22 липня 2025 року
м. Київ
справа №300/6785/24
адміністративне провадження № К/990/28413/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №300/6785/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення сум заробітної плати,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №235 від 11 квітня 2022 року «Про оголошення простою» в частині оголошення простою ОСОБА_1 з 11 квітня 2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті різницю між виплаченою ОСОБА_1 сумою заробітної плати, нарахованої під час простою і сумою, належної йому заробітної плати у розмірі 356 500,76 гривень.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 235 від 11 квітня 2022 року «Про оголошення простою» в частині оголошення простою ОСОБА_1 з 11 квітня 2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Зобов'язано Державну службу України з безпеки на транспорті нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11 квітня 2022 року по 23 червня 2024 року різницю між виплаченою сумою заробітної плати, нарахованої під час простою, введеного в дію на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 235 від 11 квітня 2022 року «Про оголошення простою», і сумою, належної заробітної плати, з урахуванням проведених раніше виплат. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
03 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №300/6785/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2025 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Мартинюк Н.М., Мацедонська В.Е.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2025 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Мацедонська В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Так, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпункті «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зокрема, заявник вважає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності.
Верховний Суд щодо посилання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, виходить з такого.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Частиною 2 статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Крім того, оцінити необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання Державної служби України з безпеки на транспорті на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що доводи заявника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Отже, фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №300/6785/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення сум заробітної плати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко