ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/130/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацька Н.С.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Бондар А.Г., у порядку самопредставництва;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області
від 16 квітня 2025 року (повний текст складено 17.04.2025)
у справі № 916/130/25
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє»
про стягнення 1 241 028,26 грн., -
суддя суду першої інстанції: Мостепаненко Ю.І.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 22.07.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У січні 2025 Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі також - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє» (далі також - відповідач, Благодійний фонд) про стягнення з останнього 1 241 028,26 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 615,42 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Департамент послався на повернення відповідачем орендованого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 92, з простроченням строку, встановленого договором оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004 (з додатковими угодами до нього), що стало підставою для нарахування позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойки за період з 01.04.2023 по 10.12.2024.
Рішенням Господарського суду Одеської області 16.04.2025 у справі №916/130/25 (суддя Мостепаненко Ю.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 413 676,09 грн. та 15 512,22 грн. - витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що відповідачем повернене орендоване приміщення з порушенням строку, встановленого договором оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004, у зв'язку з чим заявлені Департаментом вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, судом першої інстанції було встановлено безпідставне включення до розрахунку сум ПДВ, з огляду на що, місцевим господарським судом було здійснено власний розрахунок неустойки за період з квітня 2023 по 10 грудня 2024, внаслідок чого суд дійшов висновку, що сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за період прострочення повернення приміщень за договором оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004 в період з 01.04.2023 по 10.12.2024 складає 1 034 190,24 грн.
Крім того, врахувавши, що відповідач є неприбутковою благодійною організацією, а позивачем не надано Доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану чи завдання останньому збитків в результаті дій саме Благодійного фонду, а також доказів на підтвердження можливості здачі приміщення в оренду іншій особі, у разі його своєчасного звільнення відповідачем, місцевий господарський суд, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про можливість зменшення суми неустойки на 60 % - до 413 676,09 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 16.04.2025 у справі №916/130/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Також апелянт просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 27 923,13 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у тому, що:
- судом першої інстанції порушені норми матеріального права, оскільки останній при прийняті рішення не врахував, що передбачену приписами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби Договір оренди діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки, виходячи з розміру орендної плати, погодженої сторонами, з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення, як то передбачено пунктом 4.10 Договору оренди. Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.06.2019 у справі №916/1916/18, від 28.05.2021 у справі №916/1665/20, від 23.10.2024 у справі №916/3409/22;
- місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, оскільки зменшуючи розмір неустойки на 60%, він, поміж іншого, не зазначив чи є даний випадок винятковим, не врахував ступень виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання тощо. Водночас, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, апелянт наполягає на тому, що зменшення розміру неустойки (пені) на 60% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Детальніше доводи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2025 у справі №916/130/25 та призначено її розгляд на 09.07.2025 року о 12:00 год. Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач - Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє» - своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив не надав, але, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Діброви Г.І. з 30.06.2025 по 01.08.2025 у щорічній відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 04.07.2025 №99 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/130/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 для розгляду справи №916/130/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.07.2025 судова колегія у визначеному складі прийняла справу №916/130/25 до свого провадження.
У зв'язку із нез'явленням у судове засідання 09.07.2025 представників сторін, розгляд справи №916/130/25 було відкладено на 22.07.2025 о 14:45 год., про що винесена відповідна ухвала від 09.07.2025.
В судовому засіданні 22.07.2025 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє» у судове засідання не з'явився, про день час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова колегія зазначає, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань зі сторони відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Благодійного фонду соціального захисту старості громадян “Наше майбутнє».
У судовому засіданні 22.07.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається, що територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення, приміщення I та II поверху, що розташовані за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 92.
Вказане підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №46975351 від 05.11.2015 та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.11.2015 (т. 1 а.с. 12-13).
21.09.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Благодійним фондом соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (Орендар) був укладений Договір оренди нежилого приміщення №15/74 (далі - Договір) (т. 1 а.с. 14-17).
Відповідно до пунктів 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення I та II поверху, загальною площею 292,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 92.
Передача в оренду здійснюється на підставі розпорядження міського голови від 21.09.2004 №2 під розміщення центру реабілітації людей похилого віку.
Згідно з п. 1.2 Договору, строк дії Договору оренди до 01.03.2005.
Орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054-ХХIV «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси» (п. 2.1 Договору).
Пунктом 2.2 Договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, відповідно до розрахунку, приведеного у додатку №1 до Договору, що становить за перший після підписання Договору оренди місяць - 1,00 грн. в рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Відповідно до п. 2.4. Договору, Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Згідно п. 3.4 Договору, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду приміщення, згідно з п. 1.1. цього Договору, за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Положеннями п. 4.7 Договору визначено, що після закінчення строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
За умовами п. 4.10 Договору, у випадку припинення дії цього Договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання Договору, Орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Питання, не врегульовані цим Договором, вирішуються у відповідності з чинним законодавством (п. 7.1 Договору).
Відповідно до п. 7.9 Договору дія Договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю Орендаря; переходу права власності на об'єкт оренди за договорами відчуження; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду); банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Крім того, до Договору оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004 сторонами було укладено (т. 1 а.с. 18-38):
- додаткове погодження №1 від 20.07.2005, яким збільшено площу орендованого приміщення з 292,5 кв.м. до 298,8 кв.м. на підставі рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 №4268-VІ, встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 15.07.2005 становить 1,00 грн. в рік та продовжено строк дії Договору оренди до 01.02.2006;
- додаткове погодження №2 від 06.03.2006, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 06.03.2006 №5333-ІV встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 06.03.2006 становить 1,00 грн. в рік та продовжено строк дії Договору оренди до 01.01.2007;
- додаткове погодження №3 від 05.04.2007, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 05.04.2007 №1182-V встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2007 становить 1,00 грн. в рік та продовжено строк дії Договору оренди до 04.04.2010;
- додаткове погодження №4 від 21.07.2010, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 13.07.2010 №5991-V встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка становить 1,00 грн. в рік та продовжено строк дії Договору оренди до 04.04.2012;
- додаткове погодження №5 від 16.05.2012, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 19.04.2012 №1926-V встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2012 по 31.12.2012 становить 1,00 грн. в рік, змінено назву орендаря на Департамент комунальної власності та продовжено строк дії Договору оренди до 31.12.2012;
- додатковий договір №6 від 08.01.2013, яким зменшено площу орендованого приміщення до 283,5 кв.м., на підставі рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 №2572-VI, встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2013 по 31.12.2013 становить 1,00 грн. в рік (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №7 від 08.01.2013, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4273-VІ, встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2014 по 31.12.2014 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), продовжено строк дії Договору оренди до 31.12.2014;
- додатковий договір №8 від 12.01.2015, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 №6047-VI, встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2015 по 31.12.2015 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість) та продовжено строк дії Договору оренди до 31.12.2015;
- додатковий договір №9 від 13.01.2016, яким на підставі рішення Одеської міської ради від 16.12.2015 №70-VII, встановлено Орендарю пільгову орендну плату, яка з 01.01.2016 по 31.12.2016 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та продовжено строк дії Договору оренди до 31.12.2016;
- додатковий договір №10 від 14.12.2016, яким продовжено термін дії Договору до 31.12.2017 та на підставі рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 №1433-VІІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);
- додатковий договір №11 від 26.03.2018, яким продовжено термін дії Договору до 31.12.2018 та на підставі рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 №3085-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2019 - у розмірі 14 529,88 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковий договір №12 від 29.12.2018, яким продовжено термін дії Договору до 31.12.2019 та на підставі рішення Одеської міської ради від 12.12.2018 №4066-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2019 по 31.12.2019 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2020 - у розмірі 15 590,56 грн., що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковий договір №13 від 22.01.2020, яким продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та на підставі рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі - 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/1949/23 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" задоволено частково; стягнуто з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку в розмірі 6,31 грн.; виселено Благодійний фонд соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" з нежилого приміщення I та II поверху, загальною площею 283,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судовий збір в сумі 2 684,01 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 по справі №916/1949/23 рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 скасовано частково; викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: “1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" задовольнити частково. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку в розмірі 525 184,36 грн. Виселити Благодійний фонд соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" з нежилого приміщення I та II поверху, загальною площею 283,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 22 378,41 грн. В решті позовних вимог відмовити».
В межах розгляду справи №916/1949/23, господарськими судами було встановлено, зокрема, що:
- строк дії Договору оренди нежитлового приміщення від №15/74 від 21.09.2004 закінчився 31.12.2020;
- неустойка у справі №916/1949/23 була нарахована Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за період з січня 2021 по березень 2023 (включно);
- нарахування неустойки за неправомірне користування майном саме у двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби Договір діяв, є правомірним;
- при розрахунку неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України потрібно використовувати розмір базової орендної ставки в розмірі 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Разом з тим, Південно-Західний апеляційний господарський суд, приймаючи постанову від 09.09.2024 у справі №916/1949/23, прийняв до уваги, що відповідач є благодійною організацією та, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зменшив заявлену до стягнення неустойку у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна на 60%.
Згідно з інформацією, яка міститься у КП «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)», 27.09.2024 на виконання постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі № 916/1949/23, судом видано відповідні накази.
Водночас, матеріали даної справи - №916/130/25 свідчать про те, що 10.12.2024 між Благодійним фондом соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (Орендар) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) був складений та підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендар здав (повернув), а Орендодавець прийняв нежитлове приміщення I та II поверху, загальною площею 283,5 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 92.
З огляду на повернення орендованого приміщення з порушенням строку, встановленого Договором оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1 241 028,26 грн. в якості неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 01.04.2023 по 10.12.2024.
При цьому, у розрахунку неустойки, наявному у матеріалах даної справи (т. 1 а.с. 46), Департамент зазначив, що неустойка за період з 01.04.2023 по 10.12.2024 стягується згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі №916/1949/23.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, з у рахуванням того, що спір у даній справі виник між тими ж сторонами та на підставі тих обставин, що і у справі №916/1949/23, за результатом розгляду якої винесені відповідні судові рішення, обставини щодо припинення дії Договору оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004 з 31.12.2020 не підлягають доказуванню, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, спірний Договір оренди припинився з 31.12.2020, що в свою чергу свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди зі вказаної дати.
Разом з тим, виходячи з умов п. 3.4 Договору, Орендодавець передав Орендарю в оренду відповідне приміщення за Актом приймання-передачі.
Однак, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).
Так, за положеннями ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.
Аналогічні умови узгоджені сторонами у п. 4.7 Договору оренди.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Таким чином, після припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у Благодійного фонду виник обов'язок повернути Департаменту у 15-денний термін орендоване приміщення за відповідним Актом приймання-передачі (з урахуванням п. 4.7 Договору).
Проте, у даному випадку спірне нежитлове приміщення було повернуто Орендарем Орендодавцю за Актом приймання передачі лише 10.12.2024, що не оспорюється сторонами та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, повернення відповідачем орендованого приміщення відбулось з порушенням строку, встановленого Договором оренди нежитлового приміщення №15/74 від 21.09.2004.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання Орендарем свого обов'язку з повернення речі, у встановлений Договором строк, свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
При цьому, апеляційна колегія враховує, що у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 викладено правовий висновок про те, що неустойка, право на стягнення якої передбачено вищевказаною нормою, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22.
Таким чином, судова колегія зазначає, що у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за період: з першого дня прострочення повернення об'єкта оренди по 10.12.2024 (дата повернення об'єкту оренди за Актом).
Як зазначалось вище, в межах справи №916/1949/23 Департаментом були заявлені вимоги, зокрема, про стягнення з Благодійного фонду неустойки за період з січня 2021 по березень 2023 (включно).
У даній справі - №916/130/25 періодом стягнення є квітень 2023 - 10.12.2024, згідно з яким Департаментом надано до суду відповідний розрахунок неустойки у сумі 1 241 028,26 грн.
Вказаний розрахунок на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України здійснено, виходячи з розміру базової орендної ставки - 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Проте, як зазначалось вище, місцевий господарський суд, дійшовши загального висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, перерахував заявлену позивачем до стягнення суму і дійшов висновку, що за вищезазначений період стягненню підлягає неустойка у сумі 1 034 190,24 грн.
При цьому, в обґрунтування здійснення власного розрахунку неустойки суд першої інстанції послався на те, що у розрахунку, наданому позивачем безпідставно враховані суми ПДВ, але, неустойка, встановлена саме ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є безумовно штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 Господарського кодексу України, та, відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування та нарахування ПДВ.
На підтвердження своєї позиції місцевий господарський суд послався на висновок Верховного Суду, викладений від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.
Щодо незгоди апелянта з виключенням судом першої інстанції з суми неустойки ПДВ.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розрахунку розміру неустойки позивачем не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу, за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Проте, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії Договору оренди позивачем було безпідставно включено до її складу податок на додану вартість, який мав би сплачуватися Орендарем Орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
З огляду на виключення ПДВ із загальної суми заборгованості, апеляційний господарський суд погоджується з розрахунком розміру неустойки, здійсненим судом першої інстанції, яка за період з 01.04.2023 по 12.12.2024 склала 1 034 190,24 грн.
При цьому, як вбачається з розрахунку суду першої інстанції, відповідна неустойка розрахована останнім у двократному розмірі орендної плати, виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення, як то передбачено пунктом 4.10 Договору оренди, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.06.2019 у справі №916/1916/18, від 28.05.2021 у справі №916/1665/20 та від 23.10.2024 у справі №916/3409/22.
Враховуючи вказане, апеляційна колегія відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Стосовно аргументів апелянта відносно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на висновок суду щодо зменшення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, судова колегія зазначає наступне.
Апеляційним судом враховується, що за змістом ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та обставин справи у їх сукупності у кожному конкретному випадку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19.
При цьому, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язань боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що у ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.
Водночас апеляційна колегія наголошує, що в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Апеляційний суд вказує, що положеннями ст. 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відносять справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
За частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Судова колегія враховує, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в ст. 551 Цивільного кодексу України та в ст. 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначений підхід є усталеним у судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
У даному випадку судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції в частині зменшення неустойки на 60% не може трактуватись як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору оренди в частині несвоєчасного повернення об'єкту оренди, оскільки, з останнього стягується неустойка саме за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає подвійну плату за користування річчю за час прострочення її повернення. При цьому, подвійна плата нараховується, виходячи з розміру базової орендної ставки - 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 із застосуванням щомісячного коригування її розміру на щомісячний індекс інфляції. Тобто, будь-яких збитків у позивача апріорі не виникло.
Таким чином, судова колегія цілком погоджується із судом першої інстанції, який звернув увагу на те, що Департаментом не надано суду будь-яких доказів щодо підтвердження реальної можливість здачі спірного приміщення в оренду іншій особі, у разі його своєчасного звільнення відповідачем.
Отже, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.
Водночас, враховуючи статус відповідача як неприбуткової благодійної організації та значний розмір заявленої до стягнення неустойки, що створює надмірний тягар для Благодійного фонду та не відповідає правовому призначенню неустойки, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов розумного висновку про зменшення заявлено до стягнення неустойки на 60% - до 413 676,09 грн.
Окремо, судова колегія звертає увагу, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані позивачем санкції, є суб'єктивним правом суду.
Судовою колегією відхиляються посилання Департаменту на не встановлення місцевим судом винятковості обставин та неправильного застосування ст. 233 Цивільного кодексу України, адже зауваження апелянта відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер.
З огляду на фактичні обставини справи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, апеляційна колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, заявленого до стягнення, а тому висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2025 у справі №916/130/25 - без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 23.07.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Ярош А.І.