вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" липня 2025 р. Справа№ 910/4273/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025
у справі №910/4273/25 (суддя - Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ"
про стягнення заборгованості.
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" про стягнення 102652,18 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач порушив умови договору поставки №1109/20 від 11.09.2020 та не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 65412 грн, на яку нараховано 6065,51 грн 3% річних та 31174,67 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4273/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі №910/4273/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги апелянт відмічає, що позивач звернувся до суду з даним позовом після спливу строку позовної давності, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 апеляційну скаргу у справі №910/4273/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4273/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
03.07.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Зокрема, позивач зауважує, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відтак позивачем не пропущено строки позовної давності.
За змістом ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 11.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" (покупець) укладено договір поставки №1109/20, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, затверджений покупцем, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Предметом поставки є системи кріплення, метизні вироби, витратні будівельні матеріали.
Згідно з п. 1.3. договору ціна, кількість, найменування, асортимент товару обумовлюється сторонами на підставі заявок замовника і відображаються у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною.
У відповідності до п. 4.4 договору оплата товару здійснюється в безготівковій формі в національній валюті України, на підставі виставленого рахунку-фактури.
Оплата товару за даним договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100 % вартості партії товару, вказаної у відповідному рахунку-фактур і, на поточний рахунок постачальника в строк, не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дати, виписаної видаткової накладної (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 5.3.1 договору покупець зобов'язується оплачувати товар у строк та на умовах, визначених даним договором.
Згідно з п. 9.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору, він автоматично продовжує свою дію на наступний календарний рік.
На виконання умов договору поставки позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 65412 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №404 від 11.02.2022 на суму 32760 грн, №434 від 16.02.2022 на суму 2340 грн та №499 від 21.02.2022 на суму 30312 грн.
Проте відповідач не здійснив оплату отриманого товару, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 65412 грн основного боргу за договором.
Окрім цього, враховуючи невиконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 6065,51 грн та 31174,67 грн інфляційних втрат.
Відповідач заперечуючи проти позову стверджував, що позивачем пропущено строк позовної давності.
За результатами розгляду спору Господарський суд міста Києва, встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим суд встановив, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідний строк в силу п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було продовжено на строк дії карантину та згідно п. 19 ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 2402.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинено на строк дії такого стану.
З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 11, 202, 509 ЦК України, та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару загалом на суму 65412 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Проте, відповідач не виконав свій обов'язок щодо оплати вартості поставленого позивачем товару на зазначену суму.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вищенаведені видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, жодних заперечень щодо кількості, асортименту, якості товару не містять. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача відносно поставленої продукції.
Відтак, підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксують факт здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п. 4.5 договору поставки сторонами узгоджено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% вартості партії товару, вказаної у відповідному рахунку-фактурі в строк не пізніше 10 календарних днів від дати, виписаної видаткової накладної.
Оскільки матеріали справи не містять доказів погодження сторонами інших строків оплати поставленого товару, то відповідач мав здійснити оплату в період не пізніше 10 календарних днів від дати, виписаної видаткової накладної, а саме:
- не пізніше 21.02.2022 за видатковою накладною №404 від 11.02.2022 на суму 32760 грн;
- не пізніше 26.02.2022 за видатковою накладною №434 від 16.02.2022 на суму 2340 грн;
- не пізніше 03.03.2022 за видатковою накладною №499 від 21.02.2022 на суму 30312 грн;
У той же час відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару не здійснив.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України, визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, невиконання зобов'язання за договором в частині оплати товару на суму 65412 грн підтверджується матеріалами справи, а відповідачем не надано доказів на спростування вказаної заборгованості.
Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, строк якого настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача основаної заборгованості в сумі 65412 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6065,51 грн та 31174,67 грн інфляційних втрат, колегія суддів зауважує слідуюче.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Північний апеляційний господарський суд здійснивши арифметичну перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 6065,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 31174,67 грн, щодо кожної видаткової накладної згідно визначеного позивачем періоду, погоджується з місцевим господарським судом про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.
В апеляційній скарзі відповідач не заперечує відносно встановлених судом фактів отримання ним товару та його несплати. Однак, вказує на те, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду було залишено обставини пропуску позивачем строку позовної давності .
В контексті наведених доводів апелянта колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до приписів ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення заборгованість за поставлений 11.02.2022 (згідно видаткової накладної №404), 16.02.2022 (згідно видаткової накладної №434), 21.02.2022 (згідно видаткової накладної №499) товар та здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.02.2022 по 31.03.2025 (згідно видаткової накладної №404), з 27.02.2022 по 31.03.2025 (згідно видаткової накладної №434), з 04.03.2022 по 31.03.2025 (згідно видаткової накладної №499), тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла Київ" звернулося з даним позовом до суду 04.04.2025 (через систему «Електронний суд»). Тобто, на момент подачі позову спливав трьохрічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості та нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Водночас, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.
Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантин тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ №651 від 27.06.2023.
При цьому, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з огляду на приписи ст. ст. 256, 257, п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та встановлені судом обставини, а саме, дату виникнення зобов'язань за договором та дату звернення позивача із даним позовом до суду, колегія суддів зауважує, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар, 3% річних та інфляційних втрат у даній справі позивачем не пропущено, як помилково стверджує відповідач.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі №910/4273/25 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі №910/4273/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов