Справа № 282/478/25
Головуючий у 1-й інстанції: Носач В.М.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
22 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4408170 від 02.04.2025.
В обґрунтування позову зазначив, що не вчиняв адміністративного правопорушення, 02.04.2025 за кермом автомобіля перебував не він, а громадянка ОСОБА_2 , про що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв працівників поліції, які на його слова ніяк не реагували та протиправно продовжили складення постанови за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 14.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з'ясуванні обставин справи та прийняти нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність належних доказів на підтвердження керування транспортним засобом саме позивачем.
В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача адвокат Загородній Є.О., подав клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в інших судових процесах, яке не підлягає задоволенню зважаючи на обмежені строки розгляду справ цієї категорії.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4408170 слідує, що ОСОБА_1 02.04.2025 о 10 год 14 хв селище Рожнятів, дорога об'їзна, керував автомобілем без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а Правил дорожнього руху - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги ч.2 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення 3400 грн.
Не погоджуючись з постановою серії ЕНА №4408170 від 02.04.2025, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. Поліцейський мав законні підстави для зупинки транспортного засобу. Ним дотримана процедура та порядок складання адміністративних матеріалів. Постанова серії ЕНА №4408170 від 02.04.2025 року обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями.
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.2 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або ж передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Так, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови серії ЕНА № 4408170 від 02.04.2025 року стало порушення позивачем вимог пп.2.1(а) ПДР України, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом відповідної категорії, що є вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.2 ст.126 КУпАП.
На підтвердження правомірності дій поліцейського та вчинення позивачем порушення ч. 2 ст.126 КУпАП відповідачем надано DVD-RW диск з відеозаписами з бодікамери.
Вирішуючи справу суд першої інстанції вважав вказані докази належними, та такими, що підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом. Суд першої інстанції зазначив, що на відеозаписі зафіксовано за кермом особу в темному одязі, поруч на пасажирському сидінні особу в світлому одязі. Проте, після зупинки працівниками поліції транспортного засобу виявилось, що за кермом знаходилася особа жіночої статі в білому одязі. На думку суду першої інстанції, працівниками поліції правомірно здійснено вимогу щодо пред'явлення посвідчення водія ОСОБА_1 , який пересів на пасажирське сидіння вже після вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу.
Проте такі висновки суду зроблені через невірну оцінку доказів.
Так, відеозаписом з бодікамери зафіксовано рух транспортного засобу на зустрічній смузі руху працівників поліції. Однак, на відеозаписі не зафіксовано особу, яка перебуває за кермом автомобілю.
Із відеозапису вбачається, що після зупинки працівниками поліції транспортного засобу виявилось, що за кермом знаходилася особа жіночої статі в білому одязі. Доказів того, що ОСОБА_1 пересів на пасажирське сидіння вже після вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу матеріали справи не містять.
Отже, колегія суддів зазначає, що наданий відповідачем відеозапис з нагрудної камери не фіксує факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Врахування судом першої інстанції відеозапису з камер спостереження в якості доказу керування позивачем автомобілем колегія суддів вважає помилковим.
Колегія суддів також враховує, що позивач як в суді першої, так і апеляційної інстанції заперечував факт керування та зазначав, що спірним транспортним засобом керувала інша особа.
Інших доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідач ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, колегія суддів дійшла висновку щодо не доведення відповідачем факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4408170 від 02.04.2025 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Натомість суд першої інстанції не вірно надав оцінку доказам по справі, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1211,12 грн. сплаченого за подання адміністративного позову - 484,4 грн. та апеляційної скарги - 726,72 грн.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У п. 269 рішення Європейський суд з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, а саме, що зазначена справа віднесена до справ незначної складності, з огляду на зміст та обсяг робіт, проведених адвокатом, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Разом з тим, беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, а також визначення фіксованого розміру гонорару, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності, критерії реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 травня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕНА №4408170 від 02.04.2025 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 12 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.