22 липня 2025 року
м. Київ
справа №440/1630/25
адміністративне провадження № К/990/30914/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №440/1630/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту від 16 листопада 2024 року та не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за поданим рапортом у зв'язку із сімейними обставинами, визначеними підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 та абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 16 листопада 2024 року та прийняти рішення (наказ) про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за поданим рапортом у зв'язку з сімейними обставинами, визначеними підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 та абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неналежному розгляді рапорту ОСОБА_1 від 06 листопада 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 31 липня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення.
В решті вимог - позов залишено без задоволення.
21 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №440/1630/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Зокрема, скаржник зазначає, що військова частина НОМЕР_1 , яка є відповідачем по справі, входить до структури МОУ та відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 залучена до забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Скаржник вказує, що у сучасних умовах широкомасштабної збройної агресії проти України збереження кадрового потенціалу Збройних Сил України є питанням національної безпеки. Військовослужбовці, які пройшли бойову підготовку, набули практичного досвіду у веденні бойових дій та опанували складні зразки озброєння, є критично важливими людськими ресурсами, від яких безпосередньо залежить ефективність обороноздатності держави. У зв'язку з цим виникає об'єктивна потреба у формуванні єдиної судової та адміністративної практики щодо звільнення військовослужбовців зі служби під час дії правового режиму воєнного стану, особливо за підставами, передбаченими пунктами 5-9 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №440/1630/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: О.Р. Радишевська
С.А. Уханенко