Провадження № 11-кп/821/230/25 Справа № 711/6177/20 Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
15 липня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12020250000000137 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 жовтня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Черкаси, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено:
- за ч.2 ст.186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч.1 ст.189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (з урахуванням ухвали Придніпровського районного суду м.Черкаси від 18.10.2024 про виправлення описки).
На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням на нього певних обов'язків.
Стягнуто із ОСОБА_8 в дохід держави процесуальні витрати при проведенні товарознавчої експертизи від 26.08.2020 в розмірі 653,80 грн. та витрати при проведенні експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів від 14.05.2020 в розмірі 980,70 грн., а всього 1654,50 грн.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, починаючи з 16.04.2020, погрожуючи насильством, вимагав кошти у ОСОБА_9 за неіснуючі боргові зобов'язання, за таких обставин.
16.04.2020, вранці ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_9 та під приводом виплати їй заробітної плати повідомив про необхідність термінової зустрічі з нею в приміщенні офісу за місцем здійснення господарської діяльності фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_8 , за адресою АДРЕСА_2 .
На вказаному місці зустрічі ОСОБА_8 близько 13.00 год. здійснив вимагання, яке полягало в протиправній вимозі до ОСОБА_9 про передачу йому грошових коштів в сумі 250 000 грн. частинами, першу з яких в сумі 20 000 грн. необхідно було передати в строк до 21.04.2020, за неіснуючі боргові зобов'язання, нібито за те, що ОСОБА_9 , не будучи особою матеріально відповідальною, привласнила грошові кошти його підприємства. При цьому здійснював дійсні та реальні погрози застосування до ОСОБА_9 насильства в усній формі, погрожував фізичним впливом невстановлених під час досудового розслідування осіб, примушував написати боргову розписку. У подальшому, коли ОСОБА_9 відмовилась від написання боргової розписки, відкрито заволодів її майном.
Потерпіла ОСОБА_9 усвідомлювала такі дії ОСОБА_8 , як небезпеку для власного життя і здоров'я та розуміла, що у випадку відмови виконати протиправну вимогу про передачу йому грошових коштів в установлений ним строк, може зазнати фізичного впливу від ОСОБА_8 та від інших невстановлених під час досудового розслідування осіб.
Після цього, ОСОБА_8 продовжуючи свій злочинний умисел, в період з 21.04.2020 до 04.05.2019 використовуючи абонентський номер ПрАТ «Київстар» НОМЕР_1 , продовжував вимагати в потерпілої грошові кошти, та вказував, що та не виконувала свої зобов'язання в строк.
У подальшому, 05.05.2020, близько 12.30 год. на виконання протиправної вимоги ОСОБА_8 про передачу йому грошових коштів в розмірі 10 000 грн. ОСОБА_9 прибула у попередньо визначене в телефонній розмові з ОСОБА_8 місце: офіс ФОП ОСОБА_8 , що розташований за вищевказаною адресою, та передала йому грошові кошти в сумі 10 000 грн., які були надані ОСОБА_9 для проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту.
Після того, як ОСОБА_8 перерахував вказані грошові кошти, він запитав ОСОБА_9 , коли вона передасть решту, на що остання повідомила, що не раніше, як через два тижні, потім ОСОБА_8 швидко покинув приміщення офісу, після чого був затриманий працівниками поліції в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Також ОСОБА_8 , 16.04.2020 близько 13.00год., перебуваючи в офісному приміщенні в ТЦ «Будинок Торгівлі», за адресою: бульв. Шевченка,207, в м.Черкаси, яке ОСОБА_8 орендує для ведення підприємницької діяльності, здійснивши дії спрямовані на вимагання з погрозою застосування насильства у ОСОБА_9 грошових коштів в сумі 250 000 грн. після того, як потерпіла ОСОБА_9 відмовилася написати боргову розписку на ім'я ОСОБА_8 діючи повторно, умисно, незаконно з корисних мотивів, погрожуючи їй насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, примусив пройти до банкомату АТ КБ «ПриватБанк» біля ТЦ «Будинок Торгівлі», що розташований за вищевказаною адресою, де змусив її зняти з банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 600 грн., якими після повернення до офісного приміщення відкрито заволодів, а в подальшому, погрожуючи фізичною розправою, змусив потерпілу зняти потерпілу зняти із себе та передати йому належні їй прикраси: перстень, виготовлений із золота 583 проби, вартістю 2082,17 грн.; перстень, виготовлений із срібла 925 проби, вартістю 15,69 грн.; перстень, виготовлений із срібла 925 проби, вартістю 19,47 грн.; дві сережки, виготовлені із срібла 925 проби, вартістю 15,58 грн., чим завдав майнову шкоду потерпілій на загальну суму 2732,91 грн.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок, кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити на підставі вимог п.п.2,3 ч.1 ст.284 КПК.
Зазначає, що вирок є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Приводить доводи щодо помилкових висновків суду про наявність в діях ОСОБА_8 складів кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 189 КК та ч.2 ст.186 КК.
З цього приводу зазначає, що висновки суду про доведеність вимоги передачі ОСОБА_8 потерпілою коштів в сумі 250 000 грн. не підтверджуються дослідженими в ході судового розгляду доказами. В той же час, наявність боргових зобов'язань ОСОБА_9 перед ОСОБА_8 у суді підтвердили потерпіла ОСОБА_9 , свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що виключає наявність складу кримінального правопорушення, проте суд в цій частині не надав будь-якої оцінки показанням вказаних осіб.
Стверджує, що доказів щодо відкритого викрадення ОСОБА_8 коштів ОСОБА_9 чи заволодіння ним, з погрозами насильства, майном останньої стороною обвинувачення не надано. Показання свідка ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_8 в частині добровільної передачі прикрас ОСОБА_9 , в рахунок зобов'язання, що виникло, не спростовані та мають трактуватись на користь обвинуваченого.
Визнаючи доведеним наявність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, як грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним, суд належним чином не мотивує свої висновки. Вважає, що суд, не оцінивши докази, не надавши їм належної оцінки, прийшов помилкових висновків про наявність кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, як застосування насильства, що не є небезпечним.
Водночас у мотивувальній частині вироку суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.1 ст.187 КК, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій). Цебто неправильно вказує визначення дій ОСОБА_8 , оскільки вказане обвинувачення ОСОБА_8 інкриміноване не було і предметом судового розгляду не виступало. Аналогічні доводи мають бути застосовані і до визначення у резолютивній частині вироку кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 189 КК. Вказана кваліфікація не зазначена у обвинувальному акті, а, відтак, не могла бути предметом судового розгляду.
Окрім того, вказує на порушення судом вимог ст.23 КПК.
Зазначає, що суд під час ухвалення вироку, як на доказ винуватості ОСОБА_8 , посилається на показання потерпілої ОСОБА_9 від 22.04.2020 та 06.05.2020, показання свідка ОСОБА_12 від 05.05.2020, показання свідка ОСОБА_10 від 07.05.2020, свідка ОСОБА_11 від 16.07.2020 та свідка ОСОБА_13 від 20.07.2020. В той же час, протоколи допитів деяких осіб не досліджувалися безпосередньо під час судового розгляду, а показання свідків у суді, суд або не взяв до уваги, або трактував на свій розсуд. Водночас, доказам сторони захисту взагалі будь-якої оцінки судом першої інстанції не надано.
Також захисник звертає увагу на стягнення з обвинуваченого витрат за проведення експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, які не можуть бути предметом розгляду в межах цього кримінального провадження, оскільки стосовно них вже приймалось процесуальне рішення.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- захисник, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилавшись на законність вироку.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався цих вимог закону, що є підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Аналізуючи зміст зазначеного вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що його зміст не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості. Однією із умов прийняття законного судового рішення є неухильне дотримання судом встановлених законом вимог до його форми та змісту.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку окрім іншого зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Вказані приписи зазначені також в роз'ясненнях, які містяться у п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», в яких зокрема зазначається, що в мотивувальній частині обвинувального вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
У мотивувальній частині вироку суд мав викласти результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, як тих, що були зібрані під час досудового розслідування, так і поданих у судовому засіданні.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.189 та ч.2 ст.186 КК - у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та у грабежі, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно.
Водночас в мотивувальній частині вироку судом дії ОСОБА_8 кваліфіковано за: ч.1 ст. 187 КК - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій) та за ч.2 ст. 189 КК - вимога передачі чужого майна із погрозою насильства над близькими родичами потерпілого, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, вчинене повторно.
Разом з тим вказане обвинувачення ОСОБА_8 інкриміноване не було і предметом судового розгляду взагалі не виступало, що є недопустимим.
Окрім того, ст. 94 КПК передбачає, що, зокрема, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_8 , судом не було надано оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку відповідно до положень ст.94 КПК, а було лише викладено зміст наданих доказів, відокремлено один від одного.
Зі свого боку, оцінка доказів полягає у тому, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожний доказ окремо та в сукупності. Крім того, оцінка доказів передбачає аналіз його змісту або відомостей, які містяться у ньому шляхом зіставлення зі змістом інших доказів на предмет, чи узгоджуються вони між собою чи ні.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Мотивування, обґрунтування висновків суду, передбачає не простий виклад (і тим більше - перерахування) доказів, а й їх аналіз. Не можна визнати мотивованим вирок, в якому зміст доказів не розкрито, у якому залишилися не спростованими докази, що суперечать обвинуваченню або не приведені переконливі мотиви на спростування будь-якого доказу.
Аналізовані докази необхідно викладати таким чином, щоб був ясний їх логічний зв'язок з фактом злочину.
За наявності суперечливих доказів у вироку має бути пояснено, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, тобто необхідно вказати, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.
Водночас під час ухвалення вироку, як на доказ винуватості ОСОБА_8 , суд посилається на показання потерпілої ОСОБА_9 від 22.04.2020 та 06.05.2020, показання свідка ОСОБА_12 від 05.05.2020, показання свідка ОСОБА_10 від 07.05.2020, свідка ОСОБА_11 від 16.07.2020 та свідка ОСОБА_13 від 20.07.2020. Заразом покликання на ці протоколи допитів вказаних осіб у кримінальному провадженні, з огляду на положення ст.23, п.4 ст.95 КПК є неприпустимим.
Зміст вироку, що оскаржується, складається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Далі у якості доказів на підтвердження встановлених судом обставин, суд першої інстанції наводить детальний зміст показань обвинуваченого, потерпілої, свідків, обмежившись переписуванням їх змісту до тексту мотивувальної частини вироку.
Утім у вироку відсутня оцінка цих показань, з погляду на обставини, що мають значення для цього кримінального провадження.
Суд першої інстанції, не дивлячись на суперечливий характер показань вказаних осіб, не визначив, які показання він вважає достовірними, а які навпроти - неправдивими, з наведенням відповідних мотивів такої оцінки.
Щодо зазначення переліку письмових доказів, то суд першої інстанції не вказав фактичні дані, що містяться в цих доказах, обійшовся фіксацією назви документів.
Затим суд першої інстанції у вироку проводить зміст певних рішень ЄСПЛ, зокрема, щодо необхідності дотримання судами при вирішенні питання про доведеність вини - дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом.
Судом першої інстанції було встановлено, що такий стандарт у цьому кримінальному провадженні було дотримано. Утім таке рішення суд першої інстанції не мотивував.
Версію сторони захисту щодо невчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, наявність невиконання потерпілою цивільно-правових зобов'язань перед ОСОБА_8 суд першої інстанції відкинув з огляду на матеріали НСРД та наявність близьких дружніх відносин між свідком ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_8 .
Разом з тим, як вже зазначалось суд у вироку не привів, які фактичні дані, в тому числі НСРД, він встановив та враховує при ухваленні обвинувального вироку.
Щодо відносин між свідком ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_8 , то суд не зробив висновок, як їх можлива близька дружба впливає на зміст показань цього свідка.
Ще суд у вироку, після визначення ним дотримання стандарту доведення вини поза розумним сумнівом повторно вказав обставини цього кримінального правопорушення, що не передбачено ст.374 КПК.
Після цього суд у вироку вказав про доводи сторони захисту з приводу акцентування уваги суду, зокрема, щодо обставин кримінального правопорушення та доведеності відкритого заволодіння обвинуваченим 600 грн., що вбачається лише з пояснень самої потерпілої ОСОБА_9 .
Утім суд першої інстанції знов не зробив власних висновків за цим доводом сторони захисту.
Попри версію сторони захисту про наявність заборгованості у потерпілої перед обвинуваченим, що, на їхню думку, підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_9 суд першої інстанції не привів належних аргументів, за яких відкинув таку версію.
Наведене має істотне значення для правильної кваліфікації дій обвинуваченого, на чому наполягала сторона захисту.
Вказане позбавляє апеляційний суд можливості прийняти своє рішення по суті обвинувачення, адже відсутня можливість погодитися чи навпаки переоцінити докази, що надані сторонами кримінального провадження.
Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу захисника встановив, що суд першої інстанції власних висновків щодо оцінки доказів не зробив. Також суд першої інстанції не вказав, які фактичні дані перелічених ним доказів у вироку він враховує, встановивши в діях ОСОБА_8 ознаки відповідних кримінальних правопорушень. З огляду на це колегія суддів позбавлена можливості зробити висновок про доведеність чи недоведеність вини обвинуваченого.
Без проведення фактичного аналізу доказів з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як того вимагають положення ст. 94 КПК України, та без викладення у тексті вироку результатів цього аналізу висновок суду щодо доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення носить суто формальний характер. За таких обставин вирок стосовно ОСОБА_8 не може бути визнаний законним і обґрунтованим.
Наведені порушення, а саме статей 9 та 22 КПК, хоча і не відносяться до передбаченого ч. 1 ст. 415 КПК переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, однак, відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 КПК.
Апеляційний суд вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п. 2, 15 ч. 1 ст. 7 КПК законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, які порушені судом першої інстанції.
Недодержання судом загальних засад кримінального провадження призвело до порушення порядку кримінального провадження, суперечило забезпеченню виконання його завдань, визначених ст. 2 КПК, щодо застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був засуджений, що, на думку апеляційного суду, перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Верховний Суд в своїй постанові від 01.11.2018 (справа № 199/5625/17; провадження № 51-4017км18) висловив правову позицію, згідно з якою судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення це один із основних критеріїв якості правосуддя.
Вирок - це ухвалене іменем держави судове рішення першої або апеляційної інстанції про винуватість або невинуватість особи і про призначення кримінального покарання або звільнення від призначеного покарання, засноване на доказах, безпосередньо досліджених судом.
Законність вироку - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законним може бути лише той вирок, який постановлено при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Тому, виходячи із викладеного слід наголосити, що використання судами під час ухвалення рішень, спрощеної термінології, або яка прямо суперечить чи спотворює зміст визначених кримінальним процесуальним законом термінів є неприпустимим. Допущення таких порушень під час складання судового рішення є неприйнятним, адже це ставить під сумнів законність ухваленого рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК не має права вирішувати доводи апеляційних скарг сторін кримінального провадження про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими.
Окрім того, вказаним вироком суд стягнув із ОСОБА_8 процесуальні витрати, стосовно яких вже приймалось процесуальне рішення, та які не можуть бути предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
Наведені порушення, відповідно до ст.412 КПК є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законний і обґрунтований вирок та такими, які згідно з п.3 ч.1 ст.409, ст.415 КПК є підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Доводи сторони захисту про недопустимість доказів, на підставі ч. 2 ст. 415 КПК України, не можуть бути розглянуті в апеляційному порядку та підлягають перевірці при новому розгляді в суді першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково.
При новому судовому розгляді даного кримінального провадження суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, усунути вказані в ухвалі порушення, перевірити доводи як сторони обвинувачення, так і захисту, та постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, ст.409, 415, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4