22 липня 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/431/25
Провадження № 22-ц/4815/874/25
Головуючий у Дубенському міськрайонному суді
Рівненської області: суддя Макеєв С.В.
Рішення суду першої інстанції
(вступна і резолютивна частини)
ухвалено 02 квітня 2025 року в м. Дубно
Дубенського району Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Повний текст рішення складено 08 квітня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С,
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: Акціонерне товариство "Кредобанк";
представники учасників справи:
позивача - адвокат Пуха Наталія Станіславівна;
відповідача - адвокат Гончарова Уляна Ігорівна;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пухи Наталії Станіславівни на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Кредобанк" про захист прав споживачів,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - АТ "Кредобанк" або банк) про захист прав споживачів.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що між сторонами 28 грудня 2019 року укладено кредитний договір №CL-251869, за яким ним отримано кредит у розмірі 500 000 гривень на 60 місяців зі ставкою 35% річних. Проте окремі умови договору порушували норми Закону України "Про захист прав споживачів" та були несправедливими, нечіткими і двозначними, а саме встановлювали комісії за видачу, обслуговування та управління кредитом, завищували реальну річну процентна ставку до розміру 41,19% і дозволяли банку змінювати умови договору в односторонньому порядку. Тому таке становище спонукало зарахувати сплачені суми комісій та процентів у рахунок погашення основного боргу.
Зважаючи на наведене, просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо положень договору, якими передбачене нарахування та сплата комісії у сумі 200 гривень та п. 4.1,4.5 кредитного договору № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, щодо встановлення реальної річної процентної ставки 41,19 % річних та зобов'язати АТ "Кредобанк" застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину у частині щодо положень договору, якими передбачене нарахування та сплата комісії у сумі 200 гривень та п. 4.1,4.5 Кредитного договору № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, щодо встановлення реальної річної процентної ставки 41,19 % річних.
Також просив зобов'язати АТ “Кредобанк» перерахувати розмір заборгованості за кредитним договором № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, встановивши нікчемність оспорюваних положень договору, та застосовувати наслідки такої нікчемності нарахування та сплати комісії у сумі 200 гривень та п. 4.1,4.5 кредитного договору № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, щодо встановлення реальної річної процентної ставки 41,19 % річних.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд попередньої інстанції виходив із того, що позивач добровільно уклав кредитний договір, був ознайомлений із його умовами до підписання, у т.ч. з паспортом споживчого кредиту, де зазначено всі істотні умови, зокрема, сума, строк, процентна ставка і реальна річна процентна ставка (41,19%) тощо. Порушень, які б спонукали до визнання договору або його окремих умов нікчемними, суд не встановив і зазначив, що ОСОБА_1 не довів, що банк вдався до односторонньої зміни умов або вводив в оману щодо витрат. Також зважав на те, що правом на відмову від договору позичальник не скористався, хоча мав таке право. Отже, всі обґрунтування, на які посилався позивач, були або недоведені, або спростовані документами, поданими відповідачем.
На рішення суду представник ОСОБА_1 - адвокат Пуха Н.С. подала апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала про неврахування судом того, що при укладенні кредитного договору банк не надав позичальнику повної та об'єктивної інформації про фактичну (реальну) процентну ставку в розмірі 41,19 % річних. Так, умови договору містили лише формальне посилання на цю ставку, однак не було розкрито механізм її нарахування, її вартісне вираження у грошовому еквіваленті, а також структуру складових цієї ставки. Тому позивач не міг зрозуміти повну вартість кредиту, адже при укладені правочину його ввели в оману.
Отже, волевиявлення позичальника на укладення договору не було вільним, а правочин укладено під впливом обману, що відповідно до ст.ст 215 і 230 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Крім того, умови договору щодо реальної процентної ставки, а також комісії в розмірі 200 гривень не були погоджені в індивідуальному порядку і були нав'язані банком, що позбавило ОСОБА_1 можливості впливати на їх зміст. Вважав умови договору несправедливими, якщо порушують баланс прав і обов'язків сторін на шкоду споживачу, а це прямо заборонено ст.ст. 11 і 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Також кредитодавцем не було надано належного графіка платежів з деталізацією усіх складових загальної вартості кредиту, не забезпечено доступу до пояснень і розрахунків, які дозволили б споживачеві оцінити фінансові наслідки договору. Незважаючи на наведене, зазначала й про те, що положення кредитного договору щодо встановлення реальної процентної ставки 41,19 % річних та стягнення комісії 200 гривень є нікчемними відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, відповідно до якого задовольнити позов в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо положень договору, якими передбачене нарахування та сплата комісії та щодо встановлення реальної річної процентної ставки 41,19 % річних.
При цьому просить зобов'язати АТ "Кредобанк" перерахувати розмір заборгованості за кредитним договором № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, встановивши нікчемність спірних положень договору та застосовувати наслідки такої нікчемності нарахування та сплати комісії у сумі 200 гривень та п. 4.1,4.5 кредитного договору № CL-251869 від 28 грудня 2019 року, щодо встановлення реальної річної процентної ставки 41,19 % річних.
У поданому відзиві АТ "Кредобанк" просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Банк вважав, що згідно зі ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції від 10 червня 2017 року) реальна річна процентна ставка розраховується за визначеними критеріями, які мають бути розкриті споживачу письмово до укладення договору. Цей Закон вимагав, щоб обчислення процентної ставки ґрунтувалося на припущенні дійсності договору протягом усього строку та належного виконання сторонами зобов'язань. При цьому проценти за користування кредитом є складовою загальних витрат за кредитом, а тому форма й зміст укладеного кредитного договору відповідають вимогам чинного законодавства.
На переконання кредитодавця, ОСОБА_1 був належно ознайомлений із усіма істотними умовами кредитування через договір, паспортом споживчого кредиту та іншими документами, підписаними до укладення договору. Факт зміни умов договору не підтверджено. Крім того, договір передбачав право позичальника на відмову від його укладення без пояснення причин, однак цим правом він не скористався, натомість фактично користувався кредитними коштами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як з'ясовано судом, 28 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Кредобанк" укладено кредитний договір № CL-251869, згідно з яким позивач отримав кредит у розмірі 500 000 гривень строком на 60 місяців - до 27 грудня 2024 року, зі сплатою відсотків за процентною ставкою 35% річних. Кредит надано на поточні потреби та на поточний рахунок.
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35 % річних. Пунктами 4.1,4.5. договору передбачено, що позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35 % річних. Реальна річна процентна ставка складає 41,19 % річних. Відповідно до п. 4.2. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360", за ставкою визначеною п. 4.1. кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього кредитного договору.
Порядок погашення кредиту та відсотків за узгодженою ставкою 35 % передбачено п. 4.1 кредитного договору № CL-251869. Пунктом 6.2 встановлено, що постачальник здійснює погашення заборгованості за цим кредитним договором відповідно до Графіку платежів (додаток №1). Всього позичальник зобов'язаний здійснити 60 щомісячних платежів по 17 914 гривень щомісячно, кожного останнього числа відповідного місяця впродовж 60 місяців з дати укладення кредитного договору. Перший та останній платежі можуть відрізнятися за розміром сумами щомісячного платежу. Щомісячні платежі з 28. грудня 2019 року до 27 грудня 2024 року погашаються в однаковому порядку. Якщо будь-який термін здійснення платежів за договором про споживчий кредит припадає на вихідний, святковий або інший не робочий день, то платежі повинні бути здійсненні у попередній робочий день.
За умовами пункту 6.9. кредитного договору банк у випадках, передбачених п. 3.3. кредитного договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника. Відповідно до п. 6.10. договору позичальник зобов'язаний після отримання повідомлення банку, передбаченого п. 6.9. кредитного договору, усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні протягом 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов'язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення банку (п. 6.9. кредитного договору).
Частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Договір про споживчий кредит це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування").
Тобто споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пункт 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" визначає суми, що входять у загальну вартість кредиту для споживача. Загальна вартість кредиту - це сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.
Згідно з п. 4 частини 1статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець(виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Аналізуючи положення ст. 18 цього Закону України "Про захист прав споживачів", для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому.
Згідно із ч.ч. 1-4 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З роз'яснень пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" видно, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Між тим, оспорюваний кредитний договір підписаний банком та ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, тоді як банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.
Також апеляційним судом ураховується, що від часу укладення договору та звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом минуло понад п'ять років, тобто протягом такого тривалого проміжку часу він повністю погоджувався з умовами кредитного договору і не висловлював проти нього своїх заперечень.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Істотним є й те, що в спірних правовідносинах позичальник мав довести конкретні факти порушення своїх майнових прав та інтересів, а саме - що внаслідок задоволення позову його майнові права справді буде захищено та відновлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається чинним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконують свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Тобто визначення в договорі реальної процентної ставки, як цього вимагає Закон України "Про споживче кредитування", ґрунтується саме на припущенні.
Позичальником не доведено, що банк здійснював нарахування відсотків за будь-якою іншою процентною ставкою, ніж тією, що безпосередньо визначена сторонами - у розмірі 35 %.
Натомість визнання нікчемною або недійсною умови договору, яка за своєю суттю має абстрактний, неконкретизований характер, не вплине на розмір заборгованості.
Отже, доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування оскаржуваного рішення, вони були предметом дослідження судом та фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пухи Наталії Станіславівни залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С. Шимків