22 липня 2025 року м.Суми
Справа №581/609/24
Номер провадження 22-ц/816/666/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
у присутності:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стегнія Андрія Миколайовича,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Верещагіна Дмитра Борисовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Верещагіним Дмитром Борисовичем,
на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 серпня 2024 року у складі судді Сізова Д.В. ухваленого в сел. Липова Долина Сумської області,
у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
У липні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Стегнія А.М., звернувся до суду із вказаною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна баба (по батьковій лінії) ОСОБА_3 . Спадкоємцями першої черги після її смерті є її сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
За життя, а саме 18 червня 2012 року, ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Доничем Г.М. за реєстровим № 297, відповідно до якого все своє майно, зокрема житловий будинок по АДРЕСА_1 вона заповіла йому.
Вказував, що йому не було відомо про існування заповіту, вказаний заповіт він знайшов у листопаді 2023 року в документах, які залишилися після смерті баби, коли переставляв шафи у її будинку.
Зазначав, що він відразу звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті баби, однак у вчиненні такої нотаріальної дії постановою нотаріуса від 06 лютого 2024 року було відмовлено з огляду на пропущений шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини. Також нотаріус повідомив, що після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою ОСОБА_2 Липоводолинською державною нотаріальною конторою Сумської області заведена спадкова справа № 19/2019 рік.
Вважає, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Посилаючись на вищевказані обставини, просив суд визначити йому додатковий тримісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 28 серпня 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий, тривалістю три місяці, строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебіг якого починається з дня набрання рішенням суду законної сили.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Верещагіна Ю.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивує тим, у матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази, які підтверджували б поважні причини тривалого пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а до нотаріальної контори позивач звернувся лише у лютому 2024 року.
Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку тим обставинам, що позивач мав право на спадкування спадкового майна ОСОБА_3 як спадкоємець п'ятої черги, оскільки є онуком померлої, однак із відповідною заявою не звертався.
Стверджує, що поза увагою суду залишилися свідчення відповідача по наявність попередньої домовленості із позивачем та його батьком, відповідно до якої він передав позивачу 1000 доларів з умовою, що останній не буде приймати спадщину після смерті баби, і будинок залишиться йому, однак своє обіцянки племінник не дотримався.
Зазначає, що в обґрунтування позовної заяви покладено доводи позивача про те, що він ніби-то знайшов заповіт у листопаді 2023 року у документах, які залишилися після смерті баби, коли переставляв шафи у її будинку за адресою: АДРЕСА_2 , хоча він жодного відношення до будинку не мав і не володів ним.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Стегнія А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено докази у справі, правильно встановлено характер спірних правовідносин та фактичних обставин справи, не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника позивача , перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та бабою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 10-11, 40 ).
02 липня 1998 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В. 22 липня 1998 року за реєстровим № 960 (а.с. 39).
18 червня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Доничем Г.М. 18 червня 2012 року за реєстровим № 297 (а.с. 47).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Липова Долина померла ОСОБА_3 (а.с. 15).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . У зазначеному будинку разом з нею на час її смерті був зареєстрований та проживав ОСОБА_2 (а.с. 17, 39, 42).
29 січня 2019 року ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги, звернувся до Липоводолинської районної державної нотаріальної контори Сумської області з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , заведено спадкову справу № 19/2019 (а.с. 38).
30 січня 2019 року ОСОБА_4 у своїй письмовій заяві до Липоводолинської районної державної нотаріальної контори Сумської області вказав, що він відмовляється від всієї спадщини, що залишилася після смерті його матері ОСОБА_3 , як за законом так і за заповітом (а.с. 43).
Постановою державного нотаріуса Липоводолинської державної нотаріальної контори Сумської області Мельником В.О. від 06 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , зокрема і з огляду на не прийняття ним спадщини в строки, встановлені статтею 1270 ЦК України (а.с. 16).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що воля спадкодавця на випадок її смерті, викладена у формі заповіту, підлягає обов'язковій реалізації на користь ОСОБА_1 , оскільки свобода та реалізація положень заповіту після відкриття спадщини мають фундаментальне значення у спадкових правовідносинах. Суд вважав, що причини пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки пов'язані з об'єктивними труднощами (необізнаність про існування заповіту на його ім'я) для вчинення цих дій і позбавляють можливості такого спадкоємця вчасно, в межах шестимісячного строку, і в необхідному обсязі вживати дії з прийняття спадщини після її відкриття, а тому наявні підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 09 жовтня 2023 року у справі № 671/208/22, від 17 січня 2024 року в справі № 357/10080/22
Вирішуючи спір у спадкових справах, зокрема, щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини необхідно врахувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Такі правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19, від 15 квітня 2021 року в справі № 591/1271/18, від 26 липня 2021 року в справі 405/7058/19, від 21 жовтня 2021 року в справі 643/13260/19, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 17 січня 2024 року у справі № 357/10080/22.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Отже, законом передбачено обов'язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що причинами пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після смерті баби є необізнаність про існування заповіту складеного на його ім'я, про наявність якого позивач дізнався лише у листопаді 2023 року.
Як убачається з матеріалів справи, державний нотаріус Липоводолинської державної нотаріальної контори Сумської області Мельник В.О. при заведенні спадкової справи №19/2019 після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перевірив наявність заповіту за даними Спадкового реєстру, який було посвідчено іншим нотаріусом та не витребував його у іншого нотаріуса, виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі також не здійснював. Лише 04 жовтня 2023 року державний нотаріус направив запит про надання копії заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Доничем Г.М. 18 червня 2012 року за реєстровим № 297.
За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку для визначення ОСОБА_1 додаткового строку, тривалістю три місяці, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , оскільки необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його користь, є поважною причиною пропуску ним визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували поважні причини тривалого пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки необізнаність про існування заповіту, якщо особа не є спадкоємцем за законом першої черги, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Колегія суддів зауважує, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно. Отже, дотримання свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що між ним та позивачем існувала усна домовленість про неприйняття останнім спадщини, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на доведення вказаного.
Відтак, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Верещагіним Дмитром Борисовичем, залишити без задоволення.
РішенняЛиповодолинського районного суду Сумської області від 28 серпня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 23 липня 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов