Справа № 420/13232/25
22 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просить суд: - визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 №155350023429; - зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити їй - ОСОБА_1 , призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.04.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскаржуваним рішенням їй відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з недосягненням нею необхідного пенсійного віку - 55 років.
Позивачка вважає прийняте рішення протиправним, оскільки рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 року №1-Р/2020 по справі №1- 5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п. «б-г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпеченн» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Таким чином, застосуванню підлягає п. «б» ст.13 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII, яким встановлено, що право на пенсію на пільгових умовах мають жінки після досягнення 50 років.
При цьому позивачка наголошує, що належним відповідачем в частині позовних вимог про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію є саме ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки заява подавалася за місцем реєстрації саме до нього органу, електронна пенсійна справа також знаходиться у вказаного суб'єкта. Така правова позиція щодо органу ПФУ підтверджується постановою Верховного Суду від 29.06.2023 року у справі №560/506/22.
Ухвалою суду від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі.
Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що Законом №2148 внесено зміни і до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058, відповідно до яких положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» з цього часу застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Тобто регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах фактично повністю передано в сферу дії Закону №1058 та одночасно припинено в цій частині застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років.
Представник вважає, що досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, особі необхідно було до 11.10.2017.
Також представник зазначає, що вимоги зобов'язального характеру не підлягають задоволенню, оскільки перебирання судом повноважень щодо призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Представник ГУ ПФУ в Одеської області подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що положення Закону №1058 мають пріоритет над положеннями інших законів України, які регулюють подібні правовідносини та положення Закону №1788 застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії), положення Закону №1788 не застосовувались при призначенні пенсій на пільгових умовах.
Оскільки позивачка не досягла встановлено законодавством пенсійного віку 55 років, у ГУ ПФУ у Вінницькій області були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.
Позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року по справі №360/3611/20, згідно якої зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю. Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону №1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-IV.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Позивачка у віці 50 років 03.04.2025 року звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначения пенсії на пільгових умовах за Списком №2, яку за принципом передана екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Вінницькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Вінницькій області від 11.04.2025 №155350023429 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки вона не досягнула необхідного віку - 55 років.
Позивачка, вважаючи рішення від 11.04.2025 №155350023429 протиправним а таким, що підлягає скасуванню, звернулася до суду з даним позовом.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Між тим 23.01.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення по справі №1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Таким чином, з 23.01.2020 чинними є два закони, які одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20, на яку покликається позивачка у позові, Велика палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного Суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
По цій справі зазначені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Верховний Суд у справі №200/4104/24 досліджував питання застосування положень п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Так у постанові від 16.06.2025 у справі №200/4104/24 Верховний Суд зазначив, що визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Верховний Суд сформував правовий висновок, що якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
По цій справі згідно з оскаржуваним рішенням від 11.04.2025 №155350023429 пільговий стаж позивачки становить 18 років 11 місяців 18 днів (з урахуванням пільгового обчислення відповідно до ст.60), розрахований за доданими до заяви документами.
Відповідно до розрахунку стажу форми РС-право від 11.04.2025 до пільгового стажу позивачки зараховано наступні періоди роботи за Списком №2: з 23.03.1995 по 19.11.1906, з 20.11.1996 по 24.09.1909, з 25.09.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 03.04.2008.
Таким чином, оскільки позивачка працювала на посадах, віднесених до Списку №2 до 06.05.2015, при визначенні її права на пільгову пенсію необхідно керуватися нормами пункту «б» статті 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених ГУ ПФУ в Вінницькій області в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, що заявниця не досягнула необхідного віку - 55 років.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.78 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем ГУ ПФУ в Вінницькій області не доведено законності прийнятого рішення від 11.04.2025 №155350023429.
Між тим, пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу не зарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області від 11.04.2025 №155350023429 підлягають задоволенню.
При цьому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області повторно розглянути заяву позивачки від 03.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
В цій частині суд не приймає доводи позивачки щодо наявності підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області вчинити певні дії, оскільки оскаржуване рішення, яке визнається судом протиправним прийнято іншим суб'єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Вінницькій області. При цьому, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень справа №560/506/22 не розглядалась Верховним Судом, тому суд не приймає посилання позивачки на зазначену у позові правову позицію щодо визначення органу ПФУ, який зобов'язаний вчинити певні дії за результатом розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд на підставі наданих доказів в їх сукупності дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Також у змісті позову позивачка просить звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
Згідно з п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки у цій справі задоволені судом позовні вимоги не стосуються стягнення конкретних сум пенсійних виплат, підстави для звернення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення пенсії за один місяць - відсутні.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №0.0.4348730112.1 від 06.05.2025 позивачка за подання адміністративного позову сплатила 968,96 грн судового збору.
Суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути судові витрати зі сплаченого судового збору у розмірі 800 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Вінницькій області - суб'єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення.
Керуючись ст.2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403), - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 11.04.2025 №155350023429 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 800 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва