22 липня 2025 року
м. Київ
справа №200/9032/24
адміністративне провадження № К/990/28950/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа: військова частина НОМЕР_2 (далі - третя особі), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 280/нст від 4 жовтня 2024 року в частині виплати позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 грн за період з 04 вересня 2024 року до 30 вересня 2024 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 311/нст від 4 листопада 2024 року в частині виплати позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 грн за період з 1 жовтня 2024 по 31 жовтня 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн за період з 04 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про нарахування позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн, за період з 04 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року в розрахунку на місяць пропорційно, за час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №280/нст від 04 жовтня 2024 року в частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 грн за період з 04 вересня 2024 року по 30 вересня 2024 року.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 311/нст від 04 листопада 2024 року в частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 грн за період з 01 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 50 000 грн, за період з 04 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, в розрахунку на місяць пропорційно, за час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
07 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 , в якій скаржник просить скасувати на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та прийняти нове рішення по суті позовних вимог, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Тому враховуючи вищезазначене, Верховний Суд прийшов до висновку, що цю справу суд першої інстанції не відносив до категорії малозначних справ, а урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо особа яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано довела, що саме цей випадок стосується його безпосередньо, порушує його права, свободи та інтереси.
Однак, касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Решта доводів скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 12, 13, 257, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіА.Г. Загороднюк М.В. Білак М.І. Смокович