Справа № 531/2271/23 Номер провадження 22-ц/814/828/25Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
15 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю прокурора Цирфи Т.В., позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Нестеренко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області
на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2023 року, постановлене суддею Поповим М.С. (повний текст рішення складено 21 грудня 2023 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки,
09.08.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Карлівської міської ради, у якому просив поновити договір оренди земельної ділянки від 21.08.2002, зареєстрований у Карлівській районній державній адміністрації, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №3 від 22.08.2002 (із змінами від 24.10.2012, що зареєстрований у відділі Держкомзему у Карлівському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012 №532160004002862) на тих же умовах і на той же строк з 23.08.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.08.2002 сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, за умов якого йому в оренду передано земельну ділянку площею 47,33 га, у тому числі ріллі - 47,33 га. Указаний договір зареєстровано у Карлівській РДА, про що у Книзі записів реєстрації договорів вчинено запис №3 від 22.08.2002.
Договором №2 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.10.2012, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Карлівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012 № 532160004002682, внесено наступні зміни:
- абзац 3 пункту 1 «Предмет договору» викладено в такій редакції: «В оренду передаються земельні ділянки загальною площею 38,71 га, в тому числі: земельна ділянка площею 31,1100 га (кадастровий номер 5321682900:00:003:1805) та земельна ділянка площею 7,6000 га (кадастровий номер 5321682900:00:003:1806) ріллі.
- пункт 2.3 «Орендна плата», відповідно до яких орендна плата вноситься орендарем за земельні ділянки державної власності: ріллі - в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі в рік.
Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру: земельна ділянка з кадастровим номером 5321682900:00:003:1805 площею 31.1104, нормативна грошова оцінка- 1222765.6 грн.; земельна ділянка з кадастровим номером 5321682900:00:003:1806 площею 7.6001, нормативна грошова оцінка - 298701.67 грн.
При укладенні договору оренди землі (зі змінами) сторонами зобов'язання погоджено строк дії оренди - 20 років, починаючи з моменту реєстрації договору. По закінченню терміну договору позивач, як орендар, має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договору, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором. При переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану станом на 22.08.2022, дата припинення дії договору оренди, договір вважався поновленим на один рік без волевиявлення сторін і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, дата закінчення дії договору - 22.08.2023.
14.02.2023, тобто більш ніж за 6 місяців до дати закінчення дії договору, позивач звернувся до Карлівської міської ради із заявою про його поновлення. За наслідками розгляду такої заяви, листом т.в.о. голови міської ради від 16.05.2023 №12.2-14/1623 йому повідомлено про залишення заяви без задоволення, у зв'язку із невиконанням умов договору оренди земельної ділянки.
20.06.2023 позивач повторно звернувся до Карлівської міської ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, за наслідками розгляду якої листом від 03.07.2023 №12.2-14/2190 йому повідомлено, що постійна депутатська комісія з питань регулювання земельних відносин, надр, охорони навколишнього середовища та санітарного стану не рекомендувала до розгляду на черговому пленарному засіданні Карлівської міської ради відповідний проект рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки. Додатково повідомлено, що земельні ділянки комунальної власності відповідно до вимог статті 134 ЗК України передаються в користування (оренду) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах).
Із підстав викладеного, просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 20.12.2023 позовні вимоги задоволено.
Поновлено договір оренди земельної ділянки від 21.08.2002, зареєстрований у Карлівській районній державній адміністрації, про що у Книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №3 від 22.08.2002 (із змінами від 24.10.2012, що зареєстровані у відділі Держкомзему у Карлівському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012 №532160004002682) на тих же умовах і на той же строк з 23.08.2023.
Стягнуто з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073,60 грн.
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 27.07.2023 у справі №531/2069/23, після набрання рішенням законної сили, скасовано.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що за час користування позивачем земельними ділянками на умовах оренди, він допустив неналежне виконання умов такого договору (зі змінами). При цьому, районним судом установлено дотримання позивачем вимог чинного законодавства та безпосередньо умов зобов'язання щодо процедури продовження його дії.
Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255, п.4 ч.1 ст.374, ст.377 ЦПК України.
Наголошує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна земельні ділянки з кадастровими номерами 5321682900:00:003:1805, 5321682900:00:003:1806, із 21.08.2002 Карлівською РДА надані в оренду ОСОБА_1 та внесені відомості про суб'єкта іншого речового права оренди - Селянське (фермерське) господарство «Прогрес». Засновником такого господарство є позивач. Тоді як надана громадянину у встановленому законодавством порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовуються виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Із підстав викладеного доводить, що заявлений спір належить до юрисдикції господарських судів, що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, сформованою Великою Палатою Верховного Суду у справі №320/5724/17 від 01.04.2020.
Щодо порушення інтересів держави зазначає, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Карлівська міська рада, яка, будучи стороною у цій справі, належним чином не реалізувала належні їй процесуальні права та за відсутності поважних причин не оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Разом із цим, прокурор вбачає підстави для представництва інтересів держави в особі Карлівської міської ради шляхом внесення в її інтересах апеляційної скарги. Такі дії прокурора узгоджуються із положеннями статті 56 ЦПК України та позиції Верховного Суду, сформованої у справі №911/1192/18 від 24.04.2019.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.12.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 26.12.2024.
20.01.2025 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
У суді апеляційної інстанції прокурор Цирфи Т.В. доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Нестеренко Н.М. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Із матеріалів справи убачається, що 21.08.2002 між Карлівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.
За умов такого договору орендодавець згідно із розпорядженням від 14.06.2002 №409 надає орендарю, а останній приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на землях Лип'янської сільської ради Карлівського району Полтавської області.
В оренду передається земельна ділянка площею 47,33 га, у тому числі рілля 47,33 га, у такому якісному стані - земельна ділянка передається виорана. Грошова вартість земельної ділянки складає 532803,73 грн. (пункт 1 договору).
Земельна ділянка передається з метою сільськогосподарського використання для ведення селянського (фермерського) господарства (пункт 2.1. договору).
Договір укладено терміном на 20 років, починаючи з моменту реєстрації договору. По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення (пункт 2.2. договору)./а.с.12-15 т.1/
01.11.2002 між Карлівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено угоду про зміни до договору оренди земельної ділянки. За змістом такої угоди, у зв'язку із тим, що орендар зареєстрував селянське (фермерське) господарство «Прогрес», необхідно внести зміни до частини четвертою пункту 2.3. договору, виклавши його в такій редакції: грошова плата перераховується в місцевий бюджет Лип'янської сільської ради на рахунок №33210810900154, код платежу 13050200, МФО 831019, УДК в Полтавській області…» і далі за текстом./а.с.16 т.1/
24.10.2012 між Карлівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір №2 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. За змістом такої угоди, внесено наступні зміни:
1.1. Абзац 3 пункту 1 «Предмет договору» - в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 38,71 га, в тому числі: земельна ділянка площею 7,6000 га (кадастровий номер 5321682900:00:003:1805) та земельна ділянка площею 7,6000 га (кадастровий номер 5321682900:00:003:1806) ріллі;
1.2. Пункт 2.3. «Орендна плата» - орендна плата вноситься орендарем на земельні ділянки державної власності - ріллі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі в рік. Обчислення орендної плати здійснюється за земельні ділянки державної власності з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься орендарем у такі строки: за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, до місцевого бюджету Лип'янської сільської ради у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України./а.с.17 т.1/
14.02.2023 та 20.06.2023 ОСОБА_1 звертався до Карлівської міської ради із заявами про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 21.08.2002 (зі змінами), а також із листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.08.2002 (зі змінами від 24.10.2012)./а.с.18, 29, 30-33 т.1/
16.05.2023 та 03.07.2023 ОСОБА_1 адресовано листи виконавчого комітету Карлівської міської ради про залишення без задоволення його заяви у зв'язку із невиконанням умов договору оренди земельної ділянки, оскільки ним не повідомлено орендодавця про свої наміри щодо користування земельними ділянками та про бажання продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки у термін, що зазначено в договорі оренди земельної ділянки від 21.08.2002 (зі змінами від 24.10.2012)./а.с.19, 34 т.1/
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, що за час користування позивачем земельними ділянками на умовах оренди, він мав зауваження щодо неналежного виконання умов договору. Натомість, судом першої інстанції установлено дотримання позивачем вимоги чинного законодавства та умови договору оренди земельної ділянки від 21.08.2002 (із змінами від 24.10.2012) щодо процедури продовження його дій, оскільки обидві заяви до Карлівської міської ради було ним подано за два місяці до закінчення терміну його дії, а тому відповідачем, у формі листів від 16.05.2023 та від 03.07.2023, було неправомірно відмовлено позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки від 21.08.2022 (із змінами від 24.10.2012).
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується із огляду на наступне.
Щодо правових підстав звернення прокурора до апеляційного суду в інтересах держави, колегія суддів зазначає наступне
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, §35)).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі №1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Із наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У межах заявленого спору матеріалами справи підтверджено дотримання прокурором вимог Закону України «Про прокуратуру» та підставність звернення в суд із апеляційною скаргою в інтересах держави через очевидну бездіяльність уповноваженого органу - Карлівської міської ради, що ставить під сумнів добросовісність такого органу місцевого самоврядування та розпорядника земель комунальної форми власності. Тоді як, добросовісність, як стандарт поведінки в цивільному праві означає, що учасники правовідносин повинні діяти чесно та відкрито, не допускаючи формалізму.
По суті вимог позову, колегія суддів ураховує наступне.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, за загальним правилом, у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У відповідності до пунктів 1 і 6 частини першої статті 20 ГК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Тож розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів послідовно здійснювалося законодавцем відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників, змісту правовідносин, щодо яких виник спір.
Вирішення спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (стаття 45 ГПК України).
Можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Тож, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Таким чином, після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими.
Оскільки фермерські господарства є суб'єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року та ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 275/82/18.
Апеляційним судом установлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна земельні ділянки з кадастровими номерами 5321682900:00:003:1805, 5321682900:00:003:1806, із 21.08.2002 Карлівською РДА надано в оренду ОСОБА_1 та внесено відомості про суб'єкта іншого речового права оренди - Селянське (фермерське) господарство «Прогрес», засновником якого є позивач.
Із огляду на викладене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що надана громадянину у встановленому законодавством порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовуються виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Відтак, спір між сторонами договору оренди земельної ділянки щодо продовження строку його дії підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 256 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до частини четвертої статті 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення районного суду із постановленням нового, яким провадження у справі закрити, роз'яснивши позивачу право протягом десяти днів із дня отримання постанови звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якої віднесено розгляду такої справи.
Керуючись ст.ст.367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.4, 377 ч.2, 255 ч.1 п.1, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області - задовольнити.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2023 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки - закрити.
Роз'яснити, що розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки - віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Попередити про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.07.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак