сформульовані в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19. (схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-1 Згс22, пункт 127).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/4657/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 у справі № 904/4657/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 23.07.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв