ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1088/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф.; Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від прокуратури - Уліцька А.В.;
Від Казанківської селищної ради - не з'явився;
Від Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області - не з'явився;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 (повний текст складено 07.03.2025)
по справі №915/1088/24
за позовом Першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради
до Відповідачів:
- Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області
- Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина»
про визнання недійсним договору про спільну діяльність,
(суддя першої інстанції: Ільєва Л.М., дата та місце ухвалення рішення: 30.01.2025, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв),
Перший заступник керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради до Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» про визнання недійсним Договору від 01.01.2024 про спільну діяльність (далі - Договір) та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4823684800:05:000:0203 площею 10 га, що використовується на підставі Договору про спільну діяльність.
В обґрунтування своїх вимог Прокурор зазначав, що Баштанською окружною прокуратурою під час вивчення стану додержання вимог законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення установлено, що Новофедорівська гімназія Казанківської селищної ради Миколаївської області незаконно розпорядилась земельною ділянкою комунальної форми власності.
Прокурор зазначав, що Договір не відповідає вимогам закону, суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, оскільки земельне законодавство не містить норм, які дозволяють постійному користувачу передавати земельну ділянку в користування третім особам, тобто розпоряджатися нею, а згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України таке право є виключно у власника, а не постійного користувача.
Прокурор у своєму позові стверджував, що оспорюваний Договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, є підстави для визнання його недійсним.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у даній справі позовні вимоги Першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради до Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» про визнання недійсним договору про спільну діяльність задоволено; визнано недійсним Договір про спільну діяльність від 01.01.2024, укладений між Новофедорівською гімназією Казанківської селищної ради Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Батьківщина»; стягнуто з Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 2833,48 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 2833,48 грн.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, встановлені судом обставини щодо правової природи спірного договору, господарський суд дійшов висновку, що аналіз Договору про спільну діяльність свідчить про його недійсність як удаваного правочину, направленого на приховування фактично вчиненого сторонами договору оренди землі, який містить всі основні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди, його загальну площу, строк договору, плату за користування, за таких обставин позовні вимоги Першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради Миколаївської області про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.01.2024 на переконання суду є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 по справі №915/1088/24 і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову Першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради до Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» про визнання недійсним Договору від 01.01.2024 про спільну діяльність відмовити в повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідач-2 зазначає, як було встановлено судом першої інстанції оскаржуваний Договір завершив свою дію 31.12.2024 та не поновлювався. Провадження у справі № 915/1088/24 в частині позовних вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку кадастровим номером 4823684800:05:000:0203 площею 10 га закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору, на підставі ухвали суду від 30.01.2025. На розгляді суду залишене питання про визнання виконаного Договору від 01.01.2024 про спільну діяльність недійсним без одночасного подання позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Разом з тим, оскільки на розгляд суду залишене питання про визнання виконаного Договору від 01.01.2024 про спільну діяльність недійсним без одночасного подання позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, Апелянт вважає, що Прокурором було обрано не належний спосіб захисту прав Позивача, що являє собою самостійну підставу для відмови у позові, як то встановлено в правовій позиції Верховного Суду по справі №906/1061/20 від 03.12.2021 щодо ефективного способу захисту у разі визнання договору недійсним.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз'яснено, що у випадку неусунення Скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто Апелянту.
09.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при зверненні з апеляційною скаргою, в якій Апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді учасника колегії суддів Колоколова С.І. з 02.04.2025, 25.04.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи для визначення судді, який є суддею учасником колегії суддів по справі №915/1088/24.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 визначено колегію суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді Принцевської Н.М., суддів - Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 прийнято справу №915/1088/24 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» на рішення Господарського суду м Миколаївської області від 30.01.2025 по справі №915/1088/24; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/1088/24.
02.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві Прокурор зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що укладений між Новофедорівською гімназією та ТОВ "Батьківщина" договір про спільну діяльність фактично прикривав правовідносини оренди земельної ділянки для ведення господарської діяльності, що суперечить вимогам земельного та освітнього законодавства.
Також Прокурор зазначає, що поданий ним позов відповідає вимогам Конституції України, Закону «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України, оскільки спрямований на захист інтересів держави в умовах їх порушення, а орган місцевого самоврядування не вжив ефективних заходів для їх самостійного захисту. Об'єднання позовних вимог про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки є правомірним і випливає з єдиних правовідносин. Доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору не підтверджені, оскільки повернення ділянки не усуває порушення, пов'язаного з незаконним використанням комунального майна. Рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та правовим позиціям Верховного Суду, тому Прокурор вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
05.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1088/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 розгляд справи №915/1088/24 призначено на 09.06.2025 о 12-00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» на рішення Господарського суду м Миколаївської області від 30.01.2025 по справі №915/1088/24 до 14.07.2025 о 12-30 год.
У зв'язку з перебуванням судді - учасника колегії Дібрової Г.І. у відпустці з 30.06.2025 по 01.08.2025 розпорядженням керівника апарату суду №133 від 10.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1088/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 10.07.2025 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Савицький Я.Ф., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 справу №915/1088/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі.
14.07.2025 у судове засідання, з'явився Прокурор. Інші представники учасники у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Позивач та Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Позивача, Відповідача-1 та Відповідача-2, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2024 між Новофедорівською гімназією Казанківської селищної ради Миколаївської області (сторона -1) та ТОВ "Батьківщина"(сторона-2) укладено Договір про спільну діяльність, згідно з п. 1.1 якого сторони зобов'язуються на основі співробітництва без об'єднання вкладів майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), яке належить сторонам на відповідних правових підставах (право власності, господарського віддання, оперативного управління та інше), а також спільної участі та організації співпраці, спільно діяти у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення таких спільних господарських цілей: вирощування сільськогосподарської продукції на площі 10 га ріллі; збирання та розподіл сільськогосподарської продукції.
Згідно з п. 2.1 Договору для досягнення цілей, визначених у пункті 1.1 договору , вклад сторони-2 становить: грошові кошти, які використовуватимуться для здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмету спільної діяльності; фінансування, придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій включаючи охорону об'єктів, земельних ділянок, врожаю, окремі сільськогосподарські роботи; використання власних технічних засобів та іншого майна; трудова участь (здійснення сільськогосподарських робіт).
Відповідно до п. 2.2 Договору, для досягнення цілей, зазначених у пункті 1.1 цього договору, вклад сторони-1 становить: земельна площа (ділянка), вказана у пункті 1.1 цього договору, трудова участь (здійснення сільськогосподарських робіт).
Пунктом 2.3 Договору визначено, що порядок і строки внесення вкладів стороною-2 визначаються нею самостійно або за згодою сторони-1, виходячи з потреб спільної діяльності та потреб для виконання стороною-2, власних обов'язків за договором. Сторона-1 зобов'язана надати стороні-2 можливість виконання технологічних процесів у межах спільної діяльності на земельній ділянці не пізніше термінів укладання договору.
Згідно з п. 2.4. Договору сторона-2 забезпечує виконання своїх зобов'язань за цим договором, а саме грошове забезпечення для сплати податків до державного бюджету за кожен гектар землі щорічно, згідно наданої податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи. У разі невнесення стороною-2 забезпечення виконання договору, такий вважається неукладеним з усіма правовими наслідками.
Відповідно до п. 3.2. Договору сторона-2 зобов'язана, серед іншого, здійснювати всі фінансові операції в межах спільної діяльності сторін за цим договором (сплата в грошовій формі стороні-1 з розрахунку 5500,00 грн. за 1 га; здійснювати фінансування в обсягах, передбачених цим договором, необхідне для досягнення мети спільної діяльності: - придбання товарно-матеріальних цінностей для виконання сторонами умов договору (забезпечити для посіву рослинних культур високоякісне репродуктивне насіння , якісні добрива , паливно-мастильні матеріали, для якісного впровадження заходів захисту рослин від шкідників , хвороб та бур'яну , для заходів меліорації, тощо), - підготовку площ для виконання сільськогосподарських робіт з виконанням заходів, поліпшення та збереження природно-ресурсного потенціалу земель повідомити сторону-1 про їх готовність та відповідальність, - виділення технологічного транспорту, необхідного для використання технологічних процесів, - здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт за договором в межах земельної ділянки визначеної в договорі, - контроль своєчасності проведення за технологією сільгоспробіт всіх необхідних для певної культури що вирощується. Зібрати вирощений урожай. Після завершення збирання врожаю зернових та зернобобових культур виконати дискування ґрунту, а після збирання соняшнику-дискування з подрібненням поживних решток.
П. 3.3 Договору передбачено, що сторона-1 зобов'язана забезпечити стороні-2 вільний доступ до земельної ділянки для виконання обсягів робіт, що є вкладом сторони-2 у вигляді трудової участі, сприяти стороні-2 у виконанні нею зобов'язань, передбачених у цьому договорі.
Відповідно до п.п. 3.3.5. Договору, сторона-1 має право на дострокове одностороннє розірвання договору у випадку порушень умов договору стороною-2 та вимагати відшкодування збитків, у тому числі втрачену вигоду. За таких обставин стороні-2 відшкодовуються понесені нею затрати
Сторони спільно визначають способи, строки, етапи й умови здійснення спільної діяльності (п. 3.4 Договору).
Згідно з п. 5.1. Договору, у випадку порушення зобов'язань, що виникають з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання , тобто виконання з порушенням умов , визначеним змістом цього договору.
Пунктами 7.1, 7.2 Договору визначено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення їх печатками, і діє до 31.12.2024 року. Даний договір може бути пролонговано за згодою сторін і за погодженням Державної реєстраційної служби України в Миколаївській області.
Додатком № 1 до Договору про спільну діяльність від 01.01.2024 сторонами було оформлено акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно з яким орендодавець Новофедорівська гімназія Казанківської селищної ради Миколаївської області та орендар ТОВ "Батьківщина" склали цей акт про те, що одна сторона здала, а друга сторона прийняла земельну ділянку загальною площею 10 га, яка належить на праві постійного користування Новофедорівській гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області на підставі Державного акту серії І-МК № 001353 від 31.12.2001, виданого відповідно до рішення 21 сесії 23 скликання Казанківської районної ради народних депутатів від 20.08.2001 № 266/21, для ведення підсобного сільського господарства, розташовану в межах території Новофедорівської сільської ради.
В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Казанківський район, Новофедорівська сільська рада; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення земельної ділянки: 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства, площа земельної ділянки, га: 10; нормативна грошова оцінка земельної ділянки, грн. 270782,8 грн.
Також в матеріалах справи наявний Державний акт на право постійного користування землею, виданий Новофедорівській загальноосвітній середній школі І-ІІІ ступенів, про те, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 10 га землі в межах Казанківського району Миколаївської області згідно з планом землекористування; землю надано у постійне землекористування для ведення підсобного сільського господарства, відповідно до рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 20.08.2001 № 266/21; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 21. Матеріали справи містять план зовнішніх меж землекористування.
В матеріалах справи наявний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 4823684800:05:000:0203, відповідно до якої право власності на вказану земельну ділянку належить Казанківській районній раді.
У матеріалах справи наявний акт передачі-приймання земельної ділянки від 02.01.2025 з, згідно з яким орендар ТОВ "Батьківщина" передає, а орендодавець - Новофедорівська гімназія Казанківської селищної ради Миколаївської області приймає земельну ділянку, площею 10 га, яка використовувалась на підставі договору про спільну діяльність та розташована в селі Новофедорівка, здійснено за взаємною згодою. Акт складений про те, що орендар ТОВ "Батьківщина" повертає земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він отримав її в оренду, а орендодавець Новофедорівська гімназія Казанківської селищної ради Миколаївської області приймає земельну ділянку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 закрито провадження в частині позовних вимог першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Казанківської селищної ради до Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про зобов'язання повернути земельну ділянку у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Перш ніж перейти до перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Казанківської селищної ради у даній справі наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є Позивач і Відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках Прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу Позивача.
Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави Прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво Прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва Прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення Прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь Прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки Прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь Прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь Прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Враховуючи викладене, Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва Прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення Прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17.
Разом з тим, участь Прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначила, що Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі Прокурор набуває статусу Позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому судова колегія звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами Прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення Прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано Прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між Прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення Прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених Прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення Прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо Прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.
Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Крім того, в силу положень ч. 1 ст. 10 вказаного Закону органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, сільські, селищні та міські ради.
Відповідно до п. п. «в», «є» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Згідно зі ст. 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Також статтею 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути Позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Як встановлено судовою колегією, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823684800:05:000:0203 на даний час закріплено за Казанківською районною радою.
Зазначену земельну ділянку було надано у постійне землекористування Новофедорівській гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області для ведення підсобного сільського господарства, відповідно до рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 20.08.2001 № 266/21.
У листі від 14.08.2024 Прокурор повідомив Казанківську селищну раду про те, що Баштанською окружною прокуратурою під час вивчення стану додержання вимог законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення установлено, що Новофедорівська гімназія Казанківської селищної ради Миколаївської області незаконно розпорядилась земельною ділянкою комунальної форми власності та просив надати інформацію про вжиття відповідних заходів для усунення встановлених порушень, а у разі невжиття таких заходів повідомити про причини, та чи планується їх вжиття у подальшому.
Згідно відповіді Казанківської селищної ради № 02.03-7/3/3395 від 20.08.2024 зазначений орган місцевого самоврядування не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеним між ТОВ "Батьківщина" та Новофедорівською гімназією Казанківської селищної ради та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 4823684800:05:000:0203 площею 10 га та протягом найближчого часу не планує звертатися до суду з цих питань у зв'язку з направленням бюджетних коштів на пріоритетні та невідкладні заходи в умовах воєнного стану.
У листі від 29.08.2024 Прокурор повідомив Казанківську селищну раду в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що Баштанською окружною прокуратурою в порядку господарського судочинства буде скеровано до суду позовну заяву на захист інтересів держави в особі Казанківської селищної ради Миколаївської області до Новофедорівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та ТОВ "Батьківщина" про визнання недійсним договору про спільну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Судова колегія зазначає, що Казанківська селищна рада є належним Позивачем у даній справі, оскільки є власником та розпорядником спірної земельної ділянки. Передача зазначеної земельної ділянки у постійне користування Новофедорівській гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області не позбавляє Позивача правомочностей власника, передбачених законодавством.
На переконання Прокурора, Відповідач-1 порушив умови землекористування, уклавши договір про спільну діяльність з метою отримання прибутку, що є комерційною діяльністю, без погодження з боку власника земельної ділянки - Казанківської селищної ради, чим допустив порушення вимог земельного законодавства.
Звернення Прокурора до суду з даним позовом зумовлене необхідністю відновлення законності в частині використання земельної ділянки комунальної власності. Дотримання законодавства у сфері використання таких земель становить суспільний інтерес, тому втручання Прокурора у вигляді подання позову відповідає його функціям щодо представництва інтересів держави в суді.
Наразі спірна земельна ділянка використовується з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, з відступом від цільового призначення, а основний прибуток від її використання отримує ТОВ «Батьківщина» без наявності належних правових підстав.
Отже, колегія суддів зазначає, що в даному випадку уповноваженим суб'єктом - Казанківською селищною радою - не було вжито заходів до забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку, має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва Прокурором інтересів держави внаслідок бездіяльності відповідного уповноваженого органу.
Як вбачається з тексту апеляційної скарги Відповідача-2, основний зміст його доводів полягає в тому, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що, на думку Відповідача-2, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Оскільки Апелянт не оскаржує висновок суду першої інстанції в частині визнання Договору про спільну діяльність недійсним, колегія суддів не вважає за необхідне надавати йому окрему правову оцінку.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу).
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (Позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 Господарського процесуального кодексу) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у Позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27).
Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право Позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги Позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права Позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 Цивільного кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, Позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими Позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту Позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права Позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу (аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння Відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу).
Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь Позивача, витребування майна з володіння Відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача.
Судова колегія встановила, що у позовній заяві Прокурора первинними вимогами є визнання недійсним Договору про спільну діяльність, а також зобов'язання повернути вищезазначену земельну ділянку, яка є предметом цього правочину.
На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що Прокурором було дотримано вимоги щодо поєднання позовної вимоги про визнання недійсним виконаного або частково виконаного правочину з вимогою про застосування наслідків його недійсності, що відповідає положенням статей 216 та 388 Цивільного кодексу України, а також узгоджується з усталеною судовою практикою, зокрема з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, земельна ділянка за кадастровим номером 4823684800:05:000:0203 площею 10 га відповідно до акту передачі-приймання земельної ділянки від 02.01.2025, була повернута Новофедорівській гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області у зв'язку із закінченням строку дії Договору про спільну діяльність, який діяв до 31.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 закрито провадження в частині позовних вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Як було зазначено раніше, суд першої інстанції своїм рішенням визнав недійсним Договір про спільну діяльність від 01.01.2024. У зв'язку з цим, на думку суду, первинна вимога щодо зобов'язання повернути земельну ділянку втратила актуальність, а тому не підлягала розгляду.
Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає, що навіть фактичне повернення земельної ділянки Відповідачу-1 та подальше закриття провадження в цій частині не є підставою для відмови у частині позовних вимог про визнання недійсним Договору про спільну діяльність. Адже визнання правочину недійсним має самостійне юридичне значення, зокрема для унеможливлення будь-яких правових наслідків, які можуть випливати з нього у майбутньому.
Судова колегія зазначає, що не скасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акту, а тому оскарження в частині дійсності договору за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконний правочин.
Оскарження такого рішення, правочину направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє, такий інтерес порушується, поки існує незаконне рішення, правочин (триваюче порушення).
Разом з тим судова колегія не враховує посилання Апелянта у його апеляційній скарзі на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 з огляду на те, що висновки, сформульовані у справі № 906/1061/20, вже уточнені об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21. Уточнюючий висновок, сформульований у зазначеній постанові об'єднаної палати був зазначений вище.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок ВС викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 у справі №915/1088/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.07.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош