ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про залишення апеляційної скарги без руху
23 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/959/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
розглянувши апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 року, суддя в І інстанції Желєзна С.П., повний текст якого складено 26.06.2025, в м. Одесі,
у справі: №916/959/25
за позовом: Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Радар-Південь»
про стягнення 314 355,74 грн
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/959/25 у позові відмовлено.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, в якій остання просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/959/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що дана апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини першої статті 56 ГПК України cторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Приписами частини першої статті 58 ГПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції України та доповнено Основний Закон окремими статтями.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Ураховуючи наведене, представництво у суді апеляційної інстанції, у провадженнях, розпочатих після 01.01.2018 має здійснюватися адвокатом. При цьому підписання та/або подання апеляційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.
Згідно з частинами першою та третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Отже, особа, яка здійснює представництво за довіреністю, в якій зазначено, що вона видана фізичній особі/громадянину, повинна мати статус адвоката та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 910/6421/19 та від 28.04.2020 у справі № 910/8331/19
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви скарги клопотання (частини четверта та дев'ята статті 60 ГПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17 наведено правовий висновок про те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, повинна мати статус адвоката та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга від імені Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області подана та підписана Осадчим Олександром Олександровичем (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на підставі довіреності, виданої Амбарніковим Михайлом Петровичем в порядку передоручення, який уповноважив Осадчого О.О. представляти інтереси позивача в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) у справах господарського судочинства з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців) Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів того, що Осадчий Олександр Олександрович є адвокатом - до апеляційної скарги не подано. В довіреності, створеній в електронному кабінеті у підсистемі Електронний суд, яка видані Осадчому О.О., також не зазначено, що вона видана останньому як адвокату.
Отже, наразі суд апеляційної інстанції зазначає про неподання належних та допустимих доказів наявності у особи, яка підписала апеляційну скаргу відповідних повноважень на здійснення таких дій.
Дана справа не є малозначною, оскільки згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривні, а тому на момент подання позову, малозначною справою була справа, у яких ціна позову не перевищує 302 800 грн, а предметом спору у цій справі є стягнення 314 355,74 грн. Окрім цього суд першої інстанції розглядав цю справу за правилами загального позовного провадження.
Таким чином, у цій справі, яка не віднесена процесуальним законом до малозначної, позивач позбавлений права на представництво своїх законних інтересів представником за довіреністю на підставі частини 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником у розумінні положень чинного законодавства не підтверджено повноваження підписанта здійснювати представництво позивача як адвокатом або в порядку самопредставництва.
Отже, для усунення вказаного недоліку скаржнику слід надати докази, які підтверджують повноваження на здійснення представництва позивача в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За умовами пункту 1 частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, його ухвалено 16.06.2025, а повний текст останнього складено та підписано 26.06.2025.
Отже, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду є 16.07.2025.
Колегія суддів враховує, що апеляційна скаргу сформована в системі «Електронний суд» 17.07.2025, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом двадцятиденного строку на апеляційне оскарження.
В апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскаржень та посилається на факт введення в Україні воєнного стану, а також те, що Збройними силами України оголошуються чисельні «Повітряні тривоги» та значною мірою дестабілізується стан енергосистеми країни, в тому числі, періодична відсутність енергозабезпечення в адмінбудівлях м. Чорноморськ. Представниками позивача не мали достатньої можливості щодо повної та всебічної підготовки апеляційної скарги у нележні строки, приймаючи до уваги те, що підсистема «Електронний суд» працює нестабільно, мались чисельні помилки під час входу до підсистеми з позначкою «невірний шлюз 502».
Колегія суддів відзначає, що з правового контексту приписів ст. 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає відновленню.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Дійсно, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який триває й на теперішній час.
Введення воєнного стану є обставиною, яка не залежить від волевиявлення особи і в певних випадках може створити перешкоди та труднощі, що унеможливлюють чи ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Однак, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Для визнання цієї підстави поважною слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду і скаржника, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини (висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі за № 585/2494/18).
У постанові від 10.11.2022 у справі за № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду виснує, що сам факт дії воєнного стану не зупиняє процесуальних строків та у пункті 47 постанови вказує, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Відтак є недостатнім в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків посилання всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя та не є безумовною підставою для зупинення судового процесу.
Право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Водночас, у даному випадку скаржником не доведено, що запровадження воєнного стану причинно-наслідковим зв'язком унеможливило виконання ним процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.06.2024 № 559/2655/23 (61-5860св24) звернув увагу на те, що застосування аварійних відключень електроенергії, тривала відсутність електропостачання також не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки воєнний стан на території України оголошено 24 лютого 2022 року і з цього часу відбуваються масовані ракетні обстріли рф населених пунктів України, в тому числі об'єктів критичної інфраструктури, проте такі атаки не проводяться щодня, оскільки це складний логістичний процес. Разом із цим, судочинство в Україні продовжує здійснюватися у встановленому Законом порядку. Не було встановлено в Україні й повного припинення роботи банківських устав, комунальних служб та/або поштового зв'язку.
Скаржник не довів жодними доказами, що обставини, на які він посилається (у тому числі аварійні відключення електроенергії), завадили йому своєчасно вчинити відповідну процесуальну дію.
Розгляд справи відбувався вже у воєнний час і оскільки скаржник є юридичною особою та рівноправним учасником судового процесу, недотримання ним вимог процесуального закону в частині своєчасного подання апеляційної скарги є суто організаційним питанням самого апелянта.
Колегія суддів приходить до висновку, що несвоєчасне оскарження позивачем ухвали суду першої інстанції не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення учасника справи та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.
Причини пропуску строку, викладені скаржником в обґрунтування клопотання про його поновлення, не являються поважними.
Вищенаведені обставини у сукупності свідчать про те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки апелянт об'єктивно не був позбавлений можливості своєчасно звернутись з апеляційною скаргою.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що клопотання не містить належного обгрунтування причин пропуску строку, як то передбачено приписами ст.118,119 ГПК України.
Також відповідно до пункту 2 частини третьої ст. 258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини третьої ст. 258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п.п. 4 п. 2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, за подання апеляційної скарги скаржнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 7 073,04 грн (4715,33 грн *150%).
При цьому колегія суддів вбачає, що апеляційну скаргу було подано в електронній формі з використанням системи "Електронний суд".
За умовами частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що за подання вищенаведеної апеляційної скарги апелянт повинен був сплатити судовий збір у розмірі 5 658,41 грн (7 073,04 грн х 0,8 = 5 658,41 грн).
Між тим, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржником не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
В силу вказаної норми суд апеляційної інстанції перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановив, що в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" у реєстрі підтверджень оплат із Казначейства не зафіксована сплата апелянтом судового збору за розгляд апеляційної скарги у даній справі.
Крім того, надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі врегульовано положеннями ст. 259 ГПК України, відповідно до якої особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.
Отже, надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи листом з описом вкладення є обов'язком заявника апеляційної скарги. При цьому неповідомлення сторони у справі про звернення з апеляційною скаргою порушує процесуальні права цієї сторони, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені частиною третьою статті 2 ГПК України.
Згідно статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії апеляційної скарги з додатками у паперовому вигляді може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (опис вкладення поштового відправлення, касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, належним чином оформлена розписка іншої сторони про отримання копії касаційної скарги, інший документ тощо, що може бути прийнятий судом як доказ надіслання саме копії апеляційної скарги іншій стороні, або квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність доказів щодо направлення копії апеляційної скарги та її додатків Товариству з обмеженою відповідальністю «Радар-Південь» з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи шляхом надсилання до електронного кабінету учасника справи або листом з описом вкладення.
Порядок залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги встановлені ст. 260 ГПК України.
Згідно із ч.2 ст.260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Згідно з ч. 6 ст. 260 ГПК України питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що до апеляційної скарги не подано доказів повноважень у підписанта скаржника представляти інтереси Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області в суді апеляційної інстанції, доказів сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі, доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу шляхом надсилання до електронного кабінету учасника справи або листом з описом вкладення, а також звернення з апеляційною скаргою з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження та без поважних причин на його пропуск, що відповідно до вимог статті 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням скаржнику строку для усунення вказаних недоліків.
Відповідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/959/25 - залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 5 658,41 грн, доказів направлення апеляційної скарги відповідачу шляхом надсилання до електронного кабінету учасника справи або листом з описом вкладення, доказів на підтвердження повноважень підписанта апеляційної скарги здійснювати представництво позивача як адвокатом або в порядку самопредставництва та звернутися до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних причин його пропуску протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
3. Роз'яснити скаржникові, що якщо ним не будуть усунуті недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається особі-апелянту, а у разі неподання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних причин його пропуску або якщо вказані ним у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовить у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.
4. Доручити Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/959/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Я.Ф. Савицького
Н.М. Принцевська