про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову
. 22 липня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/9357/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо взяття позивача на військовий облік та протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилися у не внесенні відомостей про виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів електронних систем «Оберіг» та «Резерв+» на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відповідно до даних, що містяться в тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити із військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_1 ) та внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів електронних систем «Оберіг» та «Резерв+», відповідно до відомостей, які містяться у тимчасовому посвідчені військовозобов'язаного від 14.10.2019 №4/5571-36039 з 14.10.2019 року зазначенням категорії обліку - "невійськовозобов'язаний".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито.
До суду 21.07.2025 надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 та іншим компетентним органам чи особам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої частини до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/9357/25.
Суддя, розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши зміст позовної заяви та матеріали позовної заяви, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову відповідають предмету позовної заяви та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
При розгляді та вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову судом надається оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не беруть участь у розгляді справи.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Системний і буквальний способи тлумачення наведених норм дають суду підстави для висновку про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.
Як зазначає позивач, відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_1 14.10.2019 взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 , та того ж дня 14.10.2019 виключено з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37. Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, позивач вважає, що на підставі вказаного військово-облікового документа ОСОБА_1 , є невійськовозобов'язаним. Згідно чинного законодавства, виключений з військового обліку означає, що особа втрачає статус військовозобов'язаного та на неї не поширюються обов'язки з військового обліку.
Проте, згідно витягу з підсистеми Резерв + містяться відомості, проте що ОСОБА_1 перебуває на обліку в категорії військовозобов'язаний.
Позивач вважає, що на активні дії щодо можливого призову його на військову службу вказує повістка № 3984679, якою зобов'язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з?явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 , незважаючи на наявність у його тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного відомостей про виключення з військового обліку.
Також наголошує, що вказані активні дії в часовому проміжку часу активізувалися після відповіді на адвокатський запит, докази про що є у позовній заяві.
Отже, якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він автоматично втратить статус військовозобов'язаної особи і набуде статусу військовослужбовця.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з огляду на таке.
Так, предметом позову у цій справі є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити із військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів електронних систем «Оберіг» та «Резерв+», відповідно до відомостей, які містяться у тимчасовому посвідчені військовозобов'язаного від 14.10.2019 №4/5571-36039 з 14.10.2019 року зазначенням категорії обліку - "невійськовозобов'язаний".
Проте, суд в ухвалі про забезпечення позову не надає правового висновку щодо наявності або відсутності у позивача право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п.1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402 (далі Положення №420) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці, а ВЛК військовозобов'язаних осіб проводиться з метою визначення їх придатності до військової служби з подальшою мобілізацією.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Більш того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
Отже, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена п.1 ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд робить висновок, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, а саме щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 та іншим компетентним органам чи особам, вчиняти будь-які дії , пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої частини до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/9357/25.
Вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням у справі №4409357/25.
В частині вимог щодо забезпечення позову, що стосуються заборони іншим компетентним особам вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової соужби до іншого мвсця служюи або іншої військової частини суд відмовляє, оскільки, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягають порушені права. Суд не може вирішувати спірні правовідносини на майбутнє, щодо зобов'язання вчинити певні дії інших суб'єктів.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №440/9357/25.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених вище заходів забезпечення позову.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) вчиняти будь-які дії відносно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ), пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої частини до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/9357/25.
В іншій частині заяви відмовити.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи
Суддя А.О. Чеснокова