Справа № 161/3441/25 Провадження №11-кп/802/434/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
22 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду від 10 квітня 2025 року, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя селище Торчин, Луцького району, Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одруженого, на утриманні двоє малолітніх дітей, непрацюючого, раніше не судимого, -
визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки.
На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покладено на ОСОБА_9 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок строку покарання у виді пробаційного нагляду визначено обчислювати з дня постановки ОСОБА_9 на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнаний винним та засуджений за те, що 09 лютого 2025 року, близько 23 години 05 хвилин, перебуваючи на узбіччі дороги, неподалік нічного магазину по вулиці Незалежності, 105 у селищі Торчин, Луцького району, Волинської області, знаходячись в громадському місці, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо і умисно порушуючи існуючі у суспільстві правила поведінки та норми моралі, усвідомлюючи, що його дії відбуваються в умовах очевидності інших людей, а також протиправний характер своїх дій, які супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно почав нецензурно і образливо висловлюватись щодо потерпілого ОСОБА_7 , після чого умисно наніс удар кулаком лівої руки в ділянку обличчя останнього, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді забою та ранки спинки носа, яке за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду змінити в частині кваліфікації його дій. Посилається на те, що його дії слід кваліфікувати не за ч.1 ст.296, а за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження. Вказує, що події відбувались в нічну пору доби на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілим, без прояву неповаги до суспільства, у відсутності його друзів, а присутність свідка ОСОБА_10 він не передбачав. Відтак вважає, що в його діях відсутня суб'єктивна сторона інкримінованого правопорушення мотив явної неповаги до суспільства, а лише наявні особисті мотиви. З огляду на наведене, просить вирок місцевого суду змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.1 ст.296 на ч.1 ст.125 КК України і призначити мінімальне покарання.
Розглядаючи справу і відхиливши клопотання захисника про відкладення через неможливість повернення обвинуваченого з відрядження, колегія суддів виходить з того, що згідно матеріалів справи ОСОБА_9 ніде не працює, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що його участь в силу ч. 4 ст. 405 КПК України, не є обов'язковою, будь яких підтверджень поважності причин неявки суду не надано.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, захисника, який підтримав апеляцію у повному обсязі і просив вирок суду змінити, прокурора та потерпілого, які апеляційну скаргу заперечили і просили судове рішення залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положення ст.94 КПК України регламентують, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Місцевим судом правильно встановлені фактичні обставини кримінального провадження та зроблений обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, а саме: грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
У поданій апеляції обвинувачений вказує на те, що його дії слід кваліфікувати не за ч.1 ст.296, а за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, з чим не може погодитися суд апеляційної інстанції.
Згідно з обвинувальним актом, суду ОСОБА_9 09 лютого 2025 року, близько 23 години 05 хвилин, перебуваючи на узбіччі дороги, неподалік нічного магазину по вулиці Незалежності, 105 у селищі Торчин, Луцького району, Волинської області, знаходячись в громадському місці, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо і умисно порушуючи існуючі у суспільстві правила поведінки та норми моралі, усвідомлюючи, що його дії відбуваються в умовах очевидності інших людей, а також протиправний характер своїх дій, які супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно почав нецензурно і образливо висловлюватись щодо потерпілого ОСОБА_7 , після чого умисно наніс удар кулаком лівої руки в ділянку обличчя останнього, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді забою та ранки спинки носа, яке за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 № 10, при розгляді кримінальних справ зазначеної категорії, зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства.
Неповагою до суспільства є прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
У суді першої інстанції обвинувачений ствердив, що свою вину у вчиненні інкримінованого злочину заперечив та показав, що 09.02.2025, близько 23 год., він під'їхав до нічного магазину за адресою: вул.Незалежності, 105, селище Торчин, Луцького району і зупинився біля нього з увімкненими фарами ближнього світла. У цей час потерпілий ОСОБА_7 , який стояв своїм автомобілем навпроти нього, почав йому сигналізувати дальнім світлом і щось викрикувати. За декілька хвилин до нього під'їхали знайомі і забрали автомобіль. Тоді він підійшов до потерпілого, щоб з'ясувати чому останній викрикував до нього, однак потерпілий вискочив з буса і відштовхнув його. Також, зазначив, що не пам'ятає, щоб він наносив потерпілому удари. Коли він його відштовхнув, можливо сталося так, що він його вдарив, однак будь-яких тілесних ушкоджень на потерпілому не було. Окрім того, вказав, що не міг наносити удари лівою рукою, оскільки основна рука його права. Після цих подій приїхали його хлопці і вони разом поїхали додому.
У своїх показаннях потерпілий ОСОБА_11 пояснив, що 09.02.2025 він перебував біля нічного магазину за адресою: вул.Незалежності, 105, селище Торчин, Луцького району, туди також під'їхав ОСОБА_9 , який припаркувався із увімкненими фарами ближнього світла, які світили йому прямо в очі. Тоді, він дав знак ближнім світлом, щоб він вимкнув фари, однак останній почав до нього щось вигукувати. Потім, обвинувачений підійшов до його автомобіля і між ними виник конфлікт, після чого він вийшов з автомобіля та в цей час обвинувачений наніс йому один удар лівою рукою в обличчя. Згодом, до них підійшли знайомі ОСОБА_9 , які почали стримувати останнього.
Те, що конфлікт був неочікуваним і безпричинним, у судовому засіданні місцевого суду також підтвердила свідок ОСОБА_10 .
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений вказує на факт існування його особистих неприязних стосунків з потерпілим.
Положення п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 № 10 регламентують, що дії, які супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами провадження та зібраними доказами у їх сукупності, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, встановлено умисел на вчинення ОСОБА_9 саме хуліганства, оскільки з показань потерпілого та свідків вбачається, що дії вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю.
З огляду на наведене, доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, про те, що його дії слід кваліфікувати не за ч.1 ст.296, а за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, апеляційний суд вважає голослівними і такими, що спростовуються вищенаведеними доказами, які були досліджені місцевим судом.
Відтак, на переконання апеляційного суду, у діях ОСОБА_9 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, а саме: грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні ОСОБА_9 покарання суд першої інстанції вказаних норм закону дотримався.
Місцевим судом були враховані ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення - кримінальний проступок, особу винного.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_9 , судом не встановлено, і це не оскаржується в апеляційній скарзі.
Крім того, місцевим судом взято до уваги те, що обвинувачений раніше не судимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, однак вину не визнав, не розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання, одружений на утриманні двоє малолітніх дітей.
Враховано судом думку потерпілого, який при призначені покарання поклався на розсуд суду.
З урахуванням вищенаведених обставин у їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого переконання про можливість призначення ОСОБА_9 покарання у виді пробаційного нагляду.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчиненню ним нових злочинів.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 10 квітня 2025 року стосовно останнього - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді